За двома зайцями (п'єса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пам'ятник Проні і Голохвастому в Києві біля Андріївської церкви

«За двома́ зайця́ми» — комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького.

Написана 1883 року українською мовою.

У ній розповідає про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.

У п'єсі порушується проблема соціальної нерівності, висміюється життя українських русифікованих міщан Києва.

Створення[ред.ред. код]

На початку 1880-х років українська театральна та письменницька інтелігенція створила культурний гурток, який мав на меті «розширення та збагачення» українського репертуару. Михайло Старицький, який входив до цього гуртка, почав обробляти малосценічну п'єсу Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках». Навесні 1883 року роботу було закінчено і залишилося тільки домовитися з автором оригінального твору.

Так, 17 березня 1883 року Михайло Старицький звернувся до нього з листом, в якому зазначив:

« Драматичний комітет мені допоручив переглядіть Ваші «Кожум'яки» і виробить план, як би їх пририхтувать до сцени. Я зробив це і читав свій план, і його дуже хвалили; отож тепер засилаю його до Вас на санкцію... І дію треба зробити зовсім наново, а также здебільша й IV. II дія вирихтується із різних шматочків I Вашої і VI із нових додатків; III зостанеться без переміни  »

Сам твір вважався спільним і перша його публікація містила прізвища обох письменників.

У тому ж році перероблена п'єса була дозволена цензурним комітетом до постанови театральною трупою М. Старицького. Після її прем'єри 4 листопада 1883 року у Києві комедія мала великий успіх і вже не сходила з репертуару українського театру.

Відомо, що роль цирульника Голохвостого зіграв Панас Саксаганський, Проні — Марія Садовська, Сірка — Іван Карпенко-Карий.

У 1887 році І. Нечуй-Левицький самостійно переробив первісну редакцію твору, але ця версія не набула популярності. Для всіх класичною лишилася саме редакція Михайла Старицького.

Іншою, менш відомою назвою п'єси є «Панська губа, та зубів нема».

Уривки[ред.ред. код]

Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.
Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?
Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков! Це я, а не ти!
Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!
Прокіп Свиридович. Я в своїй хаті властен і голий ходити!

Проня. У нас сьогодні не прийомний день.
Секлита. О? Що ж там скоїлось? У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
Проня. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
Секлита. Якого прийому? Хіба нам в рекрути кого оддавати?
Проня. З вами говорити — гороху наїстись!

Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостова, що цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва коверкаєть.
Проня. Разумєється.
Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний!
Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію, ми люди прості, що чули… Так ви, значить, не його, не цилюрника синок?
Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…
Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти?
Явдокія Пилипівна. Куди нам там?!
Прокіп Свиридович. Так, так…

Джерела[ред.ред. код]

  • Старицький М. П. Поетичні твори; Драматичні твори/Ред. тому та авт. вступ. ст. С. Д. Зубков; Упоряд. і приміт. М. Т. Максименко. — К.: Наук.думка, 1987. — ст. 562–563.

Посилання[ред.ред. код]