Караулов Ігор Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Олександрович Караулов
рос. Игорь Александрович Караулов
Народився 11 лютого 1966(1966-02-11) (58 років)
Москва, Російська РФСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Діяльність поет, перекладач, публіцист
Сфера роботи поезія[1] і публіцистика[1]
Alma mater МДУ
Мова творів російська
Батько Олександр Караулов
Нагороди Григорівська поетична премія

Ігор Олександрович Караулов (рос. Игорь Александрович Караулов; нар. 11 лютого 1966, Москва) — російський поет, перекладач і публіцист, представник «Z-поезії»[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Ігор Караулов народився 11 лютого 1966 року в Москві. Закінчив кафедру геохімії ландшафтів і географії ґрунтів географічного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова (1983-1988)[3]. Займався в «Лабораторії першої книги» при Московській письменницькій організації, якою керувала Ольга Чугай.

Учасник поетичного проєкту на Венеційській бієнале мистецтв, 2009.

З листопада 2012 по лютий 2016 року — колумніст газети «Вісті».

У 2022 році під час російського вторгнення в Україну виступив із концертами в рамках марафону на підтримку нападу «Za Росію»[4][5][6]. Пізніше Караулов був внесений ФБК до списку корупціонерів і розпалювачів війни за участь у концерті на підтримку війни з Україною[7]. 1 червня 2022 року Латвія заборонила в'їзд у країну Караулову за підтримку і виправдання агресії Росії в Україні[8].

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, має двох дітей[9].

Творчість[ред. | ред. код]

Поет, перекладач. Автор чотирьох поетичних книжок. Публікувався в журналах «Знам'я», «Аріон», «Мережева поезія», «Новий берег», «ШО», «Повітря», «Критична маса», «Нова шкіра» тощо.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Публікації[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Перепад напруги. — Перепад напряжения. — СПб.: Геликон +, Амфора, 2003
  • Продавці прянощів. — Продавцы пряностей: Стихи. — М.: Ракета, 2006. — 134 с. — ISBN 5-903064-06-X
  • Завзятість маніяка. — Упорство маньяка. — СПб.: ПРОЗАиК, Геликон +, 2010. — 364 с.[10]
  • Кінець ночі. — Конец ночи. — М.: Издательство «СТиХИ», 2017[11]
  • Ау-ау. — Ау-ау. Стихи 2017 года.- М.: Воймега, 2018. — 120 с. — ISBN 978-5-6040915-9-3[12]
  • Смирнов, Караулов, Данилов: Російські верлібри. — Смирнов, Караулов, Данилов: Русские верлибры — Издательство: Флюид, 2019 г. — 256 с. — ISBN 978-5-906827-59-3
  • Важкий вік століття. — Трудный возраст века. — Издательство: Городец-Флюид, 2020 г. — 224 с. — ISBN 978-5-907220-44-7
  • День святого Валентина. — День святого Валентина. — СПб.; М.: Издательство: RUGRAM_Пальмира, 2021. — 139 с. — ISBN 978-5-517-02875-4
  • Моя сторона історії. — Моя сторона истории. — СПб.: Питер, 2022. — «КПД» — 160 с. ISBN 978-5-00116-876-8

Окремі публікації[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Лауреат Григорівської поетичної премії (2011, 3 місце)[13].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ An Invasion That Russian Poets Just Couldn’t Take. Bloomberg (англ.). 16 лютого 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  3. ↑ Игорь Караулов на «Литафише». Архів оригіналу за 4 вересня 2014. Процитовано 10 листопада 2011.
  4. ↑ Гастроли патриотов. Как кремлёвские эксперты и шоу-бизнес зарабатывают на концертах "Za Россию". Радио Свобода. 12 травня 2022. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022.
  5. ↑ "Кровавое бабло". Соцсети о музыкальном марафоне "Zа Россию". Би-би-си. 11 травня 2022. Архів оригіналу за 1 липня 2022. Процитовано 3 липня 2022.
  6. ↑ «Если распил, очень будет противно». Поэты-участники марафона «Zа Россию» заявили, что получили гонорары значительно меньше сметы. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 3 серпня 2022. Процитовано 30 червня 2023.
  7. ↑ Karaulov Igor Alexandrovich. OpenSanctions (англ.). Архів оригіналу за 30 червня 2023. Процитовано 30 червня 2023.
  8. ↑ Долина, Дюжев, Семенович и не только. Ринкевич внес в список нежелательных лиц еще 34 граждан РФ. Политика (рос.). 1 червня 2022. Архів оригіналу за 24 березня 2023. Процитовано 26 березня 2023.
  9. ↑ Игорь Караулов на сайте Марата Гельмана. Архів оригіналу за 11 вересня 2014. Процитовано 10 листопада 2011.
  10. ↑ Игорь Караулов. Новая литературная карта России. litkarta.ru. Архів оригіналу за 4 вересня 2014. Процитовано 28 серпня 2014. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
  11. ↑ Денис Липатов. Что мы увидим, когда закончится ночь? // Волга. 2017. № 7-8. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
  12. ↑ Презентация книги «Ау-ау» в Санкт-Петербургском доме писателя
  13. ↑ Названы лауреаты Григорьевской поэтической премии 2011 года. Григорьевская поэтическая премия. 12 березня 2012. Архів оригіналу за 12 лютого 2015.

Посилання[ред. | ред. код]

Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Караулов_Ігор_Олександрович&oldid=42140441