Користувач:Dgho/Косівська мальована кераміка
Наприкінці ХІХ століття в Косові було близько 20 гончарів. Вони використовували найближчі багаті поклади гончарної глини та білого кремнеземного піску. Найвидатнішим представником з них був Олекса Бахматюк (у пол. джерелах Aleksander Bachmiński, Bachmatnik)[1], який жив у 1820—1882 роках. Його вироби були помічені вже під час виставки у Львові 1877 року. На етнографічній виставці в Коломиї 1880 року представлені ним керамічні вироби зацікавили цісаря Франца-Йосифа, який не лише придбав у нього кахляну піч, а й дав «значну грошову пожертву»[2].
Петро Баранюк (пол. Piotr Baranowski) був художником, який конкурував з Бахматюком. Інші наслідували стиль творів Бахматюка чи Баранюка. Деякі гончарі виготовляли неполіровану кераміку або кераміку, прикрашену простими геометричними візерунками[2].
Гончарі спочатку сушили посудини, доки на них не залишалося чітких слідів. Потім обмазували їх білою фаянсовою глиною і стилосом наносили візерунки. На прикрашену частину наносили мати-й-мачуху, а місця, які мали бути коричневими, пензликом покривали вохрою (глиною, забарвленою оксидом заліза). Після висихання посудини обпалювали. Після випалу на позначені грифелем місця наносили жовтий і зелений кольори, потім глазурували і знову випалювали. Для топлення використовувалися спеціальні печі з димарем, які могли бути з цегли, але найчастіше їх робили з річкового каміння, обмащеного зсередини глиною[2].
Наприкінці ХІХ ст., з ініціативи Людвіка Вержбіцького, який був співзасновником і віце-президентом Промислового музею у Львові, ця установа випустила серію альбомів під назвою «Візерунки домашньої промисловості на Русі». Одна з них — «Глиняні вироби селян на Русі — (горщики з Косова)» — містила літографії, на яких зображені вироби гончарів Косова. Вони надійшли як із колекції Промислового музею, так і зі збірки Музею Дідушицького. Альбоми видані накладом 300 примірників, частина з яких розіслана по музеях. «Візерунки» також використовувалися галицькими промисловими школами для підтримки та популяризації зникаючих ремісничих традицій[3].
Косів знаходився на межі Покуття та Гуцульщини, гуцули з навколишніх сіл приходили до міста на ярмарки і продавали тут свої ремісничі вироби. Тому іноді косівську кераміку називали гуцульською[4] або покутською[5][6].
Ремісники продають свої вироби в невеликих крамничках, а самі майстерні побудовані в колишніх господарських будівлях[4].
У 2019 році в Косові було близько 70 гончарів. Багато з них закінчили Інститут декоративно-прикладного мистецтва, який є філією Львівської академії образотворчого мистецтва. Більшість із них працюють у власних майстернях, а деякі (близько 20) у керамічній майстерні Косівського відділення Національної спілки художників України. Невелика група людей — аматори. Окрему групу становлять майстри, що виготовляють кахлі. Вони працюють сім'ями або групами в ремісничих майстернях[7].
Косівський музей Гуцульщини є філією Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, що знаходиться в Коломиї. Він був заснований у 1969 році. Колекції музею налічують близько п'яти тисяч експонатів: скульптура, кераміка, шкіра та метал, гуцульський одяг і вишивка[8][9].
У 2020 році Музей став переможцем конкурсу, в рамках якого реалізовано проект «Інтерактивний музей» — популяризація традиції косівської кераміки шляхом модернізації частини експозиції Косівського музею народного мистецтва Гуцульщини[10][11]. Виставку відкрито у 2022 році[12].
У вересні 2021 року вже всьоме було організовано фестиваль кераміки, народних промислів та фольклору «Мальований дзбаник»[13].
У 2008 році[14] Україна приєдналася до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини, прийнятої державами-членами ЮНЕСКО у 2003 році.
Косовська кераміка була подана як кандидат на включення в 2012 році[15], але спочатку не була внесена[16]. У 2016 році косівську кераміку внесено до списку нематеріальної культурної спадщини України[17].
- ↑ Суперечливі питання прізвищ Баранюків та Олекси Бахматюка у творах художньої кераміки Косова | Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття | Коломия Івано-Франківська область Україна
- ↑ а б в Wyroby gliniane włościan na Rusi - (naczynia z Kossowa), Lwów: Muzeum Przemysłowe we Lwowie, 1882
- ↑ Wzory Przemysłu Domowego Włościan na Rusi („Wzory”), Lwów 1880–1889 – visualheritage.eu (pl-PL)
- ↑ а б [1], Natalia Tarkowska, "Ceramika Pokucka - ukraińskie dziedzictwo UNESCO z polskimi korzeniami"
- ↑ Суперечливі питання прізвищ Баранюків та Олекси Бахматюка у творах художньої кераміки Косова | Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття | Коломия Івано-Франківська область Україна
- ↑ Ceramika pokucka
- ↑ Representative List. Nomination file No. 01456 for inscription in 2019 on the Representative List of the Intangible Cultural Heritage of Humanity
- ↑ Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини (англ.)
- ↑ Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини | Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття | Коломия Івано-Франківська область Україна
- ↑ У Косівському музеї експозицію кераміки доповнять інтерактивом. (укр.), 2 вересня 2020
- ↑ У Косові стартує проєкт «Інтерактивний музей», присвячений місцевій кераміці (укр.), 3 вересня 2020
- ↑ На Косівщині відкрили інтерактивний музей косівської кераміки, 8 лютого 2021
- ↑ У Косові на Франківщині відбудеться відкритий фестиваль кераміки "Мальований дзбаник", 25 вересня 2021
- ↑ Постійне представництво України при ЮНЕСКО - Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини
{{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр:|inventor=(довідка) - ↑ Марія Гринюк розповіла, як Косівську мальовану кераміку включили до культурної спадщини ЮНЕСКО. ФОТО+ВІДЕО | ВІКНА. Новини Калуша та Прикарпаття (укр.)
- ↑ Виставка мальованої косівської кераміки відбудеться на Прикарпатті, 11 вересня 2015
- ↑ Не святі горшки ліплять – керамічні традиції українців (укр.), 15.02.2023