Загорцев Володимир Миколайович
| Володимир Загорцев | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 27 жовтня 1944[1] |
| Місце народження | Київ, Українська РСР, СРСР |
| Дата смерті | 30 листопада 2010[1] (66 років) |
| Поховання | Північне кладовище |
| Професії | композитор |
| Вчителі | Борис Лятошинський |
| Праця в операх | Опера "Долорес" |
| Дружина | Маргарита Кузнєцова |
Володимир Миколайович Загорцев[2] (27 жовтня 1944, Київ — 30 листопада 2010)[3] — український композитор, один з представників Київського авангарду, один з останніх учнів Бориса Лятошинського. Лауреат премії ім. Бориса Лятошинського (1967).[4]
Професійне музичне навчання розпочав у 15-річному віці (педагоги: Ф. Каліхман, фортепіано і О. Губерман, теорія музики), а за три роки вступив у Київську консерваторію (1962; педагоги з композиції: Борис Лятошинський, згодом Андрій Штогаренко). З 1968 року член Спілки композиторів. Протягом 1968—1974 був редактором у видавництві «Музична Україна».
У 1970-80-х роках його твори активно виконувалися на Заході. Зокрема, у січні 1980 р. Нью-Йоркський філармонійний оркестр виконав його «Градації» (диригент — Зубін Мета).
Творчість[ред. | ред. код]
Вагоме місце в доробку Загорцева займають камерні концерти — загалом 9, з яких перший написаний у 1981 р., останній — у 2004 р. Усі концерти за винятком № 7 написані для струнного оркестру з різним складом солістів і є одночастинними.[3] Також він є автором 5 симфоній, Скрипкового концерту (2007), Концерту для оркестру «Творчість» (2010), опери «Долорес» (1980—1983), «Градацій» для оркестру (1966).
Починаючи з 1968 року його музика виконувалася в багатьох містах світу: Нью-Йорку, Бостоні, Берліні, Лас-Вегасі, Лондоні, Загребі, Братиславі. Постійний учасник таких фестивалів нової музики, як «Прем'єри сезону», «Київ-Музік-Фест» та інші.
Фортепіанна творчість Загорцева охоплює, серед іншого, дві сонати (1979—1981 і 1999—2000), «Ритми» (1967/1969, тут композитор застосовує додекафонну техніку), «Три епітафії» (1998). Також автор цілого ряду камерних творів.
У творчості Загорцева виділяють два основні періоди[3] — ранній, у якому композитор взаємодіяв із естетикою першої і другої хвилі авангарду, і період після кількарічної перерви в композиції (яка тривала приблизно з 1972 до 1976), де «ансамблева фактура стає більш економною, співзвуччя керуються ясним принципом акордовості, а регулярна повторюваність мелодичних, гармонічних і ритмічних структур не лише не обминається, але й послідовно експлуатується як нормативний композиційний елемент» (Олексій Войтенко)[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://mus.art.co.ua/pam-yati-kompozytora-volodymyra-zahortseva/
- ↑ Zahortsev, Volodymyr Mykolayovych | Grove Music. www.oxfordmusiconline.com (англ.). doi:10.1093/gmo/9781561592630.001.0001/omo-9781561592630-e-0000030791. Процитовано 12 жовтня 2019.
- ↑ а б в г Войтенко, Олексій (17 червня 2016). Пам’яті композитора Володимира Загорцева. МУЗИКА (укр.). Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
- ↑ Володимир Загорцев. Музично-інформаційний центр при Асоціації нова музика. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 12 жовтня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Загорцев Володимир Миколайович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 109-110.
- Войтенко О. In memoriam: Володимир Загорцев. Вступна стаття до видання про композитора
|
