Людвік Вежбицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвік Вежбицький
Людвік Вежбицький.jpg
Народився 22 грудня 1834(1834-12-22)
Верхній Вербіж, Австрійська імперія
Помер 18 грудня 1912(1912-12-18) (77 років)
Львів, Австро-Угорщина
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність політик
Alma mater Віденська академія мистецтв
Сфера інтересів архітектура, залізниця
Заклад Львівська залізниця
Посада посол до Галицького сейму[d]
Відомий завдяки: Львівська залізниця
Нагороди
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа

Лю́двік Вежби́цький (пол. Ludwik Wierzbicki гербу Слєповрон; * 22 грудня 1834, Верхній Вербіж, Коломийський район, Івано-Франківська область — † 18 грудня 1912, Львів) — видатний архітектор, організатор залізничного руху на Галичині та Буковині, мистецтвознавець. Перший директор Станіславівської залізниці (18941897), директор Львівської залізниці (18971904). Автор праць із народознавства й історії залізниць.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження й освіта[ред. | ред. код]

Слєповрон — герб Вежбицьких

Народився 22 грудня 1834 року в селі Верхній Вербіж (Королівство Галичини та Володимирії, нині Коломийський район Івано-Франківської області). Його батько Реміґіан походив з околиць Ковеля (Волинь), служив капітаном у війську Королівства Польського і брав участь у Листопадовому повстанні (1830—1831). Після поразки повстання емігрував до Галичини, яка на той час входила до Австрійської імперії. Тут Реміґіан Вежбицький одружився із Катериною Зброшек[1].

Початкову освіту освіту Людвік Вежбицький отримав у народній школі отців василіян у Дрогобичі. У 1847—1848 роках відвідував неповну середню школу в Станіславові. Під час революції в Австрійській імперії (1848—1849) батько Людвіка був заарештований та інтернований у Лінці. 14-річний Людвік змушений перервати навчання у середній школі і йти працювати, щоби фінансово допомогти родині[1]. У 1851 році, після повернення батька із заслання, Людвік продовжив навчання у реальній школі у Львові, яка давала знання технічного напрямку. Під час навчання давав приватні уроки. Після закінчення навчання у реальній школі, вступив до Віденської академії мистецтв, де студіював архітектуру.

Архітектор[ред. | ред. код]

Після закінчення вищої освіти у 1858 році, працював архітектором у Відні. Із 1860 року перейшов на роботу на Галицьку залізницю імені Карла Людвіга, де працював над проектом першого залізничного вокзалу Львова, який стояв на місці збудованого на поч. XX століття за проектом В.Садловського. Одночасно з цим працював над проектом будинку пенсійного фонду залізниць у Відні.

Із створенням товариства Львівсько-Чернівецької залізниці у 1864 році, Людвік Вежбицький перейшов сюди на роботу, де працював над проектами вокзалів та інших споруд на станціях цієї залізниці. У 18671871 роках керував будівництвом залізниці між Чернівцями та Сучавою. У 1871 році повернувся до Львова, де працював керівником руху на Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці до її націоналізації (1889). У 18891894 роках керував департаментом генеральної дирекції залізниць Австро-Угорщини у Відні, а у 18941897 роках був керівником Станіславівської дирекції залізниць.

У 1897 році очолював Львівську дирекцію залізниць, керував будівництвом у Львові в 19011904 роках нового залізничного вокзалу. У 1905 пішов у відставку з посади директора.

Наукова праця та інші проекти[ред. | ред. код]

Людвік Вежбицький був різнобічною людиною. Окрім роботи на залізниці, був доцентом Львівської політехніки, послом (депутатом) Галицького сейму, радним (депутатом) міської ради Львова, цісарсько-королівським консерватором (охоронцем) пам'яток, видав низку наукових праць, зокрема, «Звіт археологічної виставки у Львові», серії «Взірці хатнього промислу селян на Русі», монографій «Замок в Олеську» і «Синагога у Яблонові», а також «Розвиток залізниць на Галичині від 1847 до 1890 р.» (через смерть автора продовження цієї розвідки залишилося в рукопису). Був організатором і керівником першої Крайової виставки у Львові 1877 року, а також одним із ініціаторів і організаторів Промислового музею у Львові. Для навчання дітей залізничників заснував у Львові школу (1895) і бурсу (1904), а для відпочинку — табір у Тухлі[2][3][4].

Окрім залізничних споруд, як архітектор був автором проектів костелу в Кохавині біля Жидачева та міського казино у Львові (будинок на сучасному проспекті Шевченка, 13).

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений з Юлією Бортник, яка народила йому двох дітей — сина Олександра (1866) та доньку Марію (1867). Згодом Олександр став інженером. Донька Марія померла передчасно у дорослому віці.

Смерть і похорон[ред. | ред. код]

Помер 18 грудня 1912 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі у родинному гробівці разом із батьком Ремігіаном, братом Олександром і донькою Марією.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гранкін П. Е., Лазечко П. В., Сьомочкін І. В., Шрамко Г. І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. — Львів: Центр Європи, 1996 — ISBN 966 — 7022-10-2

Посилання[ред. | ред. код]