Користувач:Лариса Мак

Євгенія Ромуальдівна Зарицька

Євгенія Зарицька (9 листопада 2015 р. Рава-Руська - 5 жовтня 1979 р. Рей Мальмезон (Париж) - оперна співачка (мецо-сопрано).

Біографія

Народилась 9 листопада 1910 року у містечку Рава-Руська в родині відомого українського музично-громадського діяча — Ромуальда

Зарицького та його дружини, відомої в галицьких колах піаністки, випускниці Віденської консерваторії — Євгенії Зарицької.

На поч. І Світової війни родина Зарицьких переїжджає до Львова. Там Євгенія навчалась у гімназії Сестер Служебниць. Крім того, вправляла свою майстерність гри на скрипці у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. По закінченні навчання в гімназії, дівчина

вступає у Львівський університет на філософський факультет та у Львівську консерваторію в клас сольного співу Адама Дідура, яку закінчує із “Золотою медаллю” (1938 р.). Власне, змінити скрипку на вокал порадив Ст.Людкевич. Як оперна співачка Євгенія Зарицька дебютувала на сцені Львівського оперного театру в ролі Леонори в опері Ґаетано Доніцетті “Фаворитка” (до речі, саме в цій опері Соломія

Крушельницька дебютувала свого часу на сцені Львівського міського театру Скарбка (1893 р.)). Виставу підготувала оперна студія консерваторії ім. К.Шимановського під керівництвом Адама Дідура. А невдовзі Є.Зарицька виконала партію Поліни в опері “Пікова дама” П.І.Чайковського (1937 р.). Її виступ був надзвичайно успішним, тож під час гастролей артистів румунської опери у Львові, Євгенію запрошують до участі в опері [[:Дж.Верді “Трубадур”]] (партія Азучени).

Євгенія Зарицька вже під час навчання у консерваторії мала великий та об'ємний репертуар. Збереглися публікації у газеті “Діло” та “Українська музика”. В “Українській музиці” (1938 р.), зокрема, йшлося і про виступ Є.Зарицької:

“артистка з дуже великими технічними та голосовими можливостями без найменшого завваження відспівала твори Генделя, Россіні, Доніцетті, Бізе, де Фалья, Людкевича, Барвінського, М.Колесси, Н.Нижанківського. Цим концертом солістка запевнила собі одне з перших місць серед наших співачок...”

29 вересня 1937 р. відбувся сольний концерт Є.Зарицької на радіо — вона співала світову класику.

Закінчивши консерваторію, Євгенія поїхала на навчання у Відень до викладача вокалу професора Віденської консерваторії, однієї з найкращих виконавців музики Вагнера Анни Бар Мільденбург (Анна фон Мільденбург була ученицею Густава Малера (1860- 1911). Влітку 1938 року, Євгенія взяла участь у міжнародному конкурсі вокалістів (Відень, Австрія), де здобула третю премію. Ця перемога, а також фінансова підтримка (300 злотих) Ревізійного союзу українських кооперативів дала їй можливість поїхати у Мілан для подальшого навчання — удосконалення вокальної та артистичної майстерності.

У грудні 1940 р. Є.Зарицька взяла участь у великому вокальному концерті, який відбувся у Мілані. Їй акомпанував італійський композитор Джорджіо Фаваретті, закоханий в українську музику. Є.Зарицька виконала ряд творів українських композиторів: “Вірую”, “Христос Воскрес” О.Кишакевича, “Верховино” М.Устияновича тощо. На концерті був присутній один із директорів міланського театру Ла Скала. Він і запросив Є.Зарицьку на прослуховування. 21 січня 1941 р. Євгенія дебютувала в ролі Дорабелли в опері В.А.Моцарта “Так роблять усі жінки”.

Міланська преса писала, що Є.Зарицька у ролі Дорабелли подобається своїм “глибоким і м'яким голосом у гнучкій та шляхетній постаті”.

Незабаром на неї звертають увагу італійські імпресаріо, тож її запрошують кращі театри Італії — Рим (“Констанци”), Неаполь (“Сан Карло”), Венеція тощо.

Наступні ролі в операх: “Кавалер троянд” Р.Штрауса, “Лулу” А.Берга, “Орфей” К.Монтеверді, “Севільський цирульник” Дж.Россіні, “Пригоди гульвіси” І.Стравинського.

Євгенія Зарицька в Італії також співпрацювала із радіо та телестудіями. У 1939-43 роках вона відзнялась у декількох італійських кінофільмах (“Завжди добре закінчується”, 1939; “Свіча у вікні”, 1940; “Медовий місяць”, “Трепет”, 1941; “Шпигуни між спіралями”, 1943

р.). Її партнерами були відомі італійські актори Вітторіо де Сіка , Анна Маньяні та Руджеро Руджері. Після закінчення ІІ Світової війни Є.Зарицька, як солістка, взяла участь у першому повоєнному симфонічному концерті, що відбувся на Різдво перед Папою Римським Пієм

XІІ у Ватикані.

У 1946 році вона виконує у Лондоні “Пісні мандрівного підмайстра” Густава Малера із Лондонським симфонічним орекстром під орудою ван Бейнума. Вона мала шалений успіх, а публіка і преса визнали її “видатною інтерпретаторкою Малера”. Твори Г.Малера Є.Зарицька

виконувала неодноразово.

Цей успіх допоміг їй здобути прихильність вибагливої лондонської публіки, тож вона приймає запрошення від лондонського театру “Ковент-Ґарден” і стає його солісткою — виконує головні партії в операх Ж.Бізе, Х.Глюка, М.Мусоргського тощо (1946 — 1952 рр.). Найбільший успіх Є.Зарицька мала у ролі Кармен в одноіменній опері Ж.Бізе.

Починаючи із 1948 року Є.Зарицька із великим успіхом виступала на європейських оперних сценах, брала участь у музичних фестивалях — це Австрія (Зальцбург), Бельгія (Брюссель), Ватикан, Велика Британія (Лондон), Шотландія (Единбург), Голландія (Амстердам), Данія, Німеччина (Берлін), Франція (Париж), Швейцарія (Женева), Італія (Рим, Мілан, Венеція, Форенція), Іспанія (Мадрид), а також у Алжирі.

В 1951 р. Є.Зарицьку запрошено на роль Юнака в опері “Сказання про невидимий град Кітеж” М.Римського-Корсакова у Міланський театр Ла Скала, а в 1952 р. їй пропонують роль Марини в опері М.Мусоргського “Борис Годунов” (Ґранд-опера, Париж).

У 1955-57 роках Є.Зарицька дає у Парижі цикл концертів “Великі мистці світової інтерпретації”. Музичний критик ля Ґранже писав: “Я не знаю нікого, хто міг би їй дорівнювати у виконанні такої програми”. Поряд із творами світової класики, співачка заспівала романси Нестора

Нижанківського та Левка Ревуцького.

У 1958 р. Євгенія Зарицька прийняла запрошення української громади з Північної Америки — США та Канади, де виступала із великим успіхом (Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія, Детройт, Торонто). Їй акомпанував відомий український композитор — Роман Савицький. Є.Зарицька виконувала головно твори українських авторів — М.Лисенка, В.Барвінського, Н.Нижанківського, Л.Ревуцького, С.Людкевича, М.Колесси.

Друга її поїздка до української діаспори в Америці та Канаді відбулась у 1970 р.

Починаючи із 1974 р. Євгенія Зарицька проживала у Франції (викладала вокал у Паризькій музичній школі — відомій ’’Есоїе Normale de Musique”).

Відійшла в інший світ 5 жовтня 1979 р. у власному будинку у передмісті Парижа — Рей Мальмезон.

Здійснила записи на грамплатівки. До альбому «Пісні України» (1956) увійшли солоспіви М.Лисенка, К.Стеценка, М.Вериківського, Л.Ревуцького, Б.Кудрика, В.Барвінського, Н.Нижанківського, В.Балтаровича, М.Колесси.

Посилання:

1. Ярослав Михальчишин — “З музикою крізь життя” Львів — “Каменяр”, 1992 (стор. 49-50)
2. Ростилава Ничай-Богачевська — “Відійшла у вічність Є.Зарицька”. Газета “Наше життя”, грудень, 1979 (стор. 9-10).
3. Ярослав Серкіз — “Співачка світової слави”. Газета “Прикордоння”, No6 (65) червень 2015 р., (стор. 7)
4. Є.Дмитровський — “Українські музиканти в передачах Львівського радіо (1930-1939 рр.) стаття із журналу “Теле- та Радіожурналістика. 2012 р. Випуск ІІ. (стор. 203-206)
5. Журнал “Сучасність” No4 1980 р. (стор. 44)
6. “Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім.М.В.Лисенка”, видання друге, доповнене. Вид-во “Сполом” — Львів, 2008 (стор. 50)
7. Іван Лисенко “Євгенія Зарицька” (До 85-річчя народження співачки). Альманах УНС — 1995 (стор. 139-146)