Зайцеве (Бахмутський район, село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Зайцеве
Zaycevo gerb.gif Zaycevo prapor.gif
Герб Прапор
Стела на в'їзді до села
Стела на в'їзді до села
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Бахмутський район Бахмутський район
Рада/громада Зайцівська сільська рада
Код КОАТУУ 1420983001
Облікова картка Зайцеве 
Основні дані
Населення 1 162
Поштовий індекс 84570
Телефонний код +380 +380 6274
Географічні дані
Географічні координати 48°31′36″ пн. ш. 38°04′01″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 38.06694° сх. д. / 48.52667; 38.06694Координати: 48°31′36″ пн. ш. 38°04′01″ сх. д. / 48.52667° пн. ш. 38.06694° сх. д. / 48.52667; 38.06694
Середня висота
над рівнем моря
191 м
Водойми р. Бахмутка
Відстань до
обласного центру
48,8 км
Місцева влада
Адреса ради 84570, с. Зайцеве, вул. Шкільна, 12; тел. 6-46-86
Карта
Зайцеве is located in Україна
Зайцеве
Зайцеве
Зайцеве is located in Донецька область
Зайцеве
Зайцеве

CMNS: Зайцеве на Вікісховищі

За́йцеве — село в Україні, в Бахмутському районі Донецької області. Орган місцевого самоврядування — Зайцівська сільська рада.

Код КОАТУУ — 1420983001. Населення за переписом 2001 року становить 1 162 людини. Поштовий індекс — 84570. Телефонний код — 6274.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Перші спогади про село починаються з 1842 року. Село виникло з поселення кріпаків, які втікали від своїх панів. Звідси і назва «Зайцеве» (люди, як зайці втікали і ховались у кущах). Жителі цього села не були кріпосними, тому після 1861 року кількість населення значно збільшилася за рахунок притоку розкріпачених селян з інших хуторів. Тутешні мешканці займалися переважно землеробством.

За даними на 1859 рік на казенних Зайцевських хуторах Бахмутського повіту Катеринославської губернії мешкало 888 осіб (430 чоловічої статі та 343 — жіночої), налічувалось 156 дворових господарств[1].

Станом на 1886 рік у колишньому державному Зайцівському хутірі Бахмутської волості мешкало 1093 особи, налічувалось 183 дворових господарства[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1373 осіб (677 чоловічої статі та 696 — жіночої), з яких 1372 — православної віри[3].

У період громадянської війни у селі був організований партизанський загін. Одним з активних його учасників був Йосип Петрович Мальцев. У 1917 році у селі було ліквідовано старі органи управління і встановлено радянську владу. Червоні партизани були основними організаторами колективного господарства.

У 1917 році було скасовано старий режим та засновано органи радянської влади. З 1929 року почалась колективізація. Перший колгосп було засновано у 1929 році. Першим головою був Лука Аврамович Подченко, а секретарем партійного осередку — Микола Дмитрович Гурко. Активістами в селі були: Олександр Максимович Бурдаченко, Хавронья Пилипівна Аврамова, Мусій Іванович Лисенко. У 1932 році були засновані колгоспи: «Червоний орач», «Наука і техніка» та «ім. Шевченка». У 1936 році дрібні господарства колгоспів було укрупнено і на території села організували два колгоспи, а в 1950 році всі господарства звели до одного — «ім. Карла Маркса» Він об'єднував обидва колгоспи та колективні господарства хуторів «Авангард» та Червона Вершина, що мали площу ораної землі — 4тис.га.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 109 людей[4].

Нацистсько-радянська війна перервала розвиток благоустрою села. На фронтах війни воювали 276 мешканців, з яких загинуло 246. У центрі села встановлено пам'ятник загиблим воїнам та Невідомому солдату.

У 1950 році організовано Зайцівську лісозахисну станцію, яку пізніше реорганізовано у машинно-тракторну, ремонтно-тракторану станцію, а у наш час це — Артемівська Райагротехніка.

Вхід до Зайцевської школи

У 1954 році село було електрифіковане, у 1957 — радіофіковане, а у 1991 р — газифіковане.

1978 року колгосп імені Карла Маркса був приєднаний до радгоспу «Першого травня». У 1992 — перейменований у колгосп «Донбас», а у 1999 — реорганізований у приватне сільськогосподарське підприємство «Світлана».

У 1901—1903 роках у селі вперше була відкрита школа для навчання дітей грамоті, функціонувала вона у приміщенні звичайної селянської хати. Вчитель викладав трирічний курс навчання. Але незабаром вона зруйнувалася. У 1908 році в селі Зайцеве була побудована церква, а через два роки — й будівля для школи. Після революції із церковно-приходської школа стала 4-х річною світською початковою, потім у 1929 році — семирічною школою. Сучасна кам'яна споруда була збудована у 1930 році, потім добудовано майстерні та 2-х поверховий корпус і спортзал.

За медичною допомогою у дореволюційний час мешканці села зверталися до м. Бахмут, оскільки вперше фельдшерсько-акушерський пункт у селі було відкрито за Радянської влади тільки у 1965 році.

Сільський будинок культури буз збудований ще у 1929 році. Протягом багатьох років тут постійно діють творчі колективи самодіяльності, на всі свята мешканцям села організовуються концерти. У 1968 році село Зайцеве прикрасила новобудова на 70 місць зведена для малюків. У дитячому садку «Івушка» сьогодні[Коли?] функціонує одна різновікова група та перший клас школи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 892) (рос. дореф.)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  4. Мартиролог. Донецька область, ст. 457—459

Посилання[ред.ред. код]