Карта зоряного неба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта зоряного неба XVII століття голландського картографа Фредеріка де Віта.

Карта зоряного неба або Атлас зоряного неба — проєкція небесної сфери на площину. На карті вказується положення зірок, сузір'їв та інших астрономічних об'єктів. Зараз такі карти використовуються для наведення телескопа у потрібну ділянку неба, для відшукуванняя об'єктів за їхніми координатами тощо. Розрізняють графічні та фотографічні зоряні карти. У 1922 році зібрання астрономів усього світу «поділило» небо на 88 сузір'їв і провело між ними чіткі межі.

Історія[ред. | ред. код]

Перші зображення, які можна вважати прообразами карт зоряного неба люди почали робити ще в палеоліті[1].

Небесну карту віком близько 2500 років було знайдено археологами наприкінці 2023 року у фортеці на вершині пагорба Кастельєрі ді Рупінпікколо в італійській провінції Трієст. За повідомленням видання Arkeonews, на один з двох знайдених круглих каменів діаметром близько 50 сантиметрів нанесено зображення 29 зірок, 28 з яких дійсно видимі й в наш час[2][3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Атлас зоряного неба : навчальний посібник / Іван Антонович Климишин.– Львів : Вища школа, 1985.– 94,[12] с.