Китайська Народна Республіка
Китайська Народна Республіка | |||||
|
|||||
Гімн: Марш добровольців | |||||
Столиця | Пекін | ||||
---|---|---|---|---|---|
Найбільше місто | Шанхай | ||||
Офіційні мови | Китайська1 | ||||
Форма правління | Соціалістична республіка2 | ||||
- Голова | Сі Цзиньпін (з 14 березня 2013) | ||||
- Прем'єр Держради КНР | Лі Кецян | ||||
Становлення | |||||
- Проголошення Республіки | 1 жовтня 1949 | ||||
Площа | |||||
- Загалом | 9 596 960 км² (3-тє місце в світі) | ||||
- Внутр. води | 2,83 % | ||||
Населення | |||||
- оцінка 2019 | 1 404 328 000 (1-а) | ||||
- перепис 2010 | 1 370 536 000 | ||||
- Густота | 140/км² (72-а3) | ||||
ВВП (ПКС) | 2013 р., оцінка | ||||
- Повний | $11,96 трильйонів (2-а) | ||||
- На душу населення | $10 250 (92-а) | ||||
ВВП (ном.) | 2013 рік, оцінка | ||||
- Повний | $9,33 трильйонів (2-а) | ||||
- На душу населення | $6853 (87-а) | ||||
ІЛР (2019) | ▲ 0.758 (Високий) (85-а) | ||||
Валюта | Юань (RMB¥)3 (CNY )
| ||||
Часовий пояс | (UTC+8) | ||||
- Літній час | не вираховується (UTC+8) | ||||
Коди ISO 3166 | CHN | ||||
Домен | .cn3 | ||||
Телефонний код | +863 | ||||
![]() | |||||
1Окрім державної китайської мови, офіційною є кантонська мова в Гонконзі й Макао. Англійська є офіційною в Гонконгу; відповідно, португальська мова — у ОАР Макао. 2 Китай. Роль уряду в КНР // Енциклопедія «Британіка» за 21.02.2007. 3 Не стосується особливих автономних районів КНР (Гонконг і Макао) та територій, підконтрольних Республіці Китай. | |||||
|
Не плутати з Китайською Республікою, проголошеною у 1912 році, яка контролює острів Тайвань і прилеглі острови, претендуючи на весь Китай.
Кита́йська Наро́дна Респу́бліка (кит. трад. 中華人民共和國, спр. 中华人民共和国, піньїнь: Zhōnghuá Rénmín Gònghéguó, акад.: Чжунхуа Женьмінь Ґунхеґо) — держава в Східній Азії. Найбільша за чисельністю населення держава світу (понад 1,38 млрд, більшість населення — етнічні китайці, самоназва — хань); займає третє місце у світі за територією, поступаючись тільки Росії і Канаді.[1]
Китай межує на півночі з Монголією, на північному заході — з Казахстаном, на заході — з Киргизстаном і Таджикистаном, на північному сході — з Росією та Північною Кореєю, на південному заході — з Індією та Непалом, на півдні — з Бутаном, М'янмою (раніше Бірма), Лаосом і В'єтнамом, на південному сході країну омиває Південно-Китайське море. Столиця — Пекін.
КНР є кандидатом-наддержавою, постійним членом Ради Безпеки ООН, однією з провідних космічних держав світу, володіє ядерною зброєю і найбільшою в світі армією за чисельністю військовослужбовців.
У 2010 році китайська економіка обігнала японську і стала другою економікою світу за номінальним ВВП. КНР є світовим лідером з виробництва більшості видів промислової продукції, зокрема з виробництва автомобілів і споживчого попиту на них. Найбільший світовий експортер («фабрика світу»). Має у своєму розпорядженні найбільші в світі золотовалютні резерви.[2].
Китай має членство в таких міжнародних організаціях, як ООН, АТЕС, G20, Світова організація торгівлі (СОТ; з грудня 2001 року), а також ШОС і БРІКС.
З часу проголошення Китайської Народної Республіки в 1949 році правлячою партією є Комуністична партія Китаю.
Походження назви[ред. | ред. код]
Згідно із загальнопоширеною версією, слово «Китай» походить від імені «Катай», яке, зі свого боку, виникло від назви не китайської, а прото-монгольської групи кочових племен з Маньчжурії — кидані. У 907 році вони захопили північ країни і заснували там свою династію Ляо. Їхнє місце в XII—XIII століттях зайняли інші кочівники — чжурчжені і монголи, однак етнонім їхніх попередників закріпився як топонім Північного Китаю. Завдяки європейським купцям, зокрема, Марко Поло, ця назва у формі «Катай» («Cathay») потрапило в середньовічну Західну Європу, витіснивши латинське «China». Звідси воно перейшло до більшості слов'янських мов, де перетворилося на «Китай». На Заході «Катай» зрідка вживається як поетична назва Китаю.
![]() |
Ця стаття містить китайський текст. Без правильної підтримки східно-азійського написання, ви можете бачити знаки питання, прямокутники або інші символи замість ієрогліфів. |
Історія КНР[ред. | ред. код]
Історія Китаю особлива різноманітністю письмових джерел, які, у поєднанні з археологічними даними, дозволяють реконструювати політичне життя і соціальні процеси, починаючи з глибокої давнини. Канонізовані давньокитайські тексти релігійно-філософського та історичного змісту — особливо ті з них, в яких містилося вчення Конфуція — в свою чергу, самі впливали на подальший розвиток китайської цивілізації, світогляд китайського народу.
Для китайської цивілізації з часів Конфуція була характерна висока соціально-політична активність кожної людини, спрямована на досягнення щастя і благополуччя саме в земному житті — при цьому його доля залежала не від божественного приречення, а від власних зусиль.
З політичної точки зору Китай протягом декількох тисячоліть проходив через циклічні періоди політичної єдності і розпаду, причому в ряді випадків частково або повністю ставав частиною іноземних держав (наприклад, імперій Юань і Цин). Територія Китаю регулярно піддавалася нашестю ззовні, проте більшість загарбників рано чи пізно зазнавали китаїзації і асимілювалися в китайський етнос, а території їх держав зазвичай включалися в територію Китаю. Сучасна китайська держава і суспільство є результатом багатовікового культурного і політичного взаємопроникнення і взаємодії з численними оточуючими азійськими народами, що супроводжувалось переміщеннями багатомільйонних людських мас і багатовікової ханьської асиміляції. При цьому необхідно враховувати, що традиційна китайська історіографія включає суверенні держави інших народів (монголів, маньчжурів та ін.) в хронікально-династичну історію Китаю, ігноруючи власні історичні традиції цих народів і розглядаючи їх держави як історичні частини Китаю.
Спалах коронавірусу[ред. | ред. код]
У грудні 2019-березні 2020 року в Китаї була епідемія коронавірусу.
Географія[ред. | ред. код]
Китай розташований у Центральній і Східній Азії і є однією з найбільших за площею держав світу. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів Тихого океану. Має численні острови, найбільші — Тайвань і Хайнань. На півночі Китай межує з Росією і Монголією, на заході і півдні — з Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом, Сіккімом, Бутаном, Бірмою, Лаосом і В'єтнамом, на північному сході — із Корейською Народно-Демократичною Республікою.
Узбережжя Китаю тягнеться від кордону з Північною Кореєю на півночі до В'єтнаму на півдні і має довжину близько 14 500 км. Китай омивається Східно-Китайським морем, Корейською затокою, Жовтим і Південно-Китайським морем. Крім того, острів Тайвань відділений від материка Тайваньскою протокою.
Рельєф[ред. | ред. код]
Китай — переважно піднесена країна, що характеризується значними амплітудами висот і складною орографією. Чітко виділяються Тибетське нагір'я на південному заході; розташований північніше — пояс Центрально-азійських рівнин і плоскогір'їв, що простягнувся широкою смугою із заходу на схід; область низинних рівнин Східного Китаю з окраїнними горами.
Тибетське нагір'я — найвисокогірніша частина Китаю. Середня висота цокольних плоскогір'їв перевищує 4 тис. м, окремі вершини підіймаються вище 6—7 тис. м. Нагір'я включає комплекс великих рівнин Джангтанг, безстічні плоскогір'я Центрального Тибету, а також ряд внутрішніх хребтів (Гандісишань, Танглаї та інші) і могутні гірські спорудження — Куньлунь на півночі, Сино-Тибетські гори на сході, Гімалаї на півдні й Каракорум на заході. Дві інші гірські системи продовжуються за межами Китаю.
Область низинних рівнин Східного Китаю простягнулася з півночі на південь, головним чином, уздовж узбережжя Жовтого моря. Найпівнічніше положення займають низовини Саньцзян і Північно-Ханкайська, далі випливає розташована у великій міжгірній западині рівнина Сунляо, південніше — Велика Китайська рівнина, що переходить на півдні в рівнини басейну нижнього й середнього плину річки Янцзи. Райони, обрамлені горами (Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлин, Юньнаньське нагір'я, частково Хінган і Маньчжуро-Корейські гори).
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат Китаю дуже різноманітний — від субтропічного на південному сході до різко-континентального (арідного) на північному заході. На південному узбережжі погода визначається мусонами, які виникають через різні поглинаючі властивості суші і океану. Сезонні рухи повітря і супутніх вітрів містять велику кількість вологи в літній період і досить сухі взимку. Наступ і відхід мусонів в великій мірі визначають кількість і розподіл опадів по країні. Величезні різниці по широті, довготі і висоті на території Китаю породжують велику різноманітність температурних і метеорологічних режимів, незважаючи на те, що велика частина країни лежить в області помірного клімату.
Більше 2/3 країни займають гірські хребти, нагір'я і плато, пустелі і напівпустелі. Приблизно 90 % населення живе на 10 % площі країни — в прибережних районах і заплавах великих річок, таких, як Янцзи, Хуанхе (Жовта річка) і Перл. Ці території знаходяться у важкому екологічному стані в результаті довгої та інтенсивної сільськогосподарської обробки та промислового забруднення навколишнього середовища.
Найпівнічніша провінція Китаю Хейлунцзян знаходиться в області помірного клімату, схожого на клімат Владивостоку і Хабаровська, а південний острів Хайнань — в тропіках. Різниця температур між цими регіонами в зимові місяці велика, але влітку відмінність зменшується. У північній частині Хейлунцзян температура взимку може опускатися до -38 °C, середні температури січня — близько -16 °C. Середня температура липня в цій області становить 20 °C. У південних же частинах провінції Гуандун середня температура коливається від 10 °C в січні до 28 °C в липні.
Кількість опадів змінюється навіть більше, ніж температура. На південних схилах гір Циньлін випадають численні дощі, максимум яких припадає на літні мусони. При русі на північ і захід від гір ймовірність дощів зменшується. Північно-західні райони країни — найсухіші, в розташованих там пустелях (Такла-Макан, Гобі, Ордос) опадів практично немає.
Південні і східні області Китаю часто (близько 5 разів на рік) страждають від руйнівних тайфунів, а також від повеней, мусонів, цунамі і посух. Північні райони Китаю кожну весну накривають жовті пилові бурі, які зароджуються в північних пустелях і переносяться вітрами у бік Кореї і Японії.
Водойми[ред. | ред. код]
Східна частина Китаю має значний поверхневий стік і розгалужену річкову мережу. Для гідрологічного режиму річок цієї частини країни характерним є вкрай нерівномірний внутрішній річковий розподіл стоку: максимум його припадає на вологий сезон, а в сухий період року він зовсім незначний. У період літніх дощів трапляються бурхливі повені, які нерідко викликають водні катастрофи на Янцзи, Хуанхе, Хуайхе й інших річках. Для запобігання розливів і повеней русла багатьох річок були обваловані. Споруджено ряд гідротехнічних споруджень і водоймищ (головним чином, у басейні р. Хуайхе) для регулювання стоку. У басейні нижнього плину р. Янцзи численні озера, найбільші з яких — Дунтинху, Поянху, Тайху. Озера є природними регуляторами стоку: вони приймають паводкові води і повертають їх. Річки й озера Східного Китаю широко використовуються для судноплавства, іригації й рибальства. На Північному Заході Китаю річки мілкі, на великих просторах поверхневий стік відсутній.
Звичайно вони маловодні, стікають у безстічні западини, живлячи озера або, гублячись у пісках. Більшість річок у сухий період пересихає. Великі річки — Яркенд, Аксу (складові Тариму) живляться у горах, для їхнього водного режиму характерна літня повінь. Річки Центральної Азії й рівнин Північно-Східного Китаю кілька місяців сковані льодом. Річкові води на заході широко використовуються для зрошення.
Гідрографічна мережа західної й центральної частини Тибетського нагір'я не має зовнішнього стоку, живлячи численні, переважно солоні, озера. Річки тут маловодні і на тривалий час промерзають до дна. На сході і півдні нагір'я розташовані джерела найбільших річок Азії (Хуанхе, Янцзи, Меконгу, Салуїну, Брахмапутри, Інду). У Північно-Західному Китаї і на Тибетському нагір'ї багато озер, найбільші з яких — Кукунор, Лобнор, Баграшкьоль, Намцо, Селінг. Безстічні озера часто мають солону воду.
Державний устрій[ред. | ред. код]
- Комуністична партія Китаю (КПК)
- Всекитайська рада народних представників — парламент КНР
- Китайська народна політична узгоджувальна рада — дорадчий орган при уряді
Збройні сили[ред. | ред. код]
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
Китайська Народна Республіка здійснює адміністративний контроль над 22 провінціями; при цьому уряд КНР вважає Тайвань своєю 23-ою провінцією. Окрім цього, до КНР також входять 5 автономних районів, де проживають національні меншини Китаю; 4 муніципальних утворення, відповідних містам центрального підпорядкування, і 2 спеціальних адміністративних райони під управлінням КНР.
Відповідно до Конституції КНР, у країні прийнятий триступеневий адміністративний розподіл:
- країна розділена на провінції, автономні райони і міста центрального підпорядкування;
- провінції й автономні райони розділені на автономні округи, повіти, автономні повіти і міста;
- повіти й автономні повіти розділені на волості, національні волості і селища.
Автономні райони, автономні округи й автономні повіти є територіями національної автономії. У разі потреби держава може засновувати особливі адміністративні райони.
Таким чином, адміністративно-територіальний поділ КНР: 22 провінції, 5 автономних районів і 4 міста центрального підпорядкування. Це об'єднуються терміном «континентальний Китай», куди зазвичай не входять Гонконг, Макао і Тайвань.
Регіон | (піньїнь) | (кит.) | Адм. центр | (піньїнь) |
---|---|---|---|---|
Провінції | ||||
Аньхуі (також Аньхой) | Anhui | 安徽 | Хефей | Hefei |
Фуцзянь | Fujian | 福建 | Фучжоу | Fuzhou |
Ґаньсу | Gansu | 甘肃 | Ланьчжоу | Lanzhou |
Ґуандун | Guangdong | 广东 | Ґуанчжоу | Guangzhou |
Ґуйчжоу | Guizhou | 贵州 | Гуйян | Guiyang |
Хайнань | Hainan | 海南 | Хайкоу | Haikou |
Хебей | Hebei | 河北 | Шицзячжуан | Shijiazhuang |
Хейлунцзян | Heilongjiang | 黑龙江 | Харбін | Harbin |
Хенань | Henan | 河南 | Чженчжоу | Zhengzhou |
Хубей | Hubei | 湖北 | Ухань | Wuhan |
Хунань | Hunan | 湖南 | Чанша | Changsha |
Цзянсу | Jiangsu | 江苏 | Нанкін | Nanjing |
Цзянсі | Jiangxi | 江西 | Наньчан | Nanchang |
Ґірін (Цзілінь) | Jilin | 吉林 | Чанчунь | Changchun |
Ляонін | Liaoning | 辽宁 | Шеньян | Shenyang |
Цінхай | Qinghai | 青海 | Сінін | Xining |
Шаньсі | Shaanxi | 陕西 | Тайюань | Taiyuan |
Шаньдун | Shandong | 山东 | Цзінань | Jinan |
Шеньсі | Shanxi | 山西 | Сіань | Xi'an |
Сичуань | Sichuan | 四川 | Ченду | Chengdu |
Юньнань | Yunnan | 云南 | Куньмін | Kunming |
Чжецзян | Zhejiang | 浙江 | Ханчжоу | Hangzhou |
Автономні райони | ||||
Ґуансі-Чжуанський автономний район | Guangxi | 广西 | Наньнін | Nanning |
Внутрішня Монголія | Nei Menggu | 内蒙古 | Хух-Хото | Hohhot |
Нінся-Хуейський | Ningxia | 宁夏 | Іньчуань | Yinchuan |
Сіньцзян-Уйгурський | Xinjiang | 新疆 | Урумчі | Urumqi |
Тибетський | Tibet | 西藏 | Лхаса | Lhasa |
Міста центрального підпорядкування | ||||
Пекін | Beijing | 北京 | ||
Чунцін | Chongqing | 重庆 | ||
Шанхай | Shanghai | 上海 | ||
Тяньцзінь | Tianjin | 天津 | ||
Спеціальні адміністративні райони | ||||
Гонконг (Сянган) | Hong Kong (Xianggang) | 香港 | ||
Макао (Аоминь) | Macau (Àomén) | 澳门 | ||
Регіон, що контролюється Республікою Китай (політичний статус не визначений) | ||||
Тайвань | Taiwan | 台湾 |
Населення[ред. | ред. код]
За чисельністю населення Китай займає перше місце у світі. Тут проживає більш ніж 1,3 млрд осіб. Щільність населення Китаю також велика. Населення розміщене дуже нерівномірно: райони Східного Китаю густонаселені, в районах Західного Китаю чисельність населення невелика, чисельність селян величезна, а городян — незначна. Чисельність населення зростає швидко. З огляду на серйозність демографічного питання, починаючи з середини 70-х років Китай приступив до контролю за народжуваністю, у результаті коефіцієнт народжуваності в країні став щорічно знижуватися. У Китаї проживають представники 56 національностей, ханьці складають понад 92 % загальної чисельності населення Китаю, вихідців інших 55 національностей — менше 8 %. Найчисленнішою етнічною групою є чжуани — понад 15 млн, найменш численною — лоба (понад 2000 осіб). Ханьці розселені по всій країні. Хоча частка нацменшин у населенні Китаю незначна, однак площа їхнього розселення досить велика і становить 50—60 % усієї території Китаю. Ханьці мають власну мову і писемність. Китайська мова вживається як у країні, так і за її межами. Хуейці й маньчжури також вживають китайську мову. Інші 53 національності вживають, головним чином, свої мови, 23 національності мають свою писемність. Протягом тривалого часу між ханьцями і нацменшинами встановилися широкі політичні, економічні і культурні зв'язки, відносини взаємної залежності і спільного розвитку.
Національності[ред. | ред. код]
- Ханьці (власне китайці): чисельність — близько 1,159 млрд, розселені по всій країні, вживають китайську мову.
- Чжуани: чисельність — понад 15 млн, 13 млн з них компактно проживають у Гуансі-Чжуанському автономному районі.
- Маньчжури: чисельність — близько 9,82 млн, вони займають друге місце серед нацменшин Китаю, поступаючись лише чжуанцям.
- Хуейці: чисельність — 8,6 млн, розселені по всій країні, сповідують іслам.
- Мяо: чисельність — близько 7,4 млн, вони широко розселені по багатьох районах країни
- Уйгури: чисельність — близько 7,2 млн, сповідують іслам.
- Іяни: чисельність — 6,5 млн, це одна з найдавніших національностей Китаю.
- Туцзяни: чисельність — близько 5,7 млн, проживають в Уліншаньському районі на стику провінцій *Хунань, Хубей, Сичуан і Гуйчжоу.
- Монголи: чисельність — понад 4,8 млн, раніше вели кочовий спосіб життя, тепер в основному осіли.
- Тибетці: чисельність — близько 4,6 млн, 2,1 млн з них проживає компактно в Тибеті й сповідують тибетський буддизм.
- Буїтяни: чисельність — близько 2,54 млн, головним чином проживають у деяких районах провінції Гуйчжоу.
- Корейці: чисельність — близько 1,9 млн, Яньбянь-Корейський автономний округ провінції Цзілінь — місце їхнього компактного проживання.
- Дунці: чисельність — понад 2,5 млн, розселені в Гуйчжоу, Хунані й Гуансі.
- Яотяни: чисельність — понад 2,13 млн осіб.
- Байці: чисельність — близько 1,6 млн, більшість з них проживає в Да-Байському автономному окрузі в провінції Юньнань.
- Ханійці: чисельність — близько 1,25 млн.
- Казахи: чисельність — близько 1,11 млн, сповідують іслам.
- Дайці: чисельність — понад 1,02 млн, більшість з них — прихильники хінаяни.
- Ліяни: чисельність — понад 1,11 млн, переважно проживають у центральній і південній частинах провінції Хайнань.
- Лісуанці: чисельність — близько 580 тис., вони компактно проживають у провінціях Юньнань і Сичуан.
- Вайці: чисельність — близько 350 тис., розселені у південно-західній частині провінції Юньнань.
- Шеяни: чисельність — 630 тис., переважна більшість проживає в провінціях Фуцзян і Чжецзян.
- Гелаотяни: чисельність — понад 430 тис., проживають у Гуйчжоу.
- Гаошаньці: чисельність — 340 тис., розселені в провінції Тайвань.
- Лахутці: чисельність — 410 тис., проживають у Південно-Західному Китаї.
- Шуйці: чисельність — 340 тис., компактно проживають у провінції Гуйчжоу й Гуансі-Чжуанському автономному районі.
- Дунсяни: чисельність — 370 тис., компактно проживають у провінції Ганьсу.
- Насійці: чисельність — 270 тис., проживають у Юньнані.
- Цзінпотяни: чисельність — 110 тис., компактно проживають у Юньнані.
- Киргизи: чисельність — близько 140 тис., місце їхнього проживання — Сіньцзян.
- Туйці: чисельність — 190 тис., проживають у провінціях Цінхай і Ганьсу.
- Даури: чисельність — 120 тис., розселені уздовж берегів річки Неньцзян на Північному сході Китаю.
- Мулаотяни: чисельність — 150 тис., проживають у Гуансі.
- Цянці: чисельність — понад 190 тис., проживають у провінції Сичуан.
- Салари: чисельність — понад 90 тис., проживають у провінціях Цінхай і Ганьсу.
- Булані: чисельність — близько 80 тис., проживають у Юньнані.
- Таджики: чисельність — понад 30 тис. осіб, компактно проживають у Сіньцзяні.
- Маонаньці: чисельність — понад 70 тис., проживають у Гуансі.
- Сіботяни: чисельність — понад 170 тис., розселені в провінціях Ляонін, Цзілінь, Хейлунцзян, сповідають ламаїзм.
- Ачани: чисельність — 20 тис., проживають у провінції Юньнань.
- Пумійці: чисельність — 20 тис., проживають у Юньнані.
- Нусуанці: чисельність — 20 тис., проживають у Юньнані, сповідують первісну релігію.
- Цзінотяни: чисельність — 18 тис., проживають у Юньнані.
- Цзінці: чисельність — 18 тис., проживають у південній частині Гуансі.
- Узбеки: чисельність — 14 тис., проживають у Сіньцзяні.
- Росіяни: чисельність — 13 тис., проживають у Сіньцзяні.
- Евенки: чисельність — 26 тис., проживають у Внутрішній Монголії.
- Баоанці: чисельність — 12 тис., проживають у Ганьсу.
- Деанці: чисельність — 15 тис., проживають у Юньнані.
- Юйгури: чисельність — 12 тис., проживають у Ганьсу.
- Татари: чисельність — близько 4000, проживають у Сіньцзяні, сповідують іслам.
- Лобайці: чисельність — 2000, проживають у Тибеті, сповідують первісну релігію.
- Дулуни: чисельність — 5 тис., проживають у Юньнані.
- Орочони: чисельність — 6 тис., проживають у Внутрішній Монголії.
- Хечжейці: чисельність — 4 тис., проживають уздовж берегів річок Сунхуацзян, Хейлунцзян й Уссурі.
- Меньбайці: чисельність — 7000, розселені в Тибету і вживають тибетську мову.
Зовнішня політика[ред. | ред. код]
КНР є однією з великих держав світу, одним з 5 постійних членів Ради безпеки ООН.
Територіальні питання[ред. | ред. код]
КНР претендує на суверенітет над островом Тайвань і декількома прилеглими островами, куди після перемоги комуністичного режиму втік повалений уряд Чан Кайши й де продовжує існувати Республіка Китай, яка весь цей час знаходиться під заступництвом США. КНР розглядає Тайвань і прилеглі острови як частину своєї держави. Керівництво Республіки Китаю також претендує на суверенітет над всією територією КНР, хоча останнім часом у ній посилюється рух за те, щоб оголосити Тайвань окремою державою.
У західній літературі часто райони, які контролює КНР, іменують континентальним Китаєм, при цьому звичайне це поняття не включає так звані спеціальні адміністративні райони — Гонконг і Макао (колишні британська і португальська колонії, що возз'єдналися з КНР лише наприкінці XX століття).
За укладеною в 1989 з Великою Британією угодою, Сянган (Гонконг) перейшов під управління КНР як спеціальний адміністративний район 1 червня 1997, а остання португальська колонія Макао (Аоминь) — в 1999.
Деякі територіальні питання виникли в Росії і Китаю в 2005 році, коли Росія поступилася КНР декількома островами недалеко від Хабаровська (У тому числі й західну частину острова Великий Уссурійський).
Зовнішня воєнна агресія КНР[ред. | ред. код]
- 1950 — вторгнення армії «китайських народних добровольців» до Кореї,
- 1951 — захоплення Тибету,
- 1960, 1962, 1967 — вторгнення до Індії,
- 1969 — вторгнення КНР на територію СРСР на острові Даманський та в районі Жаланашколь,
- 1974 — захоплення Парасельских островів,
- 1974 — атака на острови архіпелагу Спратлі,
- 1979 — китайське вторгнення до В'єтнаму,
- 1988 — напад китайських ВМС на в'єтнамські військові кораблі в районі островів Спратлі
- 1996 — напад на філіппінські військові кораблі в районі островів Спратлі
Економіка[ред. | ред. код]
КНР — потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудівна, приладобудівна. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, виробництва мінеральних добрив, цементу, електроенергії, виплавки сталі. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина (1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Гол. морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.
Виробництво електроенергії — 1007 млрд кВт·год (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в Китаї переважало кам'яне вугілля (73 %), за ним слідували гідроресурси (19 %), нафта (6 %) і атомне паливо (1 %). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в Китаї зросло на 20 %. Китай і, меншою мірою, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. Китай випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2 % потреб Китаю в енергоносіях. Китай до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідного регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33 %.
Головним центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю: Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ The World Factbook. www.cia.gov. Процитовано 2015-11-10.
- ↑ Kevin Hamlin (2010-08-16). China Overtakes Japan as World's Second-Biggest Economy (en). Bloomberg. Процитовано 2015-02-05.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- А. А. Попок, В. П. Трощинський. Китай // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 305. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- А. І. Муха, С. В. Шип. Китай, Китайська Народна Республіка // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
- Економічна експансія Китаю в країни, що розвиваються : монографія / Л. А. Українець. – Львів : ПАІС, 2019. – 492 с. – ISBN 617-7694-16-7.
- Китай очима Азії / [Капранов С. В. та ін. ; редкол.: О. В. Богомолов та ін.] ; НАН України, Ін-т сходознавcтва ім. А. Ю. Кримського, Укр. асоц. китаєзнавців. — Київ : Ін-т сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України, 2017. — 315 с. ; 20 см. — Авт. зазначено на 315-й с. — Рез. англ. — Бібліогр. в кінці розд. — 300 пр. — ISBN 978-966-02-8237-7
Посилання[ред. | ред. код]
- Українська гірнича енциклопедія: Ресурси країн світу: КНР(укр.)
- Дев'ять коментарів про Комуністичну партію Китаю, The Epoch Times Україна(укр.)
- The World Factbook: Китайська Народна Республіка(англ.)
- Україномовна версія Міжнародного радіо Китаю
- Історія конфлікту між Тайванем і КНР, відео Tokar.ua
![]() ![]() |
![]() |
![]() ![]() |
![]() ![]() |
![]() |
Східно-Китайське море |
![]() ![]() ![]() |
![]() ![]() ![]() |
Південно-Китайське море |
|
|
|