Каркаринське повстання 1916 року
| Каркаринське повстання 1916 року | |
| Країна |
 Російська імперія |
|---|---|
Каркаринське повстання 1916 (Каракаринське повстання, Албанське повстання, Албан-Буги) — епізод Центральноазійського повстання 1916 року в Казахстані. За хронологією вважається частиною Семирічинського повстання. У деяких архівних документах згадується як Албанське повстання, у народній пам'яті як Албан-Буги.
Під назвою Каркара була відома область кочування казахів із роду албан. До складу Каркари входили 16 волостей Семиріченської області, з яких 13 належали до Джаркентського повіту, решта 3 — до Верненського. 6 липня 1916 представники цих волостей, зібравшись на горі Акбеїт, домовилися не виконувати царський указ про заклик на тилові роботи казахських чоловіків у віці 19-43 років. Наступного дня начальник приставства «Наринкол — Шарин» Подвірков зустрівся з делегацією албан, до складу якої входили 13 найавторитетніших представників роду, і зажадав негайного виконання царського указу. Присутні пообіцяли дати відповідь через 3-4 дн[1].
10 липня на джайляу «Кабан-Карагай» за 10 км від Каркаринського ярмарку, під керівництвом Узака Сарикова зібралися представники 11 албанських волостей (Курманської, Меркенської, Шилікської, Торайгирека, Саритагайської, Конирборицької, Кожбанбетської, Кожбанбетської, Кожбанбетської). Збори відмовилися давати людей на тилові роботи[1]. Проте вже наступного дня, 11 липня майже всі присутні на сході були заарештовані царською владою і ув'язнені[2]. Місцевість, де розгорнулися дані події, згодом отримала народну назву Ереултобе (Ереуілтобе, «Сопка повсталих»)[3].
Ще одна група повсталих спробувала розпочати озброєну боротьбу, але майже відразу знищена урядовими військами в бою на перевалі Кайка. Однак навіть такі суворі заходи не дозволили придушити повстання, яке швидко поширювалося регіоном[1]. Так, 14 серпня семирічний військовий губернатор Михайло Фольбаум, повідомляючи про масштабний бунт у Джаркентському та Пржевальському повітах і про облогу повстанцями Каркарінського ярмарку, через брак сил для боротьби з повсталими просив підкріплення[4].
Тільки наприкінці вересня — на початку жовтня урядові війська розгромили основні сили повсталих. Серйозно постраждало і мирне населення: багато албанів загинули або втекли до Китаю[1].
Про Каркарінське повстання писали Мухтар Ауезов в історичному творі «Қили замаң», Турсин Журтбаєв у книзі «Бейуак», С. Танекеєв у книзі «Қарқара — Албан көтерілісі»[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Каракаринское восстание // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. III. — ISBN 9965-9746-4-0. (рос.)
- ↑ Рыскулов Т. Р. Восстание 1916 года в Киргизстане. — М. : Рипол-классик, 2013. — С. 33—34.
- ↑ Ереуил-тобе. ruh.kz. Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ Тлеу Кульбаев (2016-25-11). Великое восстание. Мысль (республиканский общественно-политический журнал). Архів оригіналу за 6 травня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
Література[ред. | ред. код]
- Каркаринское восстание // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. III. — ISBN 9965-9746-4-0. (рос.)
При написанні цієї статті використовувався матеріал із видання «Казахстан. Национальная энциклопедия» (1998—2007), наданого редакцією «Қазақ энциклопедиясы» за ліцнзією Creative Commons BY-SA 3.0 Unported.
