Користувач:Юля Ядута/Чернетка
Ах'яни[ред. | ред. код]
Ах'яна був традиційним музичним театром, а так само був відомий як жанр поезії Гуджараті. [1] В основному театр діяв в Гуджараті, західний штат Індії.
Етимологія та визначення[ред. | ред. код]
Ах'яна з санскриту дослівно перекладається як говорити або оповідати. У 12 столітті вчений Хемчандра згадав Ах'яну в своїй Каванусашана як чатсину історії з релігійних текстів, яку розповідав Грансіка (професійний казкар) в супроводі співу та акторської майстерності для того, щоб проінформувати аудиторію. Це визначення не включає в себе розповіді таких неміфічних історій як у Нарсін Мета. В основному, Ах'янам можна дати таке визначення - історії, які розповідає казкар, в супроводі з музикою і акторською майстерністю для того, щоб дати релігійні повчання аудиторії. Доларраі Манкад визначив цей жанр як форму поезії і сферу діяльності. [1]
Ах'яна[ред. | ред. код]
Виконавець[ред. | ред. код]
Оповідачів або професійних оповідачів, які читали Ах'яни називали манабхатами або Гагарі-Бхатті. Вони виконували вірші під музику в супроводі акторської гри. Вони носили срібні або мідні кільця на пальцях, які використовувалися для того, щоб видавати звуки, вдаряючи по переверненому мідному глечику для води або великому колподібному металевому горщику з вузькою горловиною і більш широкою частиною посередині. Мана або гагари в гуджараті дослівно означають горщик. [1][2][3] Для подальшого музичного супроводу використовувалися тарілки (jhanjh), циліндричні барабани з високим корпусом (pakhavaj), табла, і фісгармонь.
Ах'яни розповідалися тільки манабхаттами, які належали до касти брахманів, тому Ах'яни, котрі написав автор з іншої касти, були дані їм тільки для декламації. Накар з касти Бані, гуджаратський автор в середньовічній літературі, вважається одним з тих, хто не належить до брахманів.[1] Вони в основному знаходилися в південній стороні Гуджарату.
Тематика[ред. | ред. код]
Це форма прийняття релігійних епізодів з міфологічних історій, а також билин, таких як Рамаяна, Mахабхарата і Бхагавата. Іноді були введені неміфологічні історії релігійних переказів, наприклад Нарсін Мета. [1][2]
Форма[ред. | ред. код]
Ах'яни розділені на кілька строф, так звані Кадавіни. Кадавін походить від слова на санскриті Кадавак, що означає "походження від нагромадження мелодій і ритмів". Кадавін або ж розповідь складається з трьох частин: Мукхабандх (введення або преамбула), Дхал (оповідання) і Валан (висновки). Мукхабандх - це два перших рядки, в яких йдеться про тему або причини оповідання. Дхал - розповідь в деталях про те, що сталося. Валан - останні два рядки, в яких спочатку описується короткий виклад епізоду, про який розповідають, а потім епізоду про який буде розповідь. Всі Ах'яни розказані в цих трьох частинах Кадавін. Іноді, при сильному емоційному напруженні, використовується Пада - форма між оповідною і описовою частинами Ах'ян.[1]
Так як Ах'яни тісно пов'язані з релігійною поезією, все починається з поклоніння Ганеші, богу, який допомагає подолати всі перешкоди, після якого йде Сарасваті, богиня навчань. Після цього, оповідач вводить в розповідь епізод, який бере з міфології, билин або життя прихильників. Після розповіді, в самому кінці оповідач цитує колофон. У колофон входить ім'я оповідача, дата твору і така автобіографічна інформація, як місце проживання оповідача, ім'я його батька або наставника, відомості про його сім'ю. Вірш закінчується одним або більше Фалашруті, матеріальні блага, які даються після прослуховування Ах'ян. Їх дають з метою залучення уваги аудиторії. Глядачам обіцяють, що ці блага, як порятунок від усіх гріхів, мокші, це кінець тілесних недуг, народження дитини, багатство. Для того, щоб розповідь мала вплив на людей, іноді оприлюднюють справжні джерела історії або навіть частини поеми. Хоч ці розповіді і взяті з билин і міфології, іноді їх розповідали для того, щоб розважити публіку. Історії переробляли так, щоб внести в розповідь звичаї і культуру того часу, щоб зробити його більш сучасним для того часу. Всі Ах'яни закінчуються на щасливій ноті, як це прийнято в театральних традиціях санскриту. [1]
Довжина Ах'ян значно варіювалася, як і Сідамахаріт, який тривав від трьох до чотирьох годин, коли читався Налакх'яна, який читався до декількох днів.[1][2][3]
Історія[ред. | ред. код]
В роботі Хемчандра, Кавіанісашана, Ах'яна описується як форма поезії в 12 ст. Поет 15-го століття, Бхалан написав величезну кількість Ах'ян, включаючи відому Налах'ян, де розповідається історія Налу-Дамаянті. Також були дуже популярні Кунварбайну Мамер, пов'язані з життям Нарсін Мета. Накар був одним з небагатьох авторів в 16 столітті, хто не належав до касти брахманів. Бхоха Бхагат і Шамал Бхатт (17-е століття) напісали кілька Ах'ян. Вірджи (17-е століття) написав Ах'яну Баліраяну, на основі історії Махабалі. Ах'яна досягла свого піку в 16-17 столітті. Одним з найвідоміших тлумачів мистецтва в цей час був Премананд Бхатт. Він написав Окхахаран, заснований на історії Аннірудха-Уша.[1] [4] Це було важливим елементом у релігійному житті середнього класу гуджаратців протягом декількох сот років. Ця тенденція продовжувала знижуватися і майже зникла в 19-му столітті.[1] Пізніше деякі гуджаратські поети сучасності, такі як Балмукунд Дейв написав Ах'яни в жанрі поезії, але Ах'яни більше ніколи не виконувались знову. В даний час тільки одна сім'я з Вадодара в Гуджараті виконує Ах'яни. [5]
Посилання [ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и к л Datta, Amaresh (1987). Encyclopaedia of Indian Literature. Sahitya Akademi. pp. 28, 29, 121–122. ISBN 8126018038
- ↑ а б в Mukherjee, Sujit (1999). A Dictionary of Indian Literature: Beginnings-1850. Orient Blackswan. ISBN 8125014535
- ↑ а б "Dharmiklal Pandya struggles to save dying art of Gujarat Manbhat Akhyan". India Today 12012004. 12 January 2004. Retrieved 12 June 2016.
- ↑ Dalal, Roshen. Hinduism: An Alphabetical Guide. p. 17
- ↑ Mahurkar, Uday (12 January 2004). "Singing a Lost Tune". India Today . Retrieved 17 February 2010.