Золота лихоманка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Золота лихоманка (лат. fevra aura, англ. gold rush) — неорганізоване масове видобування золота на нововідкритих родовищах. Характеризується стихійним напливом старателів, хижацькими методами видобутку[1].

Характерними складовими, які призводили до масового руху старателів у райони видобутку, були величезні незаймані розсипні поклади, які зосереджувались на малих глибинах і могли розроблятися шліховим методом, а також швидке поширення інформації про відкриття таких родовищ і яскраві перекази про швидке збагачення золотошукачів. Цей масовий нестримний рух дістав (за аналогією до хвороби) назву «золота лихоманка» (лат. fevra aura).

Найбільші золоті лихоманки[ред. | ред. код]

Значення[ред. | ред. код]

Огляд золотих лихоманок ХIХ ст. (період розробки найкращих ресурсів золота на Землі) показує їх суттєвий вплив на процеси економічних і фінансових перетворень доби промислової революції та індустріальної епохи. Великі обсяги видобутку привели до встановлення грошового золотого стандарту: широкого обігу золотих монет, витіснення срібла, яке стало виконувати роль розмінних грошей, а також вільного обміну паперових грошей на золоті монети. Це сприяло стабільному розвитку світових грошових відносин, що утворили світову фінансову систему, істотному впливу банків на економічні перетворення, а також формуванню міжнародних центрів фінансового капіталу. Величезні запаси золота цілеспрямовано накопичувалися у США, які, маючи величезний видобуток на своїй території, скуповували значну частину світового видобутку золота, що з часом забезпечило ключовий статус їх валюти у світовій торгівлі.

Видобуте золото відіграло ключову роль у забезпеченні фінансовими ресурсами масштабного промислового розвитку індустріальної епохи. Численні міграції трудового люду в місця розробок золота сприяли освоєнню й заселенню віддалених територій, залученню їх природних багатств у світовий економічний розвиток. Потреба утворення шляхів сполучень між центральними районами та гірничопромисловими осередками привели до інтенсивного прокладання доріг (у тому числі залізниць), розвитку залізничного й пароплавного транспорту, будівництва, стрімкого розвитку торгівлі. Еміль Верхарн у своєму славнозвісному «Банкірі» так описав це:

« Он — станції, що він поставив у пустелях,

І рейки серед хащ, які він там провів
У край, де золото й скарби серед пісків,
Де сонце палить все в долинах і на скелях…»

»

За оцінками експертів, протягом усього періоду золотовидобутку людство отримало приблизно 100 тис. т золота (уся його кількість може розміститися в кубі з ребром близько 17 м). Висока вартість і особливі фізичні властивості золота сприяли тому, що, будучи раз видобуте, воно не зникає з обігу, лише перевтілюється в різні речі (втрати золота, зумовлені корабельними катастрофами, загубленими скарбами, стиранням металу під час обігу монет дорівнюють не більше 10 %). Перевтілення одних золотих речей у інші утворює в часі своєрідний ланцюг пов'язаних з гірництвом подій, сповнених людських трагедій і звитяг.

Література[ред. | ред. код]

  • Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.

Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЗОЛОТАЯ ЛИХОРАДКА. Энциклопедический словарь экономики и права. 2005. Архів оригіналу за 2012-07-09. Процитовано 2010-12-20.