Концепції обмеження економічного розвитку, потреб та народонаселення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Концепції обмеження економічного розвитку, потреб та народонаселення. Їх поява в 1960-70-і рр. стала реакцією на виснаження природних ресурсів, високі рівні забруднення довкілля, одним словом, на деградацію природи. Прихильники цих концепцій (американський вчений Дж. Форрестер, члени «Римського клубу», неурядового науково-дослідного міжнародного об'єднання, утвореного в 1968 р., та ін.) виходять з можливості екологічного «коллапсу» і пов'язаної з цим загибеллю людського суспільства, ґрунтуються на системі розрахунків, що включає екстраполяцію сучасних темпів розвитку суспільства. Так, Д. Медоуз та ін. (члени «Римського клубу» і автори книги «Межі зростання»[1], виданої в 1972 р.) для попередження несприятливих перспектив подальшого розвитку людства при збереженні сучасних його темпів і напрямків пропонували ряд умов:

  • Якщо існуючі тенденції зростання чисельності населення світу, індустріалізації, забруднення довкілля, виробництва продуктів харчування і виснаження ресурсів залишаться незмінними, межі зростання на нашій планеті будуть досягнуті протягом найближчих 100 років. Найбільш імовірним результатом цього стане раптове неконтрольоване зниження чисельності населення і обсягу виробництва.
  • Ці тенденції можна змінити і створити умови екологічної та економічної стабільності, яка збережеться і в далекому майбутньому. Стан глобальної рівноваги повинний бути таким, щоб кожна людина могла задовольнити основні матеріальні потреби і мала рівні можливості реалізувати свій творчий потенціал.
  • Якщо людство обере не перший, а другий варіант розвитку, то чим швидше воно почне працювати над його здійсненням, тим більше матиме шансів домогтися успіху[2]

Ця концепція була піддана різкій критиці в усьому світі. Заклики до гальмування економічного розвитку людства оцінювалися як утопічні і реакційні.

Через 20 років приблизно тим же колективом учених було виконано нове дослідження[3]. Виходячи з аналізу світових даних і всього, що відбулося за 20 років, вони формулювали свої основні висновки таким чином:

  • Темпи використання людством багатьох важливих видів ресурсів і темпи виробництва багатьох видів забруднень вже перевищують допустимі межі. Без істотного зменшення потоків мінеральних і енергетичних ресурсів у найближчі десятиліття відбудеться неконтрольоване скорочення наступних душових показників: виробництва продуктів харчування, споживання енергії і промислового виробництва.
  • Це скорочення не є неминучим. Щоб запобігти його, необхідні: по-перше, всебічний перегляд політики та практики, які сприяють зростанню чисельності населення та рівня матеріального споживання, по-друге, швидке, різке підвищення ефективності використання матеріальних і енергетичних ресурсів.
  • Технологічно та економічно створення стійкого суспільства ще можливо. Воно може виявитися набагато більш прийнятним у порівнянні з суспільством, яке вирішує всі проблеми за рахунок постійного кількісного зростання. Перехід до сталого суспільства вимагає ретельно збалансованих далеких і ближніх цілей і акценту на достатності, рівності і якості життя, а не на обсязі виробництва. Він вимагає більшого, ніж продуктивність, і більшого, ніж технологія, він вимагає ще й зрілості, співчуття, мудрості[4].

Викладені ідеї співзвучні концепції сталого розвитку.

Див. такоже[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Медоуз Д. Х., Медоуз Д. Л., Рэндерс Й., Беренс В. В. Пределы роста. — М.: Издательство МГУ, 1991. — 207 с.
  • Концепція сталого розвитку та проблеми функцій сучасних держав // Схід (журнал), 2004.
  • (рос.) Немец Л. Н. Устойчивое развитие: социально-географические аспекты. — Харьков: Фактор, 2003.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Meadows D. L. et al. The Limits to Growth: A Report for the Club of Rome's Project on the Predicament of Mankind. — New York: Universe Books, 1972.
  2. Цит. за: Медоуз Д. Х., Медоуз Д. Л., Рандерс Й. — За пределами роста. — М., 1994. — С. 13.
  3. Там само
  4. Медоуз Д. Х., Медоуз Д. Л., Рандерс Й. Вказ. твір. — С. 15.