Фісгармонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фісгармонія — язичковий пневматичний клавішний музичний інструмент, звуки видобуваються коливаннями металевих язичків під дією струменю повітря, яке накачується двома ножними педалями. Звучання фісгармонії нагадує орган.

Історія[ред. | ред. код]

Пем та Філ Флюк (Музей язичкових органів та фісгармоній, палац Вікторії, Солтейр, Англія)

Вперше цей спосіб звуковидобування (за зразком китайської губної гармоніки) застосував органний майстер Ф. Кіршнік, що працював у Петербурзі в 1784 на інструменті власного виготовлення. У 1790 учень Кіршніка — Ракніц (Раквіц) застосував проскакуючі язички в оркестріоні Г. Фоллера. Слідом за ним подібні інструменти, які використовували повітронагнітальні пристрої, створили Н. Мельцель у Відні 1804, Л. Зауер в Празі 1805. Творцем фісгармонії вважається Г. Греньє, що створив у 1810 р. «Орган з виразом», в якому застосований набір планок з металевими голівками. Його удосконалили І. Бушман в Берліні 1816 і А. Хекла у Відні 1818. Останньому й належить назва Фісгармонія. У 1848 році А. Дебен виготовив фісгармонію у формі піаніно, форма якої збереглася і донині.

Фісгармонія має 1 — 2 мануали, 6 — 20 регістрів. Клавіатура поділяється на ліву і праву, тобто усередині знаходяться 2 самостійно діючий пристрій планок, які мають свої регістри. Протягом 19 ст. в конструкцію фісгармонії були введені різні удосконалення. У 19 ст. отримує поширення в Америці. Хоча у виконавців США використовувався протилежний принцип — повітровсмоктуюча система.

В Англії подружжя Пем та Філ Флюк (Музей язичкових органів та фісгармоній) багато років колекціонують язичкові музичні інструменти; вони відновили унікальний екземпляр,[1] що підтримує стрій 53-х рівних ділень октави у 2006 році, або більш ніж через 130 років від початку його існування. .

В кін. 19 — 20 ст. Фісгармонія отримала широке поширення в побуті: оригінальної літератури для інструмента не було створено і на ньому виконувалися перекладення, транскрипції. Популярність фісгармонії почала спадати.

Фісгармонія мала поширення також серед окремих народних меншин в Європі — наприклад, серед німецьких поселенців на території Російської імперії. Фісгармонію можна було побачити в більшості осель німецьких поселень, які пізніше були затоплені Клебан-Бикським водосховищем в Донецькій області майже до 1938 р..

У XIX—I пол. XX ст. фісгармонії були поширеним інструментом в католицьких костелах Галичини, Закарпаття, Буковини, а також у лютеранських церквах (нині м. Луцьк НЕЛЦУ Христа Спасителя). Якщо громада не могла придбати орган, то вона, принаймні, намагалась завести фісгармонію. Ще і дотепер у багатьох костелах Галичини можна побачити фісгармонії. Найбільше відомою фабрикою, яка виготовляла фісгармонії була Фабрика органів костьольних і гармоній Яна Слівінського у Львові, яка діяла з 1876 по 1903 рік і містилась у власному будинку на вулиці Коперніка, 16 у Львові.


Фісгармонія в Індії[ред. | ред. код]

В Індії традиційну музику навряд чи можна собі уявити без фісгармонії. До Індії її принесли англійські місіонери, спочатку вона була замінником органу. Звідси і назва — місіонерський орган. У принципі, це місіонерський акордеон половини органу, сильфони управляється однією рукою, а вільною рукою грають мелодії. Легкість гри, не тільки зробили її популярним інструментом в народній і духовній музиці Індії, але й як акомпануючий інструмент в Індії Північній.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]