Дівчина з маяка (фільм, 1956)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дівчина з маяка
(рос. «Девушка с маяка»)
Кіноплакат. Аванесов А. «Дівчина з маяка». 1957 рік.
Жанр Мелодрама / Драма
Режисер Григорій Крикун
Сценарист Олесь Гончар
На основі повість Олеся Гончара «Щоб світився вогник»
У головних
ролях
Ія Арепіна
Сергій Ромоданов
Степан Шкурат
Валентина Телегіна
Іван Матвєєв
Людмила Татьянчук
Юрій Чекулаєв
Софія Карамаш
Оператор Іван Шеккер
Композитор Анатолій Свєчніков
Художник Галина Нестеровська
Кінокомпанія Кіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість 74 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1956
IMDb ID 0350805

«Дівчина з маяка» (рос. «Девушка с маяка») — український радянський кінофільм 1956 року режисера Григорія Крикуна. Знятий за повістю Олеся Гончара «Щоб світився вогник» 1955 року. Фільм знімався в Керчі на узбережжі Азовського моря.

Сюжет[ред. | ред. код]

На невеликому острівці живе сім'я доглядача маяка, колишнього боцмана Лелеки. Марійка, дочка Лелеки, закохана в Ігоря, капітана морського катера, який час від часу привозить світильний газ для маяка. Зустрічі Марійки і Ігоря приносять страждання закоханому в Марійку мотористові Дем'яну. Незабаром, Ігор захоплюється іншою дівчиною. Даремно чекає його довірлива Марійка…

В ролях[ред. | ред. код]

Актор Роль
Ія Арепіна Марійка Марійка
Сергій Ромоданов Омелян Прохорович Лелека боцман, доглядач маяка Омелян Прохорович Лелека
Юрій Чекулаєв Ігор Ігор
Федір Брайченко Дем'ян Дем'ян
Валентина Телегіна Євдокія Пилипівна боцманша Євдокія Пилипівна
Софія Карамаш директорка директорка
Людмила Татьянчук Ксана Ксана
Степан Шкурат Панас Йосипович старий моряк Панас Йосипович
Майя Козакова Марта Марта
Іван Матвєєв Грицько Грицько
І. Кримчак директор рибзавода директор рибзавода
Валентина Кузнєцова подруга Марійки подруга Марійки

Знімальна група[ред. | ред. код]

Критика[ред. | ред. код]

В журналі «Искусство кино» (1958, № 11) фільм був підданий критиці. Кінознавець Андрій Роміцин написав: "Відсутність предметного, психологічно переконливого вираження почуттів героїв оголило штучність сюжетної побудови. Все доводиться приймати на віру, тому що режисер не дав вчинкам героїв переконливого художнього обґрунтування ".

«Марійка любить Ігоря, — продовжував рецензент, — проте з таким же самим успіхом могла полюбити іншого, скажімо, працівника маяка Дем'яна …». Один із прийомів, який ілюструє стан її щастя, «викликає таке ставлення до героїні, яке у всьому є протилежним справжнім намірам режисера» і викликає у глядача «підозру, невтішну для розуму героїні».

Література[ред. | ред. код]

  • Роміцин А. Намерения и результаты // Искусство кино. — 1958. — № 11. — С. 36—42.
  • Корнієнко І. Фільмографія українських радянських художніх фільмів 1917—1967 pp. // Корнієнко І. Півстоліття українського кіно: Сторінки історії. — К., 1970. — С. 185—227.

Посилання[ред. | ред. код]