Людвік Вежбицький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людвік Вежбицький
Народився 22 грудня 1834(1834-12-22)
Верхній Вербіж, Австрійська імперія
Помер 18 грудня 1912(1912-12-18) (77 років)
Львів, Австро-Угорщина
Поховання Личаківський цвинтар
Країна Австрійська імперія Австрійська імперія → Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність архітектор, railway engineer
Alma mater Віденська академія мистецтв
Галузь архітектура, залізниця
Заклад Львівська залізниця
Посада посол до Галицького сейму[d]
Відомий завдяки: Львівська залізниця
Нагороди
командор ордена Корони Румунії Лицарський хрест ордена Франца Йосифа
CMNS: Людвік Вежбицький у Вікісховищі

Лю́двік Вежби́цький (пол. Ludwik Wierzbicki гербу Сліповрон; 22 грудня 1834, Верхній Вербіж, Коломийський район, Івано-Франківська область — 18 грудня 1912, Львів) — видатний архітектор, організатор залізничного руху в Галичині та Буковині, мистецтвознавець. Перший директор Станиславівської залізниці (1894—1897), директор Львівської залізниці (1897—1904). Автор праць із народознавства й історії залізниць.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походження й освіта[ред. | ред. код]

Сліповрон — герб Вежбицьких

Народився 22 грудня 1834 року в селі Верхній Вербіж (Королівство Галичини та Володимирії, нині Коломийський район Івано-Франківської області). Його батько Реміґіан походив з околиць Ковеля (Волинь), служив капітаном у війську Королівства Польського і брав участь у Листопадовому повстанні (1830—1831). Після поразки повстання емігрував до Галичини, яка на той час входила до Австрійської імперії. Тут Реміґіан Вежбицький одружився з Катажиною Зброшек[1].

Початкову освіту освіту Людвік Вежбицький отримав у народній школі отців василіян у Дрогобичі. У 1847—1848 роках відвідував неповну середню школу в Станиславові. Під час революції в Австрійській імперії (1848—1849) батько Людвіка був заарештований та інтернований у Лінці. 14-річний Людвік змушений перервати навчання в середній школі і йти працювати, щоби фінансово допомогти родині[1]. У 1851 році, після повернення батька з заслання, Людвік продовжив навчання в реальній школі у Львові, яка давала знання технічного напрямку. Під час навчання давав приватні уроки. Після закінчення навчання у реальній школі, вступив до Віденської академії мистецтв, де студіював архітектуру.

Архітектор[ред. | ред. код]

Після закінчення вищої освіти в 1858 році працював архітектором у Відні. З 1860 року перейшов на роботу на Галицьку залізницю імені Карла Людвіга, де працював над проєктом Чернівецького вокзалу‎ — першого двірця Львова, який стояв на місці збудованого на поч. XX століття за проєктом Владислава Садловського. Одночасно з цим працював над проєктом будинку пенсійного фонду залізниць у Відні.

Зі створенням товариства Львівсько-Чернівецької залізниці в 1864 році Людвік Вежбицький перейшов сюди на роботу, де працював над проєктами вокзалів та інших споруд на станціях цієї залізниці. У 1867—1871 роках керував будівництвом залізниці між Чернівцями та Сучавою. У 1871 році повернувся до Львова, де працював керівником руху на Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці до її націоналізації (1889). У 1889—1894 роках керував департаментом генеральної дирекції залізниць Австро-Угорщини у Відні, а в 1894—1897 роках був керівником Станиславівської дирекції залізниць.

У 1897 році очолював Львівську дирекцію залізниць, керував будівництвом у Львові в 1901—1904 роках нового залізничного вокзалу. У 1905 пішов у відставку з посади директора.

Наукова праця та інші проєкти[ред. | ред. код]

Людвік Вежбицький був різнобічною людиною. Окрім роботи на залізниці, був доцентом Львівської політехніки, послом (депутатом) Галицького сейму, радним (депутатом) міської ради Львова, цісарсько-королівським консерватором (охоронцем) пам'яток, видав низку наукових праць, зокрема, «Звіт археологічної виставки у Львові», серії «Взірці хатнього промислу селян на Русі», монографій «Замок в Олеську» і «Синагога у Яблонові», а також «Розвиток залізниць на Галичині від 1847 до 1890 р.» (через смерть автора продовження цієї розвідки залишилося в рукопису). Був організатором і керівником першої Крайової виставки у Львові 1877 року, а також одним із ініціаторів і організаторів Промислового музею у Львові. Для навчання дітей залізничників заснував у Львові школу (1895) і бурсу (1904), а для відпочинку — табір у Тухлі[2][3][4].

Окрім залізничних споруд, як архітектор був автором проєктів костелу в Кохавині біля Жидачева та міського казино у Львові (будинок на сучасному проспекті Шевченка, 13).

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений з Юлією Бортник, яка народила йому двох дітей — сина Олександра (1866) та доньку Марію (1867). Згодом Олександр став інженером. Донька Марія померла передчасно у дорослому віці.

Смерть і похорон[ред. | ред. код]

Помер 18 грудня 1912 року у Львові. Похований на 59 полі Личаківського цвинтаря у родинному гробівці разом із батьком Ремігіаном, сином Олександром і донькою Марією та дружиною Юлією.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Стаття про Людвіка Вежбицького. на сайті «Імперські та королівські державні дороги» (пол.). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
  2. ↑ Ігор Мельник. Залізниця Львів–Чернівці як частина шляху до Індії // Zbruch, 01.09.2016. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  3. ↑ Олекса Валько. Гуцульське мосяжництво // Zbruch, 18.05.2017. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
  4. ↑ Ludwik Wierzbicki // Cesarsko-Królewskie Koleje Państwowe. Koleje żelazne w Galicji — Austro-Węgry. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 10 березня 2016.
  5. ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1891. — S. 167.(нім.)
  6. ↑ Відзначеня // Руслан, ч. 37 за 17 лютого (1 марця) 1899. — С. 3.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гранкін П. Е., Лазечко П. В., Сьомочкін І. В., Шрамко Г. І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. — Львів: Центр Європи, 1996 — ISBN 966 — 7022-10-2

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
GKG: /g/12b02v70h · ISNI: 0000000370837079 · MAK: 9810612341905606 · NLP: a0000002457689 · NUKAT: n2006087913 · VIAF: 250223752 · WorldCat: viaf-250223752
інформація відсутня (1861—1884) • Клосовський (1884—1893) • Дейма (1893—1897) • Вежбицький (1897—1905) • Рибіцький (1906—1916) • Нємєшаєв (1914) • Шміт (1914-5) • Стельцер (1916—1918) • Барвич (1919—1925) • Прахтель-Моравянський (1925—1931) • Віктор (1931—1933) • Лагуна (1933—1936) • Гроссер (1936—1938) • Донченко (1939—1940) • Шахрай (1940—1941) • німецька окупація (1941—1944) • Шахрай (1944—1947) • Крайовий (1947—1948) • Осинцев (1948—1949) • Головченко (1949—1959) • Богданович (1959—1975) • Порох (1975—1983) • Грабський (1984—1993) • Кірпа (1993—2000) • Піх (2000—2005) • Федак (2005—2006) • Мостовий (2006—2010) • Піх (2010—2016) • Груник (з 2017)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Людвік_Вежбицький&oldid=42172140