Друга битва при Іненю

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Друга битва при Іненю
Друга греко-турецька війна
Дата: 2331 березня 1921 року
Місце: Іненю, Туреччина
Результат: Відбито грецький наступ
Сторони
Королівство Греція Королівство Греція Турецького тимчасового уряду Великі національні збори Туреччини
Командувачі
Анастасіос Папульяс Мустафа Ісмет-паша
Військові сили
37-42 тис. 30 тис.

Друга битва при Іненю (23-31 березня 1921 року) — поворотний пункт другої греко-турецької війни.

Передісторія[ред. | ред. код]

Відновившись після першої битви при Іненю, греки приготували більші сили для наступу на позиції, які займали турки. Грецькі війська зосередились у Бурсі, Ізміті, Гебзе й Ушаку. Турецькі війська перебували на північному заході від Ескішехіра, на сході від Ізміта й Думлупинара.

Перебіг битви[ред. | ред. код]

23 березня грецькі війська, розділені на Північну та Південну групи, почали наступ одразу за двома напрямками: на Ескішехір та на Афьонкарахісар. Південній групі вдалось захопити Афьонкарахісар, однак північний фланг турецького угруповання під Афьонкарахісаром утримався, що створило загрозу південному флангу Північної групи греків.

27 березня грецькі війська підійшли до Іненю та захопили панівну висоту Метрістепе.

Мустафа Кемаль-паша зняв Ріфат-пашу, який командував обороною Афьонкарахісара, та призначив командувачем Мустафу Ісмета-пашу. 31 березня останній відбив Мерістепе й відкинув греків на захід.

Підсумок[ред. | ред. код]

Битва виявилась поворотним пунктом усієї війни: якщо раніше грецькі війська перемагали іррегулярні турецькі формування, то після цього, зіткнувшись із підготовленою армією, не змогли просунутись вперед. Однак, незважаючи на історичне і стратегічне значення, з тактичної точки зору битва завершилась унічию: турки втратили шанс оточити і знищити грецьку армію.

На міжнародній арені ця битва призвела до того, що провідні держави почали рахуватись із турецькими націоналістами та відрядили своїх представників до Анкари для перемовин. Франція та Італія перейшли до табору прибічників Турецької республіки.

Джерела[ред. | ред. код]

  • І. Г. Дроговоз «Турецький марш: Туреччина у вогні битв», — Мінськ: «Харвест», 2007. ISBN 978-985-16-2075-9