Калоприймач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Калоприйма́ч — засіб для догляду за стомою. Стома — штучний отвір в передній черевній стінці для виведення калових мас або сечі, сформований внаслідок хірургічної операції.

Види калоприймачів[ред.ред. код]

Відкритий однокомпонентний калоприймач (з двох боків)
Пластина для кріплення до тіла, двокомпонентного калоприймача
Мішок двокомпонентного закритого калоприймача

Розрізняють декілька видів калоприймачів

  • двокомпонентні (складаються з двох компонентів: пластини, що приклеюється на шкіру і мішка, куди збираються калові маси)
  • однокомпонентні (клейова пластина та мішок з'єднані).

Крім того, також розрізняють

  • відкриті калоприймачі
  • закриті калоприймачі

Відкриті калоприймачі мають спеціальній отвір знизу мішка, для дренування/випорожнення калових мас.

Закриті калоприймачі, в свою чергу, не мають відповідного отвору, тому при заповненні на третину — викидаються.

Двокомпонентні та одокомпоненті калоприймачі можуть бути як відкритими, так і закритими. Часто калоприймачі оснащені спеціальними вбудованими фільтрами для відводу газів.

Історія створення стомічних калоприймачів[ред.ред. код]

Перший калоприймач був розроблений і створений датською медсестрою, Елізою Соренсен в 1954 році. Торі, сестрі Елізи, зробили операцію по виведенню стоми. Засобів догляду за стомою на той час не було, тому Тора і багато інших стомованих людей практично не мали змоги залишити домівку через постійні виділення зі стоми. Саме страждання та занепокоєння сестри спонукали Елізу шукати вирішення проблеми. Спочатку вона розробила та виготовила калоприймач з гумової медичної ємкості для льоду. Та подібне вирішення не було задовільним і ніяк не покращувало щоденне життя стомованої людини: винахід не був герметичним, не запобігав винекненню неприємних запахів та був некомфортний в застосуванні. Враховуючи всі наявні недоліки, Еліза розробила калоприймач, що приклеювався до шкіри, тим самим, запобігаючи протіканню калових мас на шкіру та появі неприємного запаху. Цей винахід і став основним вирішенням проблеми щоденного догляду за стомою та соціальної адаптації стомованих. Проте суттєвим залишалося питання про виготовлення калоприймачів в промислових масштабах. Для реалізації ідеї виготовлення калоприймачів, Еліза Соренсен звернулася до Ове Луіс-Хенсена, крупного промисловця, властинка фабрики з виготовлення пластмас. Проте останній відповів категоричною відмовою. На цьому історія могла би і закінчитися, аби не дружина Ове, Юхене, яка вмовила чоловіка здійснити хоча б одну спробу.

Таким чином, в 1955 році, було виготовлено перший калоприймач на клейовій основі промисловим способом. До нашого часу, якість калоприймачів суттєво покращилась, тим самим, значно вдосконаливши рівень життя тисяч стомованих людей.

Джерела[ред.ред. код]