Еміль Верхарн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еміль Вергарен
Emile Verhaeren
Еміль Вергарен — портрет роботи Тео ван Ріссельберґа (1915)
Ім'я при народженні фр. Émile Adolphe Gustave Verhaeren
Народився 21 травня 1855(1855-05-21)
Сінт-Амандс, провінція Антверпен, Бельгія
Помер 27 листопада 1916(1916-11-27) (61 рік)
Руан, Франція
·залізнична аваріяd
Поховання tomb of Emile Verhaeren and Marthe Verhaerend
Країна  Бельгія[1]
Діяльність поет
Alma mater Левенський католицький університет (1835—1968), Старий Левенський університет[d] і Sint-Barbaracolleged
Мова творів французька
Роки активності 1875[2]1916[2]
Напрямок символізм
Членство Cercle Artistique et Littéraired
У шлюбі з Marthe Massind
Автограф
Нагороди

CMNS: Еміль Верхарн у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Еміль Вергарен[4] (нід. Emile Verhaeren, 1855(1855), Сінт-Амандс — 1916, Руан) — бельгійський поет, франскільон, писав французькою мовою. Один з лідерів поетичного напрямку символізму, який поширився по всій Європі на початку XX століття.

Життєпис[ред. | ред. код]

Тео ван Ріссельберґ Читання творів Еміля Вергарена (1903)

Народився у франкомовній фламандській родині в Сінт-Аманді, сільській комуні в бельгійській провінції Антверпен. На додаток до місцевого голландського діалекту, говорив французькою, як це було прийнято у бельгійської еліти того часу. У віці одинадцяти років його відправили до суворої школи-інтернату в Генті, якою керували єзуїти, де він подружився з Жоржем Роденбахом. В інтернаті Верхарн став абсолютним франкофоном.

Потім він вивчав право в Льовенському університеті, де зробив свої перші літературні кроки в студентській газеті La Semaine («Тиждень»), яку він редагував разом з оперним співаком Ернестом ван Дейком. Його знайомі-однодумці по газеті згодом стали його співробітниками в революційному мистецькому журналі «Молода Бельгія».

Здобувши ступінь юриста, Верхарн навчався у 1881–1884 роках під керівництвом Едмона Пікара, відомого адвоката у кримінальних справах і впливової фігури на брюссельській мистецькій сцені. Верхарн часто спілкувався з молодими, радикально налаштованими письменниками та художниками в період мистецького оновлення. Він виступав лише у двох судових процесах, перш ніж вирішив присвятити своє життя поезії та літературі.

Вергарн і Україна[ред. | ред. код]

Поезія Верхарна була популярна в Україні наприкінці XIX та в перші десятиліття XX ст. У 1922 р. в українському перекладі видано «Поезії», згодом — «Поеми» Вергарна. Українською мовою вірші Верхарна переклали Микола Терещенко, Микола Зеров, Ґео Шкурупій[5].

Великий вплив доробок Вергарна справив на Павла Тичину. Знаменним є початок восьмого віршу з циклу «В космічному оркестрі»: Людськість промовляє трьома розтрубами фанфар: Шевченко – Уїтмен – Верхарн. Мов кабелі од нації до нації, Потужно революції диктують на землі: Шевченко – Уїтмен – Верхарн. У Павла Тичини такий набір прізвищ не випадковий, а відбиває літературну ментальність часу, котра скерована була на зміну світобачення і української естетики. Лесь Герасимчук вважає, що в естетиці Тичини порівняльними є Шевченко і Вергарн, Хлєбников і Аполлінер[6].

У місті Вінниці одна з вулиць ще з 1921 р. носить ім'я Еміля Вергарна[7], Це єдина в Україні вулиця з такою назвою.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б RKDartists
  3. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Національна ідеологія Лесі Українки Дмитро Донцов. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 2 лютого 2018. 
  5. Верхарн, Еміль. Повстання. Процитовано 26 жовтня 2023. 
  6. Герасимчук, Лесь. Американський бард в Україні [Текст] : рецепція доробку В. Вітмена / Лесь Герасимчук // Зарубіжна література. Шкільний світ. – 2011. – № 2. – С. 22-23.
  7. Дурачина ты, простофиля! (Нил Крас) / Проза.ру. www.proza.ru. Архів оригіналу за 8 травня 2016. Процитовано 19 березня 2016. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]