Билини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Били́на (стари́ни)— жанр героїчного епосу. Билинні сюжети створені переважно в часи Київської Русі. Здебільшого билини прославляють подвиги народних героїв та богатирів і своїм сюжетом пов'язані з Києвом та князем Володимиром. Головні центри билинного епосу — Київ, Чернігів, Галич (давній) і Новгород Великий. Билини мають реальну історичну основу, прототипами героїв могли бути реальні історичні особистості, сюжети із життя яких протягом тривалого часу обросли надзвичайними дивними рисами.

Найбільш популярними є билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича та Олексія Поповича. Більшість билин була записана наприкінці 18-19 ст. на півночі Російської імперії, в Україні билинні сюжети збереглися в інших фольклорних жанрах. Зокрема, відомі українські народні казки про Іллю Муромця, думи про Олексія Поповича, пісні про Джурила.

Особливості жанру[ред.ред. код]

Билини — це народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Микитича, Олексія Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього, усі билини поділяються на два цикли — київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події).

Історія жанру[ред.ред. код]

Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів.

Билини беруть початок в епосі стародавньої Русі. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Микитич, Олексій Попович, Садко та інші.

Термін билина у 30-40-х роках XIX століття запровадив російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім»[1]. Слово былина у цій поемі означає «билиця», «бувальщина».

Найвідоміші оповідачі билин: Трофим Рябінін, Марія Кривополєнова, Василь Щегольонок, Марфа Крюкова.

Тривалий час вважалося, що на території України билини не збереглися. Але, як стверджує Валерій Шевчук, відоме й вісім українських билин: За своєю віршованою формою вони певною мірою відрізняються від билин російської традиції, наближаючись до форми традиційних українських дум. Проте, в українській традиції немає такої кількості варіантів билин, як у російській: низка паралельних сюжетів отримала свій розвиток у казках[2].

Відомі билини[ред.ред. код]

Російські билини[ред.ред. код]

Українські билини[ред.ред. код]

  • Про Котигорошка
  • Сто сімдесят і один богатир
  • Про Іллю Муромця та Соловія
  • Ілля Муромець і Святогор
  • Ілля Мурин
  • Єруслан Лазаревич
  • Добриня і Змій
  • Бориня Змієборець

Значення[ред.ред. код]

Билини вплинули на професійну музику, сприяючи розвитку у ній героїко-епічних мотивів. Сюжети та мелодії билин використовували композитори — Антон Аренський, Рейнгольд Глієр, Олександр Гречанінов, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Петро Ніщинський, Микола Римський-Корсаков, Борис Лятошинський, Євген Юцевич та інші.

Російські билини[ред.ред. код]

Російські билини — це новгородська інтерпретація епічних сюжетів. На сьогодні нараховується близько 2500 текстів. Час виникнення билин достеменно невідомий, але точно не раніше XV ст., Найбільш ймовірно, це — кінець XVІІ — XVIII століття. Місцем виникнення билин є ті регіони колишніх Олонецької та Архангельської губерній, що були свого часу колонізовані вихідцями з новгородських земель. Частина билин була записана також у Західному Сибіру.

Цікаво, що у російських билинах головні герої хоча й знаходяться на службі у Києві у князя Володимира, але походять родом з території сучасної Росії, на той час далекої периферії Київської Русі, причому тільки місце народження Альоші Поповича, місто Ростов, дійсно існувало за часів князювання Володимира Великого. Місце народження Іллі Муромця, село Карачарово під Муромом, відоме з XVII ст., а місце народження Добрині Микитича, місто Рязань, з 1096 р.[3] В деяких варіантах билин батьківщиною Добрині називається навіть Казань[4], татарське місто, яке стало російським тільки 1552 р., після завоювання Іваном Грозним.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Литература и язык. Современная иллюстрированная энциклопедия. — Москва: Росмэн. Під редакцією проф. Горкіна А. П. 2006.
  2. Українські билини. Збірка.
  3. Про народження богатирів див. билини «Зцілення Іллі Муромця», «Бій Добрині з Іллею Муромцем», «Альоша Попович і Тугарин». // Былины. М, 1987. С. 93, 183, 227. (рос.)
  4. Иванова Т. Г. Формирование территории Русского государства в XVI в. и былинный эпос. // Рябининские чтения – 2011. Карельский научный центр РАН. Петрозаводск, 2011, стр. 276-279. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]