Жайворонок довгодзьобий
| Жайворонок довгодзьобий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Melanocorypha maxima Blyth, 1867 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Жа́йворонок довгодзьобий[2] (Melanocorypha maxima) — вид горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae)[3]. Мешкає на Тибетському нагір'ї.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 19-23 см, довжина хвоста 83-93 мм, довжина дзьоба 21-24 мм. Виду не притаманний статевий диморфізм. Верхня частина тіла світло-коричнева, голова і надхвістя маюить рудуватий відтінок. Потилиця сірувато-біла, поцяткована тонкими рудуватими смужками. Обличчя бліде, навколо очей малопомітні світлі смуги. Нижня частина тіла біувата, боки і живіт мають легкий коричнюватий відтінок, стегна густо оперені. На волі з боків є невеликі чорні плями. Крила темно-коричневі, ругорядні махові пера мають білі кінчики. Центральні стернові пера темно-коричневі, сьтернові пера з другого по четвертий мають світлі кінчики, п'яті пера мають білі зовншіні опахала, а шості (крайні) стернові пера переважно білі, за винятком чорною плями на внутрішньому опахалі.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Довгодзьобі жайворонки гніздяться на Тибетському нагір'ї в Китаї і північній Індії (Ладакх, Сіккім, Аруначал-Прадеш). Вони живуть на вологих і заболочених луках поблизу боліт, річок і озер, на висоті від 3200 до 4600 м над рівнем моря. Живляться насінням, ягодами і дрібними безхребетними. Іноді птахи шукають їжу на мілководді. Гніздяться з квітня до початку серпня. В кладці 2-3 відносно велих, охристих або коричнюватих, сильно поцяткованих темними плямками яйця вагою 5,7 г. За сезон може вилупитися два виводки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Melanocorypha maxima: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 13 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 13 листопада 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.
- Rudolf Pätzold: Kompendium der Lerchen. Alle Lerchen unserer Erde. Jan-Schimkat-Medienpublikation, Dresden 2003, ISBN 3-00-011219-7.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |