Зубанич Федір Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зубанич Федір Іванович
Народився 5 березня 1947(1947-03-05)
с. Великий Березний, Закарпаття
Помер 9 листопада 2004(2004-11-09) (57 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Київ
Діяльність письменник, публіцист
Родичі співачка Зубанич Марія Іванівна, сестра
Нагороди Лауреат Премії Міжнародного фонду ім. Т. Шевченка (1995).

Зубанич Федір Іванович (нар. 5 березня 1947, смт Великий Березний Закарпатської області — пом. 9 листопада 2004, Київ, похований на батьківщині) — письменник, публіцист. Член НСПУ (1978). Лауреат Премії Міжнародного фонду ім. Т. Шевченка (1995).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Закінчив Львівський університет (1971). Працював у редакціях завідувачем відділу літератури газети «Молодь України» (1975–78), відділу культури газети «Правда України» (1978–82), редактором відділу публіцистики (1982–90), відповідальним секретарем (1990–94) журналу «Вітчизна»; головним редактором газети «Культура і життя» (1994), «Колос» (1995–97), «Вісті з України» (1996–97), оглядачем, заступником головного редактора газет «Метро» і «Столиця» (1998—2000), завідувачем відділів журналу «Президент» і газети «Президентський вісник» (2000–02), головним редактором головної редакції висвітлення життя української діаспори за кордоном Національної ТРК України «Всесвітня служба „Укр. телебачення і радіомовлення“» (2003–04; усі — Київ).

Творчість[ред. | ред. код]

У художньо-документальних творах відобразив життя і побут верховинців Закарпаття упродовж 20 століття (нариси «Едельвейси Європи», Уж., 1972; повісті «Довбушеві гори», 1977; «Полонина (лірична сюїта)», 1980; обидві — Київ).

Аби зібрати духовні сили українства, розповів про українців, які за різних обставин покинули батьківщину, оселившись у різних краях СРСР: «Беркут — птах гірський: Докум. повість» (1984), «Легенди про Початок і Край світу: Докум. оповіді» (1987), «Горы, перевитые виноградом: О дружбе Украины с Грузией» (1990; спільно з Р. Чілачавою; усі — Київ), а також, побувавши на всіх континентах світу, де живуть представники укр. діаспори, — про українців Канади («Смереки у кленовому лісі», 1990; «Писанка на кленовому листку», К., 1991), Словаччини («Русин єсмь я…», 1990; «Пониже церкви, під Бескидами», 1995), Арґентини («Колумби із колиб», 1993), Австралії («Позичений континент»), Німеччини («Сага про загублених вигнанців») та Франції («Сповідь про втрачену домівку»; усі — 1997; більшість опубл. у ж. «Вітчизна» та «Дукля»).

У книзі літературних бесід «Діалоги серед літа» (1982) зібрано 18 нарисів про відомих сучасників; у кн.-колажі «Посеред крику біди» (2004; обидві — Київ) — свідчення про укр. «Праведників народів світу». Вів на Укр. телебаченні автор. програму про визначних митців держави, на Укр. радіо — про українців світу; на радіостанції «Свобода» — передачу «Вечори з Федором Зубаничем». За сценаріями Зубанича знято низку художніх та документальних фільмів. Ініціював спорудження першого пам'ятника Т. Шевченкові на Закарпатті — у Великому Березному (1990).

Упорядник збірника документів, архівних матеріалів, листів, доповідей, статей, есе «Чорна книга України» (К., 1998). Окремі твори Зубанича перекладено словацькою, чеською, угорською, німецькою, білоруською, азербайджанською мовами.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кравченко І. Дороги прикрашають землю // Вітчизна. 1978. № 11;
  • Хула Н. На многотрудних дорогах (публіцистика Ф. Зубанича) // Літературна Україна. 1989, 23 лют.;
  • Худан М. Правда факту — подих життя // Літературна Україна. 1991, 21 лют.;
  • Пригорницький Ю. Планета української діаспори // Літературна Україна. 1995, 9 лют.;
  • Федір Зубанич: [Некролог] // Літературна Україна. 2004, 18 листоп.;
  • Пагиря В., Роглєв Х. Одісея Федора Зубанича // Старий Замок. 2004, 19 листоп.;
  • Густі В. Едельвейси не в'януть // Новини Закарпаття. 2004, 18 груд.
  • Воронич Г. В. Зубанич Федір Іванович // Енциклопедія сучасної України