За двома зайцями (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
За двома зайцямиPicto infobox cinema.png
рос. «За двумя зайцами»
800px-1961 za dvumya zaytsami.jpg
Жанр комедія
Режисер Віктор Іванов
Сценарист Віктор Іванов
У головних
ролях
Криницина Маргарита Василівна
Борисов Олег Іванович
Наталія Наум
Анатолій Юрченко
Оператор Вадим Іллєнко
Композитор Вадим Гомоляка
Кінокомпанія Кіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість 72 хв.
Мова українська, суржик
російська (дубляж)[1]
Країна УРСР, СРСР
Рік 1961
IMDb ID 0055635
CMNS: За двома зайцями у Вікісховищі
Q: За двома зайцями у Вікіцитатах

«За двома́ зайця́ми» (рос. «За двумя зайцами») — український радянський художній комедійний фільм за мотивами однойменної комедійної п'єси Михайла Старицького.

За сюжетом, легковажний цирульник, Свирид Голохвостий, вирішує розбагатіти завдяки вигідному шлюбу. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність і награну вченість, Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: «за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш».

Первинна версія фільму була українськомовною і лише легковажний Свирид Голохвостий розмовляв суржиком, чим підкреслювалася його недолугість. Для фільму було також створено російський дубляж, де всі репліки, окрім монологів Голохвастого суржиком, продублювали російською. Прем'єра фільму відбулася 21 грудня 1961 року у Києві, в Дарницькому клубі залізничників[2].

Посідає 17-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Сюжет[ред. | ред. код]

Дія відбувається в Києві царських часів. Свирид Петрович Голохвостий — модник та гульвіса, що працює в цирульні (перукарні), а зароблені гроші програє в азартні ігри. Одного разу до Голохвостого приходить поважний чиновник і повідомляє, що його цирюльня опечатана за борги, а все майно конфіксується. Голохвостий вирушає просити грошей у знайомого лихваря, але той, вже знаючи його ненадійність, відмовляє. Та Голохвостий дізнається, що родина Сірків видає свою дочку Проню заміж, і вирішує одружитися з нею, щоб розбагатіти. Проня груба та негарна, зате її батько Прокіп дає десять тисяч рублів посагу.

Гуляючи зі своїм другом на Володимирській гірці, Голохвостий бачить гарну дівчину Галю та закохується в неї. Друзям він хвалиться, що одружиться з Пронею задля грошей, а Галя буде його коханкою. Якось увечері, після побачення з Пронею, Голохвостий зустрічає Галю та починає залицятися до неї. Тоді його помічає мати Галі, Секлета, і змушує поклястися перед церквою, що він одружиться з Галею, хоча дівчина кохає простого робітника Степана.

Наступного дня Голохвостий вирушає в гості до Сірків і отримує благословення на шлюб із Пронею. Батьки Проні вихваляються своїм багатством, тоді як Голохвостий вдає з себе дуже вченого чоловіка. Повертаючись від нареченої, занурений у мрії про розкішне життя, він випадково стикається з Секлетою. Вона силоміць везе Голохвостого на свої іменини. Секлета повідомляє гостям, що Галя зі Свиридом тепер заручені. Галя тікає прямо з заручин до свого коханого Степана і просить у нього захисту, той заспокоює її.

Коли настає день весілля, подруги Секлети, які були присутні на заручинах Свирида з Галею, випадково дізнаються, що він готується одружитися з Пронею. Вони розповідають про це Секлеті, вона поспішає в церкву, де відбудеться вінчання. Секлета вривається на церемонію та оголошує присутнім, що Голохвостий побрався з її донькою, а шлюб із Пронею був лише задля посагу. Голохвостий виправдовується, що це все наклеп, але йому не вірять і проганяють. Секлета вимагає аби було зіграно весіння з Галею, та її спиняє лихвар, який розповідає, що Голохвостий банкрут. Голохвостий визнає, що він шахрай, і йде геть зі своїми товаришами. Степан та його друзі хапають Голохвостого й викидають із церкви.

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Музику до фільму записав Симфонічний оркестр Українського радіо, диригент Веніамін Тольба.

Створення[ред. | ред. код]

Андріївська церква, в яку йшли вінчатися Прися та Свирид

Радянська влада довго опиралась екранізації твору Михайла Старицького[3]. Режисер Віктор Іванов подав керівництву сценарій «За двома зайцями», додавши, що хоче сатирично показати «стиляг», їхнє захоплення зарубіжним одягом і музикою[4].

У фільмі знімалися актори Театру Лесі Українки (нині Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), київського театру імені Івана Франка (нині Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка) та Запорізького театру (нині Запорізького українського музично-драматичного театру імені Володимира Герасимовича Магара)[3]. Режисер запросив на роль шахрая-нареченого Голохвостого артиста Миколу Гриценка — відомого актора з Московського театру імені Вахтангова, прославленого саме роллю пройдисвітів. Крім того, Гриценко народився на Донеччині, навчався професії у Макіївці та Києві, тому розумів місцеві реалії. На роль невдахи-нареченої Проні спершу затвердили Майю Булгакову з Москви — на той час вона була відома ще не як кіноактриса, а як солістка естрадного оркестру Леоніда Утьосова, що першою в СРСР виконувала зі сцени пісні Едіт Піаф. Але зрештою роль Голохвостого дісталася Олегу Борисову, а Проню зіграла Маргарита Криницина[4]. Віктор Іванов зіграв камео у власному фільмі, з'явишись у ролі статиста на початку стрічки, а у сюжеті поблизу Андріївської церкви — в ролі робітника[3].

Більшу частину сцен зняли в павільйоні Кіностудії імені Довженка, деякі епізоди фільмували на київських вулицях. На Андріївському узвозі зняли проїзд у візку на весілля, прохід четвірки хлопців з гітарою[4].

Прем'єра фільму відбулася 21 грудня 1961 року у Києві, в Дарницькому клубі залізничників (нині Палац культури «Дарниця»)[3]. Держкіно СРСР присвоїло фільму другу категорію, що передбачала обмежений прокат тільки на території УРСР, переважно в будинках культури і заводських клубах. Проте успіх у глядачів зумовив її подальшу славу, стрічку переозвучили російською мовою і випустили у всесоюзний прокат[4].

Первісна україномовна версія фільму майже півстоліття вважалася втраченою[4]. На початку липня 2013 року Іван Козленко — заступник генерального директора Національного центру Олександра Довженка, повідомив, що реставраторам центру вдалося знайти первісну українську фонограму картини в Маріупольському фільмофонді[5]. 13 липня 2013 року українська версія вийшла в ефір на телеканалі Enter-фільм[6]. Потім повну версію фільму було завантажено на YouTube[7].

Нагороди[ред. | ред. код]

Спадок[ред. | ред. код]

Пріся Прокопівна та Свирид Голохвостий («Голохвастов»). Київ
  • Оскільки зйомки кінострічки частково відбувалися в Києві, то на Андріївському узвозі головним персонажам картини в 1999 році встановлений пам'ятник за проєктом архітектора Володимира Скульського[9].
    Фігури Проні Прокопівни та Голохвастова у Черкасах
  • У Черкасах біля центрального ринку в 2009 році власниками місцевого «Будинку мод» встановлено пам'ятник Свириду та Проні[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. у версії з російськомовним дубляжем україномовні та суржикоаовні репліки дубльовано російською, пісні залишено українською
  2. Станіслав Цалик. Блог історика. 1961 рік: прем'єра кінокомедії "За двома зайцями". Архів оригіналу за 31 серпня 2021. 
  3. а б в г Фільму «За двома зайцями» – 60 років. Найцікавіші факти та цитати (фото). glavcom.ua (укр.). Процитовано 28 червня 2022. 
  4. а б в г д Блог історика. 1961 рік: прем'єра кінокомедії "За двома зайцями". BBC News Україна (укр.). Процитовано 28 червня 2022. 
  5. Маріупольці знайшли у фільмофонді Голохвастова, який говорить українською - 11.07.2013 19:07 — Новини Укрінформ. Архів оригіналу за 31.03.2017. Процитовано 30 березня 2017. 
  6. В Інтернет виклали україномовну версію фільму «За двома зайцями». zik.ua (ua). Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 30 березня 2017. 
  7. Віднайшли україномовний оригінал фільму "За двома зайцями". Повна версія. Gazeta.ua (укр.). 25 липня 2013. Архів оригіналу за 13 листопада 2013. Процитовано 30 березня 2017. 
  8. Указ Президента України Про присудження Державної премії України імені Олександра Довженка 1999 року. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 березня 2013. 
  9. «За двома зайцями», пам’ятник. mydim.ua. Процитовано 28 червня 2022. 
  10. Проня Прокопівна у Черкасах. umoloda.kyiv.ua (укр.). Процитовано 28 червня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]