Турки

Турки
Осман I Баязид I Блискавичний Мехмед II Фатіх Сулейман I Пишний Абдул-Меджид I Хайр ад-Дін Барбаросса Іван Кутайсов Мустафа Ататюрк Джеляль Баяр Назим Хікмет Осман Хамді-бей Фатма Топуз Намик Кемаль Аріф Мардін Мухтар Кент Еліф Шафак Фатіх Акін Назан Еккес Мехмет Оз Арда Туран Месут Озіл Таркан Сертаб Еренер Туба Бюйюкюстюн Орхан Памук Халіде Едіб Адивар
Кількість	65-70 млн
Ареал	Туреччина: 55 500 000-59 000 000  Німеччина: 3 500 000-4 000 000  Сирія: 750 000-3 500 000  Алжир: 600 000-3 300 000  Ірак: 500 000-3 000 000  Болгарія: 588 000-800 000  США: 500,000  Франція: 500 000  Велика Британія: 500 000  Нідерланди: 400 000-500 000  Австрія: 350 000-500 000  Австралія: 300 000  Канада: 190 000  Бельгія: 200 000 Греція: 120 000-130 000  Швейцарія: 120 000  Швеція: 100 000-150 000  Росія: 105 058 (2010) Данія: 60 000  Румунія: 28 226-80 000  Італія: 21 000  Казахстан: 97 015 (2009)  Киргизстан: 39 534 (оц. 2011)  Азербайджан: 38 000 (2009)  Україна: 8 844(2001)
Мова	Турецька
Релігія	Іслам

Території мешкання турків (1911)

Ту́рки (тур. Türkler) — народ загальною чисельністю близько 70 млн осіб, основне населення Туреччини.

Історія

Предки турків — огузи — почали переселятися з Середньої Азії на територію Туреччини близько 1000 років тому, асимілюючи корінне населення, представлене греками на заході (Іонія, Каппадокія), а також курдами і вірменами на сході (Кілікія). До складу турецького народу також увійшли яничари, що комплектувалися з хлопчиків балканських народів, в тому числі слов'ян.

Турецька діаспора

Історично найвідоміша турецька діаспора існувала в Кримському ханстві — васальній державі Османської імперії. Проте до XVIII ст., коли Крим увійшов до складу Російської імперії, турки майже повністю інтегрувалися в кримськотатарський етнос. Під сильним впливом османської мови склався південний діалект кримськотатарської мови (два інші діалекти, що мають кипчацьке походження, помітно відрізняються від нього лексично і граматично).

Зараз найбільша турецька діаспора є в країнах, що раніше входили до складу Османської імперії. У арабських країнах (країни Магрибу, Єгипет, Сирія, Ірак) турки не відчувають релігійного тиску, проте в той же час їх можливість вивчати рідну мову і підтримувати культурні зв'язки з Туреччиною серйозно обмежується.

Набагато гірше становище турків у немусульманських країнах. Однією з причин є історична пам'ять: Османська імперія проводила агресивну політику по відношенню до немусульманських народів. Погане ставлення до турків поширюється і на місцевих жителів, яких було отуречено або які прийняли іслам — наприклад, на мусульман у Боснії.

Турки-месхетинці, що жили в Грузії, неодноразово піддавалися гонінням. У 1944 р., разом з деякими іншими народами, вони були депортовані. В наш час^[Коли?] турки-месхетинці розсіяні по територіях колишнього СРСР, уряд США надає їм підтримку з імміграції в США.

Вельми неприязне ставлення до турків дотепер поширене і на побутовому, і на офіційному рівні в Греції, Вірменії і Болгарії. У Болгарії за часів правління Т. Живкова було зроблено спробу насильницької «інтеграції» турків у болгарське суспільство; болгарські турки були вимушені змінити імена на слов'янські. У 2006 р. партія турецької меншини в Болгарії, пригрозивши вийти з урядової коаліції, заблокувала ухвалення законопроекту про визнання вірменського геноциду, який внесла партія націоналістів «Атака».

Турецька діаспора в Німеччині утворилася в результаті «економічного дива» 1960-х рр., коли в результаті економічного зростання зріс попит на робочу силу, тоді як населення Німеччини не тільки не росло, але навіть зменшувалося. У зв'язку з цим до Німеччини прибула велика кількість турків. Відбувалися зіткнення між турками і німецькими націоналістами, нерідко із смертельними випадками. У 1990-і рр., проте, ситуація стала поліпшуватися, хоча все ще далека від ідеалу — німецький уряд почав цілеспрямовану програму з інтеграції турків у німецьке суспільство при збереженні їхньої національної ідентичності.

На Кіпрі в результаті невдалої спроби приєднання острова до Греції і блискавичної війни 1974 р., що послідувала за тим, утворилася невизнана Турецька Республіка Північного Кіпру, звідки були вигнані греки, а їхнє майно перейшло до турків. В той же час багато турків було вимушено покинути грецьку частину острова. У 2004 р. Кіпр було прийнято в ЄС без північної (турецької) частини; на референдумі турки проголосували за об'єднання острова, проте греки проігнорували референдум, оскільки на голосування не було винесено важливе для них питання про реституцію власності.

У 1990-х рр. у зв'язку із збільшенням торгових контактів між Україною і Туреччиною стала рости швидкими темпами турецька діаспора в Україні; у Києві відкриваються туркомовні дитячі сади і школи. Чимало турків проживає і в Росії (найчастіше вони приїжджають як будівельні робітники).