Клячаново

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Клячаново
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Рада Івановецька сільська рада
Код КОАТУУ 2122783202
Основні дані
Засноване 1475[1]
Населення 1905
Площа 2,038 км²
Густота населення 934,74 осіб/км²
Поштовий індекс 89623
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°27′54″ пн. ш. 22°40′01″ сх. д. / 48.46500° пн. ш. 22.66694° сх. д. / 48.46500; 22.66694Координати: 48°27′54″ пн. ш. 22°40′01″ сх. д. / 48.46500° пн. ш. 22.66694° сх. д. / 48.46500; 22.66694
Середня висота
над рівнем моря
118 м[2]
Місцева влада
Адреса ради с. Іванівці, вул. Миру, 15
Карта
Клячаново. Карта розташування: Україна
Клячаново
Клячаново
Клячаново. Карта розташування: Закарпатська область
Клячаново
Клячаново
Мапа

Клячаново — село в Україні, у Мукачівському районі Закарпатської області.

Назва[ред. | ред. код]

У 1995 р. назву села Клячанове було змінено на одну літеру. Припускають що назва села походить від слова «клячати» (ставати на коліна). Легенда пов'язує виникнення назви з моліннями людей навколішки за врожай, а ще сповіщає про церкву, яка колись запала під землю, і на її місці виникло озеро.

Археологія[ред. | ред. код]

На гребневидному підвищенні, відомому у населення під назвою Обуч, що з заходу примикає до гори Галиш — багатошарове поселення (епохи неоліту, бронзи, заліза). Тут же в кінці ХІХ столітті засвідчено кургану групу. На плато Пуларське — група курганів, що датувалася гальштатським часом. Один курган розкопаний братами Затлукал. Курган, досліджений на горі Обуч, в урочищі Могилки, віднесено до куштановицької культури.

В околицях Клячанового в різні часи виявлено шість бронзових скарбів і поодиноких предметів загальною кількістю 243 екземплярів. Бронзові речі датуються добою пізньої бронзи і раннього заліза.

Історія[ред. | ред. код]

Klacsanó вперше згадується в дипломі в 1475 році.

Колишнім власником села була родина Klacsanói Gallis. У 16 столітті його жителі прийняли реформацію.

У період Австро-Угорської імперії — село Мукачівського округу Березького комітату. Офіційна назва — Клячанов (угор. Klacsanó). Село мало свою символіку — печатку з зображенням руки, що тримає букову гілку з трьома листками (зразок печатки був офіційно затверджений Міністерством внутрішніх справ Королівства Угорщини 1904 року).

Костел[ред. | ред. код]

У 1688 році у с. Клячаново був побудований костьол, а церковну громаду заснували у 1870-му році. Мабуть це була інша святиня, бо теперішній храм збудували пізніше.

Теперішній римсько-католицький храм був побудований у ХІХ столітті на місці зруйнованої середньовічної каплиці.

У 1947 р. головою сільської ради Локес П. Й. було подане прохання про об'єднання для здійснення релігійних обрядів та про реєстрацію даної релігійної спільноти і передачі для користування.

У 1960-му році костьол було відібрано. Повернули його в напівзруйнованому стані.

За радянської влади костел закрили і хотіли використати його декілька разів не за призначенням: як склад хімікатів, для музею та сховища для вінків. Проте завдяки Єлизаветі Ковач, яка переховувала ключі від святині, дбала про зовнішній і внутрішній вигляд, використати храм не за призначенням так і не наважились.

25 грудня 1989 р. у м. Москві була зареєстрована релігійна спільнота римо-католицької церкви і передано у користування молитовну будівлю (костел) с. Клячаново, яка успішно функціонує і по сьогоднішній день.

Церковну громаду було наново засновано у 1990-му році. У 90-х роках минулого століття було добудовано вхід, що збільшило площу будови, і храм знову отримав нове життя. Святиня була відреставрована завдяки о. Петру Жарковському і наново освячена єпископом Павлом Гніліцею, який для цього прибув із Риму, у 1991 році. З цього часу храм ремонтували, удосконалювали та прикрашали. Нове обладнання святилища костьолу в 2002 році виготовив з дерева різьбяр Петро Матл.

Церква Різдва пр. богородиці. 1820.

У 1692 р. село було філією Іванівців, ав 1733 р. — філією Лохова, але вже мало власну дерев'яну церкву. Теперішню типову муровану церкву збудували на пагорбі Макош. Храм повернули греко-католикам, а неподалік, на цьому ж схилі стоїть маленька римо-католицька церква. Інша легенда розповідає про братів Маковеїв, яких мучили за Бога, а з кожної краплини їх крові розцвітав мак. Через це клячанівці вирішили збудувати турню церкви в формі стебла з маковою голівкою.

У 1992 р. церкву збільшили приблизно на 8 м, розбудувавши її в бік вівтаря. Будівельні роботи виконали Віллі Ліп та Михайло Соколович, а завершувальні — Юрій Бращайко та Михайло Сабов.

На турні вказано 1913 рік — очевидно, дату покриття бляхою. Дата над входом повідомляє про ремонт храму в 1958 р.

Старий стінопис перемалював О. Селіванов, він же ремонтував іконостас. Три дзвони встановили в окремій дзвіниці з металу.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1899 осіб, з яких 906 чоловіків та 993 жінки.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1905 осіб.[4]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]

Мова Відсоток
українська 99,11 %
російська 0,52 %
угорська 0,10 %
білоруська 0,05 %
німецька 0,05 %

Люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Відвідували[ред. | ред. код]

  • Володимир Іванів — головний редактор газети «Зубрівки», позаштатний кореспондент газети «Мукачівська Ратуша»

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У Клячаново розташована археологічна пам'ятка «Галіш-Ловачка».

Примітки[ред. | ред. код]