Конкордат 1953 року
| Конкордат 1953 року | |
|---|---|
| Тип | міжнародний договір і конкордат |
| Підписано | 27 серпня 1953 |
| Місце | Ватикан |
| Підписанти | Alberto Martín-Artajod, Fernando María Castiella y Maízd і Domenico Tardinid |
| Сторони | Іспанія і Ватикан |
Конкордат 1953 року був останнім класичним конкордатом католицької церкви, підписаним 27 серпня 1953 року Іспанією (під владою Франсіско Франко) з Ватиканом (під час понтифікату папи Пія XII). Разом з Мадридським пактом[en], підписаним в тому ж році, це була значна спроба зруйнувати міжнародну ізоляцію[en] Іспанії після Другої світової війни.
В обмін на надання Ватиканом «королівської опіки» (Patronato real, історичний[en] привілей іспанських королів призначати духовних осіб) Франко, конкордат дав католицькій церкві в Іспанії ряд привілеїв, таких як державне фінансування і звільнення від державного оподаткування.
Конкордат 1953 року замінив Конкордат 1851 року[en] і Конвенцію Франко 1941 року зі Ватиканом.
Передумови[ред. | ред. код]
Політична система Франко була фактично протилежною останньому уряду Другої іспанської республіки, уряду Народного фронту. У перші роки франкістського режиму церква і держава мали тісний і взаємовигідний зв'язок.
Франко хотів мати повний конкордат з правами королівської опіки, правом вибирати єпископів. Ватикан, невпевнений у майбутньому режиму Франко, пішов на компроміс, запропонувавши йому менш офіційну «конвенцію», підписану 7 червня 1941 року[1], і надав йому лише обмежену роль у виборі єпископів. Через роки після Другої світової війни умови Конвенції 1941 року було формалізовано в статті 7 Конкордату 1953 року.
На відміну від антиклерикалізму Народного фронту, франкістський режим встановив політику, яка була дуже сприятлива для католицької церкви і яка була відновлена до її колишнього статусу офіційної релігії Іспанії. На додаток до отримання державних субсидій, церква повернула собі домінуюче становище в системі освіти, і закони відповідали католицькій догмі.
За часів франкістського режиму католицизм був єдиною релігією, що має правовий статус; публічна практика інших релігій була заборонена, а католицька церква була єдиним релігійним закладом, якому дозволялося володіти власністю або публікувати книги. Уряд не тільки продовжував виплачувати зарплату священникам і субсидувати церкву, а й допомагав відновлювати зруйновані війною церковні будівлі. Були прийняті закони, що забороняли розлучення та продаж протизаплідних засобів. Католицьке релігійне навчання було обов'язковим навіть у державних школах.
В обмін на надання католицької церкви цих привілеїв, Франко отримав право призначати католицьких єпископів в Іспанії, а також право вето на призначення священнослужителів аж до рівня парафіяльного священника.
Умови[ред. | ред. код]
У 1953 році ця тісна співпраця була оформлена в новому конкордаті з Ватиканом, який надав церкві надзвичайний набір привілеїв[2][3]:
- обов'язкові канонічні шлюби для всіх католиків;
- звільнення від оподаткування уряду;
- субсидії на будівництво нових будинків;
- цензура матеріалів визнаних церквою образливими;
- право засновувати університети;
- право керувати радіостанціями та публікувати газети та журнали;
- захист від вторгнення поліції в церковну власність; та
- звільнення духовенства від військової служби.
Наслідки[ред. | ред. код]
Зі смертю Франко у 1975 році і подальшим переходом Іспанії до демократії Конкордат кілька разів змінювався і доповнювався. У 1976 році конвенція[4] між урядом Іспанії й Святим Престолом скасувала право призначати єпископів главою іспанської держави. У 1978 році нова демократична конституція, яка привела франкізм до остаточного кінця, встановила принцип релігійного нейтралітету (aconfesionalidad) іспанської держави та повну свободу віросповідання для його громадян. У 1979 році інша конвенція[5] між урядом Іспанії й Святим Престолом змінила закон про фінансові аспекти та державні субсидії для католицької церкви.
Див. також[ред. | ред. код]
- Націонал-католицизм
- Відносини Святого Престолу - Іспанії[en]
- Відносини між католицькою церквою та державою[en]
- Латеранський договір, договір 1929 року між Святим Престолом та фашистською Італією
- Рейхсконкордат, договір 1933 року між Святим Престолом та нацистською Німеччиною
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Franco's wartime convention (1941)», Concordat Watch. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ «Franco's concordat (1953): Text», Concordat Watch. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ «Spanish Concordat of 1953, Articles 1, 2, 24, 26, 31», Berkley Center for Religion, Peace, and World Affairs, Georgetown University. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ «Modifications to Franco's concordat (1976)», Concordat Watch. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
- ↑ «The four 1979 concordats», Concordat Watch. Архів оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 30 січня 2020.
Ця стаття включає матеріали суспільного надбання [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.] з вебсайтів або документів Бібліотеки Конгресу.
Посилання[ред. | ред. код]
- Текст конкордату: Іспанською [Архівовано 22 лютого 2017 у Wayback Machine.]