Китайська Народна Республіка

Китайська Народна Республіка 中華人民共和國
Прапор Державна емблема
Гімн: Марш добровольців
Столиця	Пекін
Найбільше місто	Шанхай
Офіційні мови	Китайська1
Форма правління	Соціалістична республіка2
- Голова	Сі Цзиньпін (з 14 березня 2013)
- Прем'єр Держради КНР	Лі Кецян
Становлення
- Проголошення Республіки	1 жовтня 1949
Площа
- Загалом	9 596 960 км² (3-тє місце в світі)
- Внутр. води	2,83 %
Населення
- оцінка 2010	1 330 000 000 (1-а)
- перепис 2000	1 242 612 226
- Густота	140/км² (72-а3)
ВВП (ПКС)	2013 р., оцінка
- Повний	$11,96 трильйонів (2-а)
- На душу населення	$10 250 (92-а)
ВВП (ном.)	2013 рік, оцінка
- Повний	$9,33 трильйонів (2-а)
- На душу населення	$6853 (87-а)
ІЛР (2012)	▲ 0,699 (Високий) (101-а)
Валюта	Юань (RMB¥)3 (CNY)
Часовий пояс	(UTC+8)
- Літній час	не вираховується (UTC+8)
Коди ISO 3166	CHN
Домен	.cn3
Телефонний код	+863
1Окрім державної китайської мови, офіційною є кантонська мова в Гонконзі й Макао. Англійська є офіційною в Гонконгу; відповідно, португальська мова — у ОАР Макао. 2 Китай. Роль уряду в КНР // Енциклопедія «Британіка» за 21.02.2007. 3 Не стосується особливих автономних районів КНР (Гонконг і Макао) та територій, підконтрольних Республіці Китай.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Китайська Народна Республіка

Не плутати з Китайською Республікою (Тайвань), проголошеною у 1912.

Кита́йська Наро́дна Респу́бліка (кит. трад. 中華人民共和國, спр. 中华人民共和国, піньїнь: Zhōnghuá Rénmín Gònghéguó, Кір.: Чжунхуа Женьмінь Ґунхеґо, К.-Ц.: Джонхва Женьмінь Ґонхеґво) — держава в Східній Азії. Найбільша за чисельністю населення держава світу (понад 1,38 млрд, більшість населення — етнічні китайці, самоназва — хань); займає третє місце у світі за територією, поступаючись тільки Росії і Канаді.

Китай межує на півночі з Монголією, на північному заході — з Казахстаном, на заході — з Киргизстаном і Таджикистаном, на північному сході — з Росією та Північною Кореєю, на південному заході — з Індією та Непалом, на півдні — з Бутаном, М'янмою (раніше Бірма), Лаосом і В'єтнамом, на південному сході країну омиває Південно-Китайське море. Столиця — Пекін.

КНР є кандидатом-наддержавою, постійним членом Ради Безпеки ООН, однією з провідних космічних держав світу, володіє ядерною зброєю і найбільшою в світі армією за чисельністю військовослужбовців.

У 2010 році китайська економіка обігнала японську і стала другою економікою світу за номінальним ВВП. КНР є світовим лідером з виробництва більшості видів промислової продукції, зокрема з виробництва автомобілів і споживчого попиту на них. Найбільший світовий експортер («фабрика світу»). Має у своєму розпорядженні найбільші в світі золотовалютні резерви..

Китай має членство в таких міжнародних організаціях, як ООН, АТЕС, G20, Світова організація торгівлі (СОТ; з грудня 2001 року), а також ШОС і БРІКС.

З часу проголошення Китайської Народної Республіки в 1949 році правлячою партією є Комуністична партія Китаю.

Походження назви

Згідно із загальнопоширеною версією, слово «Китай» походить від імені «Катай», яке, зі свого боку, виникло від назви не китайської, а прото-монгольської групи кочових племен з Маньчжурії — кидані. У 907 році вони захопили північ країни і заснували там свою династію Ляо. Їхнє місце в XII—XIII століттях зайняли інші кочівники — чжурчжені і монголи, однак етнонім їхніх попередників закріпився як топонім Північного Китаю. Завдяки європейським купцям, зокрема, Марко Поло, ця назва у формі «Катай» («Cathay») потрапило в середньовічну Західну Європу, витіснивши латинське «China». Звідси воно перейшло до більшості слов'янських мов, де перетворилося на «Китай». На Заході «Катай» зрідка вживається як поетична назва Китаю.

Ця стаття містить китайський текст. Без правильної підтримки східно-азіатського написання, ви можете бачити знаки питання, прямокутники або інші символи замість ієрогліфів.

Історія КНР

Історія Китаю особлива різноманітністю письмових джерел, які, у поєднанні з археологічними даними, дозволяють реконструювати політичне життя і соціальні процеси, починаючи з глибокої давнини. Канонізовані давньокитайські тексти релігійно-філософського та історичного змісту — особливо ті з них, в яких містилося вчення Конфуція — в свою чергу, самі впливали на подальший розвиток китайської цивілізації, світогляд китайського народу.

Для китайської цивілізації з часів Конфуція була характерна висока соціально-політична активність кожної людини, спрямована на досягнення щастя і благополуччя саме в земному житті — при цьому його доля залежала не від божественного приречення, а від власних зусиль.

З політичної точки зору Китай протягом декількох тисячоліть проходив через циклічні періоди політичної єдності і розпаду, причому в ряді випадків частково або повністю ставав частиною іноземних держав (наприклад, імперій Юань і Цин). Територія Китаю регулярно піддавалася нашестю ззовні, проте більшість загарбників рано чи пізно зазнавали китаїзації і асимілювалися в китайський етнос, а території їх держав зазвичай включалися в територію Китаю. Сучасна китайська держава і суспільство є результатом багатовікового культурного і політичного взаємопроникнення і взаємодії з численними оточуючими азіатськими народами, що супроводжувалось переміщеннями багатомільйонних людських мас і багатовікової ханьської асиміляції. При цьому необхідно враховувати, що традиційна китайська історіографія включає суверенні держави інших народів (монголів, маньчжурів та ін.) в хронікально-династичну історію Китаю, ігноруючи власні історичні традиції цих народів і розглядаючи їх держави як історичні частини Китаю.

Географія

Китай розташований у Центральній і Східній Азії і є однією з найбільших за площею держав світу. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів Тихого океану. Має численні острови, найбільші — Тайвань і Хайнань. На півночі Китай межує з Росією і Монголією, на заході і півдні — з Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом, Сіккімом, Бутаном, Бірмою, Лаосом і В'єтнамом, на північному сході — із Корейською Народно-Демократичною Республікою.

Узбережжя Китаю тягнеться від кордону з Північною Кореєю на півночі до В'єтнаму на півдні і має довжину близько 14 500 км. Китай омивається Східно-Китайським морем, Корейською затокою, Жовтим і Південно-Китайським морем. Крім того, острів Тайвань відділений від материка Тайваньскою протокою.

Рельєф

Китай — переважно піднесена країна, що характеризується значними амплітудами висот і складною орографією. Чітко виділяються Тибетське нагір'я на південному заході; розташований північніше — пояс Центрально-азійських рівнин і плоскогір'їв, що простягнувся широкою смугою із заходу на схід; область низинних рівнин Східного Китаю з окраїнними горами.

Тибетське нагір'я — найбільш піднесена частина Китаю. Середня висота цокольних плоскогір'їв перевищує 4 тис. м, окремі вершини піднімаються вище 6—7 тис. м. Нагір'я включає комплекс великих рівнин Джангтанг, безстічні плоскогір'я Центрального Тибету, а також ряд внутрішніх хребтів (Гандісишань, Танглаї та інші) і могутні гірські спорудження — Куньлунь на півночі, Сино-Тибетські гори на сході, Гімалаї на півдні й Каракорум на заході. Дві інші гірські системи продовжуються за межами Китаю.

Область низинних рівнин Східного Китаю простягнулася з півночі на південь, головним чином, уздовж узбережжя Жовтого моря. Найпівнічніше положення займають низовини Саньцзян і Північно-Ханкайська, далі випливає розташована у великій міжгірній западині рівнина Сунляо, південніше — Велика Китайська рівнина, що переходить на півдні в рівнини басейну нижнього й середнього плину річки Янцзи. Райони, обрамлені горами (Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлин, Юньнаньське нагір'я, частково Хінган і Маньчжуро-Корейські гори).

Клімат

Клімат Китаю дуже різноманітний — від субтропічного на південному сході до різко-континентального (арідного) на північному заході. На південному узбережжі погода визначається мусонами, які виникають через різні поглинаючі властивості суші і океану. Сезонні рухи повітря і супутніх вітрів містять велику кількість вологи в літній період і досить сухі взимку. Наступ і відхід мусонів в великій мірі визначають кількість і розподіл опадів по країні. Величезні різниці по широті, довготі і висоті на території Китаю породжують велику різноманітність температурних і метеорологічних режимів, незважаючи на те, що велика частина країни лежить в області помірного клімату.

Більше 2/3 країни займають гірські хребти, нагір'я і плато, пустелі і напівпустелі. Приблизно 90 % населення живе на 10 % площі країни — в прибережних районах і заплавах великих річок, таких, як Янцзи, Хуанхе (Жовта річка) і Перл. Ці території знаходяться у важкому екологічному стані в результаті довгої та інтенсивної сільськогосподарської обробки та промислового забруднення навколишнього середовища.

Найпівнічніша провінція Китаю Хейлунцзян знаходиться в області помірного клімату, схожого на клімат Владивостоку і Хабаровська, а південний острів Хайнань — в тропіках. Різниця температур між цими регіонами в зимові місяці велика, але влітку відмінність зменшується. У північній частині Хейлунцзян температура взимку може опускатися до -38 °C, середні температури січня — близько -16 °C. Середня температура липня в цій області становить 20 °C. У південних же частинах провінції Гуандун середня температура коливається від 10 °C в січні до 28 °C в липні.

Кількість опадів змінюється навіть більше, ніж температура. На південних схилах гір Циньлін випадають численні дощі, максимум яких припадає на літні мусони. При русі на північ і захід від гір ймовірність дощів зменшується. Північно-західні райони країни — найсухіші, в розташованих там пустелях (Такла-Макан, Гобі, Ордос) опадів практично немає.

Південні і східні області Китаю часто (близько 5 разів на рік) страждають від руйнівних тайфунів, а також від повеней, мусонів, цунамі і посух. Північні райони Китаю кожну весну накривають жовті пилові бурі, які зароджуються в північних пустелях і переносяться вітрами у бік Кореї і Японії.

Водойми

Східна частина Китаю має значний поверхневий стік і розгалужену річкову мережу. Для гідрологічного режиму річок цієї частини країни характерним є вкрай нерівномірний внутрішній річковий розподіл стоку: максимум його припадає на вологий сезон, а в сухий період року він зовсім незначний. У період літніх дощів трапляються бурхливі повені, які нерідко викликають водні катастрофи на Янцзи, Хуанхе, Хуайхе й інших річках. Для запобігання розливів і повеней русла багатьох річок були обваловані. Споруджено ряд гідротехнічних споруджень і водоймищ (головним чином, у басейні р. Хуайхе) для регулювання стоку. У басейні нижнього плину р. Янцзи численні озера, найбільші з яких — Дунтинху, Поянху, Тайху. Озера є природними регуляторами стоку: вони приймають паводкові води і повертають їх. Річки й озера Східного Китаю широко використовуються для судноплавства, іригації й рибальства. На Північному Заході Китаю річки мілкі, на великих просторах поверхневий стік відсутній.

Звичайно вони маловодні, стікають у безстічні западини, живлячи озера або, гублячись у пісках. Більшість річок у сухий період пересихає. Великі річки — Яркенд, Аксу (складові Тариму) живляться у горах, для їхнього водного режиму характерна літня повінь. Річки Центральної Азії й рівнин Північно-Східного Китаю кілька місяців сковані льодом. Річкові води на заході широко використовуються для зрошення.

Гідрографічна мережа західної й центральної частини Тибетського нагір'я не має зовнішнього стоку, живлячи численні, переважно солоні, озера. Річки тут маловодні і на тривалий час промерзають до дна. На сході і півдні нагір'я розташовані джерела найбільших річок Азії (Хуанхе, Янцзи, Меконгу, Салуїну, Брахмапутри, Інду). У Північно-Західному Китаї і на Тибетському нагір'ї багато озер, найбільші з яких — Кукунор, Лобнор, Баграшкьоль, Намцо, Селінг. Безстічні озера часто мають солону воду.

Державний устрій

Генсек ЦК КПК

• Комуністична партія Китаю (КПК)
• Всекитайська рада народних представників — парламент КНР
• Китайська народна політична узгоджувальна рада — дорадчий орган при уряді

Збройні сили

• Народно-визвольна армія Китаю

Адміністративний поділ

Адміністративний поділ

Китайська Народна Республіка здійснює адміністративний контроль над 22 провінціями; при цьому уряд КНР вважає Тайвань своєю 23-ою провінцією. Окрім цього, до КНР також входять 5 автономних районів, де проживають національні меншини Китаю; 4 муніципальних утворення, відповідних містам центрального підпорядкування, і 2 спеціальних адміністративних району під управлінням КНР.

Відповідно до Конституції КНР, у країні прийнятий триступінчастий адміністративний розподіл:

1. країна розділена на провінції, автономні райони і міста центрального підпорядкування;
2. провінції й автономні райони розділені на автономні округи, повіти, автономні повіти і міста;
3. повіти й автономні повіти розділені на волості, національні волості і селища.

Автономні райони, автономні округи й автономні повіти є територіями національної автономії. У разі потреби держава може засновувати особливі адміністративні райони.

Таким чином, адміністративно-територіальний поділ КНР: 22 провінції, 5 автономних районів і 4 міста центрального підпорядкування. Це об'єднуються терміном «континентальний Китай», куди зазвичай не входять Гонконг, Макао і Тайвань.

Регіон	(піньїнь)	(кит.)	Адм. центр	(піньїнь)
Провінції
Аньхуі (також Аньхой)	Anhui	安徽	Хефей	Hefei
Фуцзянь	Fujian	福建	Фучжоу	Fuzhou
Ґаньсу	Gansu	甘肃	Ланьчжоу	Lanzhou
Ґуандун	Guangdong	广东	Ґуанчжоу	Guangzhou
Ґуйчжоу	Guizhou	贵州	Гуйян	Guiyang
Хайнань	Hainan	海南	Хайкоу	Haikou
Хебей	Hebei	河北	Шицзячжуан	Shijiazhuang
Хейлунцзян	Heilongjiang	黑龙江	Харбін	Harbin
Хенань	Henan	河南	Чженчжоу	Zhengzhou
Хубей	Hubei	湖北	Ухань	Wuhan
Хунань	Hunan	湖南	Чанша	Changsha
Цзянсу	Jiangsu	江苏	Нанкін	Nanjing
Цзянсі	Jiangxi	江西	Наньчан	Nanchang
Ґірін (Цзілінь)	Jilin	吉林	Чанчунь	Changchun
Ляонін	Liaoning	辽宁	Шеньян	Shenyang
Цінхай	Qinghai	青海	Сінін	Xining
Шаньсі	Shaanxi	陕西	Тайюань	Taiyuan
Шаньдун	Shandong	山东	Цзінань	Jinan
Шеньсі	Shanxi	山西	Сіань	Xi'an
Сичуань	Sichuan	四川	Ченду	Chengdu
Юньнань	Yunnan	云南	Куньмін	Kunming
Чжецзян	Zhejiang	浙江	Ханчжоу	Hangzhou
Автономні райони
Ґуансі-Чжуанський автономний район	Guangxi	广西	Наньнін	Nanning
Внутрішня Монголія	Nei Menggu	内蒙古	Хух-Хото	Hohhot
Нінся-Хуейський	Ningxia	宁夏	Іньчуань	Yinchuan
Сіньцзян-Уйгурський	Xinjiang	新疆	Урумчі	Urumqi
Тибетський	Tibet	西藏	Лхаса	Lhasa
Міста центрального підпорядкування
Пекін	Beijing	北京
Чунцін	Chongqing	重庆
Шанхай	Shanghai	上海
Тяньцзінь	Tianjin	天津
Спеціальні адміністративні райони
Гонконг (Сянган)	Hong Kong (Xianggang)	香港
Макао (Аоминь)	Macau (Àomén)	澳门
Регіон, що контролюється Республікою Китай (політичний статус не визначений)
Тайвань	Taiwan	台湾

Населення

За чисельністю населення Китай займає перше місце у світі. Тут проживає більш ніж 1,3 млрд осіб. Щільність населення Китаю також велика. Населення розміщене дуже нерівномірно: райони Східного Китаю густонаселені, в районах Західного Китаю чисельність населення невелика, чисельність селян величезна, а городян — незначна. Чисельність населення зростає швидко. З огляду на серйозність демографічного питання, починаючи з середини 70-х років Китай приступив до контролю за народжуваністю, у результаті коефіцієнт народжуваності в країні став щорічно знижуватися. У Китаї проживають представники 56 національностей, ханьці складають понад 92 % загальної чисельності населення Китаю, вихідців інших 55 національностей — менше 8 %. Найчисленнішою етнічною групою є чжуани — понад 15 млн, найменш численною — лоба (понад 2000 осіб). Ханьці розселені по всій країні. Хоча частка нацменшин у населенні Китаю незначна, однак площа їхнього розселення досить велика і становить 50—60 % усієї території Китаю. Ханьці мають власну мову і писемність. Китайська мова вживається як у країні, так і за її межами. Хуейці й маньчжури також вживають китайську мову. Інші 53 національності вживають, головним чином, свої мови, 23 національності мають свою писемність. Протягом тривалого часу між ханьцями і нацменшинами встановилися широкі політичні, економічні і культурні зв'язки, відносини взаємної залежності і спільного розвитку.

Національності

Етнолінгвістичний склад населення відповідно до територіального поділу КНР

• Ханьці (власне китайці): чисельність — близько 1,159 млрд, розселені по всій країні, вживають китайську мову.
• Чжуани: чисельність — понад 15 млн, 13 млн з них компактно проживають у Гуансі-Чжуанському автономному районі.
• Маньчжури: чисельність — близько 9,82 млн, вони займають друге місце серед нацменшин Китаю, поступаючись лише чжуанцям.
• Хуейці: чисельність — 8,6 млн, розселені по всій країні, сповідують іслам.
• Мяо: чисельність — близько 7,4 млн, вони широко розселені по багатьох районах країни
• Уйгури: чисельність — близько 7,2 млн, сповідують іслам.
• Іяни: чисельність — 6,5 млн, це одна з найдавніших національностей Китаю.
• Туцзяни: чисельність — близько 5,7 млн, проживають в Уліншаньському районі на стику провінцій *Хунань, Хубей, Сичуан і Гуйчжоу.
• Монголи: чисельність — понад 4,8 млн, раніше вели кочовий спосіб життя, тепер в основному осіли.
• Тибетці: чисельність — близько 4,6 млн, 2,1 млн з них проживає компактно в Тибеті й сповідують тибетський буддизм.
• Буїтяни: чисельність — близько 2,54 млн, головним чином проживають у деяких районах провінції Гуйчжоу.
• Корейці: чисельність — близько 1,9 млн, Яньбянь-Корейський автономний округ провінції Цзілінь — місце їхнього компактного проживання.
• Дунці: чисельність — понад 2,5 млн, розселені в Гуйчжоу, Хунані й Гуансі.
• Яотяни: чисельність — понад 2,13 млн осіб.
• Байці: чисельність — близько 1,6 млн, більшість з них проживає в Да-Байському автономному окрузі в провінції Юньнань.
• Ханійці: чисельність — близько 1,25 млн.
• Казахи: чисельність — близько 1,11 млн, сповідують іслам.
• Дайці: чисельність — понад 1,02 млн, більшість з них — прихильники хінаяни.
• Ліяни: чисельність — понад 1,11 млн, переважно проживають у центральній і південній частинах провінції Хайнань.
• Лісуанці: чисельність — близько 580 тис., вони компактно проживають у провінціях Юньнань і Сичуан.
• Вайці: чисельність — близько 350 тис., розселені у південно-західній частині провінції Юньнань.
• Шеяни: чисельність — 630 тис., переважна більшість проживає в провінціях Фуцзян і Чжецзян.
• Гелаотяни: чисельність — понад 430 тис., проживають у Гуйчжоу.
• Гаошаньці: чисельність — 340 тис., розселені в провінції Тайвань.
• Лахутці: чисельність — 410 тис., проживають у Південно-Західному Китаї.
• Шуйці: чисельність — 340 тис., компактно проживають у провінції Гуйчжоу й Гуансі-Чжуанському автономному районі.
• Дунсяни: чисельність — 370 тис., компактно проживають у провінції Ганьсу.
• Насійці: чисельність — 270 тис., проживають у Юньнані.
• Цзінпотяни: чисельність — 110 тис., компактно проживають у Юньнані.
• Киргизи: чисельність — близько 140 тис., місце їхнього проживання — Сіньцзян.
• Туйці: чисельність — 190 тис., проживають у провінціях Цінхай і Ганьсу.
• Даури: чисельність — 120 тис., розселені уздовж берегів річки Неньцзян на Північному сході Китаю.
• Мулаотяни: чисельність — 150 тис., проживають у Гуансі.
• Цянці: чисельність — понад 190 тис., проживають у провінції Сичуан.
• Салари: чисельність — понад 90 тис., проживають у провінціях Цінхай і Ганьсу.
• Булані: чисельність — близько 80 тис., проживають у Юньнані.
• Таджики: чисельність — понад 30 тис. осіб, компактно проживають у Сіньцзяні.
• Маонаньці: чисельність — понад 70 тис., проживають у Гуансі.
• Сіботяни: чисельність — понад 170 тис., розселені в провінціях Ляонін, Цзілінь, Хейлунцзян, сповідають ламаїзм.
• Ачани: чисельність — 20 тис., проживають у провінції Юньнань.
• Пумійці: чисельність — 20 тис., проживають у Юньнані.
• Нусуанці: чисельність — 20 тис., проживають у Юньнані, сповідують первісну релігію.
• Цзінотяни: чисельність — 18 тис., проживають у Юньнані.
• Цзінці: чисельність — 18 тис., проживають у південній частині Гуансі.
• Узбеки: чисельність — 14 тис., проживають у Сіньцзяні.
• Росіяни: чисельність — 13 тис., проживають у Сіньцзяні.
• Евенки: чисельність — 26 тис., проживають у Внутрішній Монголії.
• Баоанці: чисельність — 12 тис., проживають у Ганьсу.
• Деанці: чисельність — 15 тис., проживають у Юньнані.
• Юйгури: чисельність — 12 тис., проживають у Ганьсу.
• Татари: чисельність — близько 4000, проживають у Сіньцзяні, сповідують іслам.
• Лобайці: чисельність — 2000, проживають у Тибеті, сповідують первісну релігію.
• Дулуни: чисельність — 5 тис., проживають у Юньнані.
• Орочони: чисельність — 6 тис., проживають у Внутрішній Монголії.
• Хечжейці: чисельність — 4 тис., проживають уздовж берегів річок Сунхуацзян, Хейлунцзян й Уссурі.
• Меньбайці: чисельність — 7000, розселені в Тибету і вживають тибетську мову.

Зовнішня політика

КНР є однією з великих держав світу, одним з 5 постійних членів Ради безпеки ООН.

• Українсько-китайські відносини

Територіальні питання

КНР претендує на суверенітет над островом Тайвань і декількома прилеглими островами, куди після перемоги комуністичного режиму втік повалений уряд Чан Кайши й де продовжує існувати Республіка Китай, яка весь цей час знаходиться під заступництвом США. КНР розглядає Тайвань і прилеглі острови як частину своєї держави. Керівництво Республіки Китаю також претендує на суверенітет над всією територією КНР, хоча останнім часом у ній посилюється рух за те, щоб оголосити Тайвань окремою державою.

У західній літературі часто райони, які контролює КНР, іменують континентальним Китаєм, при цьому звичайне це поняття не включає так звані спеціальні адміністративні райони — Гонконг і Макао (колишні британська і португальська колонії, що возз'єдналися з КНР лише наприкінці XX століття).

За укладеною в 1989 з Великою Британією угодою, Сянган (Гонконг) перейшов під управління КНР як спеціальний адміністративний район 1 червня 1997, а остання португальська колонія Макао (Аоминь) — в 1999.

Деякі територіальні питання виникли в Росії і Китаю в 2005 році, коли Росія поступилася КНР декількома островами недалеко від Хабаровська (У тому числі й західну частину острова Великий Уссурійський).

Зовнішня воєнна агресія КНР

• 1950 — вторгнення армії «китайських народних добровольців» до Кореї,
• 1951 — захоплення Тибету,
• 1960, 1962, 1967 — вторгнення до Індії,
• 1969 — вторгнення КНР на територію СРСР на острові Даманський та в районі Жаланашколь,
• 1974 — захоплення Парасельских островів,
• 1974 — атака на острови архіпелагу Спратлі,
• 1979 — китайське вторгнення до В'єтнаму,
• 1988 — напад китайських ВМС на в'єтнамські військові кораблі в районі островів Спратлі
• 1996 — напад на філіппінські військові кораблі в районі островів Спратлі

Економіка

КНР — потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудівна, приладобудівна. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, виробництва мінеральних добрив, цементу, електроенергії, виплавки сталі. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина (1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Гол. морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.

Виробництво електроенергії — 1007 млрд кВт·год (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в Китаї домінувало кам'яне вугілля (73 %), за ним слідували гідроресурси (19 %), нафта (6 %) і атомне паливо (1 %). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в Китаї зросло на 20 %. Китай і, меншою мірою, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. Китай випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2 % потреб Китаю в енергоносіях. Китай до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідного регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33 %.

Головним центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю: Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи

Див. також

• Список міст Китаю
• Китай
• Республіка Китай
• Тибетський автономний район
• Природа Китаю
• Геологія Китаю
• Гідрогеологія Китаю
• Сейсмічність Китаю
  • Землетрус в Сичуань (2008)
• Корисні копалини Китаю
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Китаю
• Гірнича промисловість Китаю

Джерела та література

• А. А. Попок, В. П. Трощинський. Китай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 305. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• А. І. Муха, С. В. Шип. Китай, Китайська Народна Республіка // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  пошук онлайн

Посилання

• Українська гірнича енциклопедія: Ресурси країн світу: КНР(укр.)
• Дев'ять коментарів про Комуністичну партію Китаю, The Epoch Times Україна(укр.)
• The World Factbook: Китайська Народна Республіка(англ.)
• Україномовна версія Міжнародного радіо Китаю