Картографічний метод

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Картографічний метод дослідження — камеральний метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Метод використовують для опису, аналізу та пізнання природних явищ, отримання нових знань і характеристик природних об'єктів, вивчення процесів розвитку, встановлення просторових взаємозв'язків та прогнозу явищ[1]. Картографічний метод дослідження всебічно розвивається з використанням новітніх здобутків картографії, математики і комп'ютерних технологій.

Картографічний метод дослідження включає різні прийоми аналізу карт:

  • опис по картах;
  • графічні побудови: профілі, блок-діаграми та інше;
  • виміри по картах (картометрія), математичну обробку цих вимірів тощо.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Застосування[ред. | ред. код]

Картографічний метод дослідження використовують у географії, геології, біології та інших природничих науках, у господарчій, культурній, військовій та іншій діяльності людини[2]. Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об'єктів, відображаючи їх взаємо розташування і взаємозв'язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження — від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є дієвим інструментом наукових досліджень.

У фізичній географії[ред. | ред. код]

Широке застосування у фізичній географії знаходять картографічні методи. Завдяки їм стає повнішою і значно доступнішою характеристика різних компонентів природи і процесів, які в них протікають. Карти є важливим джерелом для одержання якісних і кількісних характеристик. З їх допомогою можна визначити довжини рік, площі зображених земель, вертикальне розчленування земної поверхні тощо. За топографічними картами, складеними в різний час, можна виявити динаміку змін рельєфу, гідрографічної сітки, берегової лінії озер, морів, простежити трансформацію лісових і сільськогосподарських угідь.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Дудун і Тітова, 2017, с. 7-9.
  2. Золовський А. П. Картографія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1980. — Т. 5 : Кантата — Кулики. — С. сторінки.

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Берлянт А. М. Образ пространства: карта и информация. — М. : Мысль, 1986. — 240 с.
  • (рос.) Билич Ю. С., Васмут А. С. Проектирование и составление карт. — М. : Недра, 1984. — 364 с.
  • (рос.) Салищев К. А. Проектирование и составление карт. — М. : Изд-во МГУ, 1987. — 240 с.

Посилання[ред. | ред. код]