Заруба Ігор Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Заруба Ігор Іванович
Народився 6 березня 1921(1921-03-06)
Київ, Українська СРР
Помер 3 квітня 2017(2017-04-03) (96 років)
Київ, Україна
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська Радянська Соціалістична Республіка
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність науковець
Alma mater Київський політехнічний інститут (1945)
Науковий ступінь доктор технічних наук
Нагороди
Державна премія СРСР

Ігор Іванович Заруба (6 березня 1921(1921-03-06), Київ, Українська СРР — 3 квітня 2017(2017-04-03), Київ, Україна) — український науковець у області електрофізичних проблем дугового зварювання і зварювальних джерел живлення, провідний науковий співробітник Інститута електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України, доктор технічних наук (1977), професор (1993). Лауреат Державної премії СРСР (1991).

Біографія[ред. | ред. код]

У 1945 році закінчив Київський політехнічний інститут, де отримав кваліфікацію інженера-електрика за фахом «Електрообладнання промислових підприємств». З 1946 року його трудова і наукова діяльність пов'язана з ІЕЗ ім. Є. О. Патона, де він пройшов шлях від аспіранта до завідувача наукового відділу.

Виконав ряд наукових досліджень з вивчення умов стійкості зварювальних дуг і систем «джерело живлення-зварювальний дуга», особливостей масопереносу в низькотемпературній плазмі дугового розряду і управління ним. Розробив теоретичні основи процесу і є одним з творців способу механізованого зварювання в вуглекислому газі з короткими замиканнями дугового проміжку тонкої електродної дротом (діаметром до 2 мм) від джерел живлення постійного струму з жорсткими зовнішніми характеристиками, які широко використовуються в сучасній зварювальної техніки. Саме цього процесу була присвячена кандидатська дисертація, захист якої відбувся 1954 року. За безпосередньої участі Заруби були створені нові типи джерел живлення зварювальної дуги, розроблені методи випробувань і оцінки їх зварювальних властивостей. Ці роботи є істотним внеском у розвиток зварювальної науки і техніки. Розроблені за його провідної участі зварювальні верстати-автомати для виготовлення виробів з тонколистової сталі знайшли широке застосування в промисловості.

Протягом більше восьми років (1954—1962) Заруба працював вченим секретарем Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона. За його участі 1959 року була організована перша кваліфікаційна вчена рада інституту, членом і вченим секретарем якої він був до 1962 року. З цього ж року завідував лабораторією джерел живлення при одному з відділів, яка згодом перетворилася в структурну лабораторію електромагнітних процесів, а 1981 року — у відділ електромагнітних процесів.

Підрозділи, які Заруба очолював протягом 25 років, виконали багато наукових розробок і забезпечили їх впровадження у виробництво. У цей час були створені нові типи джерел живлення для дугових і електрошлакових процесів, серед яких багатопостові системи харчування для зварювання в вуглекислому газі, установки для імпульсно-дугового зварювання з керованим переносом металу, пристрої для стабілізації горіння дуги змінного струму, перші джерела для зварювання в космосі та ін. у докторській дисертації Заруби (1976) визначено нові напрямки у зварювальній науці і техніці та узагальнені результати його дослідницької роботи цього періоду.

У 1977 році узяв участь в організації при ІЕЗ ім. Є. О. Патона Національного комітету зі зварювання і увійшов до його складу як керівник однієї з комісій, обирався членом ради Міжнародного інституту зварювання.

У 1993 році організував лабораторію сертифікації зварювального устаткування при відділі джерел живлення, акредитовану Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, керівником якої був протягом десяти років. Проводив активну дослідницьку роботу в напрямку підвищення технологічної ефективності зварювальних джерел живлення постійного і змінного струму.

Автор кількох монографій та понад 300 наукових праць і винаходів з теоретичних основ, обладнання та способам дугового зварювання.

Відзнаки та нагороди[ред. | ред. код]

  • Державна премія СРСР в галузі науки і техніки за створення нової технології зварювання.
  • Має державні нагороди, а також багато грамот і медалей за участь в виставкax зварювального обладнання, в конкурсах по економії енергії та інших заходах.
  • У 2006 р був відзначений як переможець конкурсу «Лідер паливно-енергетичного комплексу України».
  • У 2008 році указом Президента України йому була призначена державна стипендія як видатному діячеві науки[1].

Основні опубліковані праці[ред. | ред. код]

Книги:

  • Сварка в углекислом газе, Гостехиздат «Техника», Киев (издания 1953г., 1960г., 1966г.), соавторы Б. С. Касаткин, Н. И. Каховский, А. Г. Потапьевский. (рос.)
  • Сварочные источники питания с импульсной стабилизацией горения дуги, изд-во «Экотехнология», Киев, 2007, соавторы: Б. Е. Патон, В. В. Дыменко. (рос.)

Статті:(рос.)

  • Электрический взрыв как причина разбрызгивания металла, «Автоматическая сварка», № 3, 1970. (рос.)
  • Об устойчивости перемычки между плавящимся электродом и ванной, «Сварочное производство», № 10, 1974. (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]