Користувач:O.klymchuu/Психогеографія
Психогеографія[ред. | ред. код]
Психогеографія - напрям в соціальній психології та філософії, який вивчає психологічний вплив міського простору на людину. Напрям розвинувся завдяки Ситуаціоністичному інтернаціоналу та Lettrist International, революційним післявоєнним авангардним групам, на які вплинули марксистська та анархістська теорія. Психогеографія витікає з dérive, що є підходом до вивчення міського ланшафту, керованим лише суб`єктивними естетичними міркуваннями.[1]
Розвиток[ред. | ред. код]
Психогеографія була розроблена авангардним рухом Lettrist International у журналі Potlatch . Ініціатором того, що стало відомим як унітарний урбанізм , психогеографія та дрейфу (dérive), був Іван Щеглов. Переосмислення міста леттрістів має бере початок в аспектах дадаїзму та сюрреалізму . Ідея блукання містом пов'язана зі старішою концепцією flâneur , придуманою Шарлем Бодлером, яка полягає у новому типі міського жителя, який отримує задоволення від прогулянки містом. Після виключення Щеглова з леттрістів у 1954 році, Гі Дебор та інші працювали над уточненням концепції унітарного урбанізму, вимагаючи революційного підходу до архітектури. Однією з перших співпраць між Дебордом і датчанином Асгером Йорном є їх друкований на екрані путівник «Психогеографія» з Парижа (Психогеографічний путівник Парижа: 1957) і пізніше Голе місто (психогеографічна карта Парижа: 1958) вони розрізали типову карту Парижа і переставили фрагменти карти, які відповідали частинам Парижа, які "стимулювали" частини міста і "гідні вивчення та збереження", потім намалював червоні стрілки між цими частинами міста, щоб зобразити найшвидші та найпряміші сполучення з одного місця до іншого, бажано, зробленого на таксі, адже це розглядалось як найбільш незалежний і вільний спосіб подорожі по місту на відміну від автобусів.
Дрейф[ред. | ред. код]
Дрейф виник як форма критично налаштованого інструменту для розуміння і розвитку теорії психогеографії. Дрейф продовжує бути найважливішим концептом в «навчанні» Ситуаціоністского Інтернаціоналу , радикальної групи бунтівних художників і політичних теоретиків, яка була сформована з уже згаданого Інтернаціоналу Леттрістів , Кобри, а також Міжнародного руху за уявний «Баухаус» в 1950-х роках. Час, проведений за пильним дослідженням урбаністичного простору, було для ситуаціоністів анти-імперіалістично дієвим способом для боротьби з безкрайньої втомою і нудьгою суспільства спектаклю .
Психогеографія поєднує в собі суб’єктивні та об’єктивні знання та дослідження. Гі Дебор намагався визначити більш точні моменти цього теоретичного парадоксу, в кінцевому підсумку випустивши «Теорію Дрейфу» в 1958 році, документ, який слугує посібником для психогеографічної процедури, виконаним через акт дрейфу.
Психогеографічні карти[ред. | ред. код]
Психогеографічні карти є результатом об'єктивації дрейфу. Вони графічно матеріалізують душевні стани людей, що контактують з міським простором. Більш мистецькі, ніж наукові, психогеографічні карти прагнуть простежити взаємозв’язок між просторами міста та настрої, які вони провокують. У літературі найчастіше в якості прикладу використовується картка Гая Дебора в « Голому місті» (Паризький психогеографічний довідник). На цій карті, зробленій з колажів, червоні стрілкина білому тлі позначають хід дрейфу, який з'єднує різні "атмосферні" одиниці. Для Гі Дебора це "спонтанні тенденції орієнтації суб'єкта, який перетинає це середовище, не беручи до уваги практичні послідовності - кінцець роботи або відволікання - які зазвичай обумовлюють його поведінку"[2]. Ідея скласти карту атмосфер є парадоксальною, оскільки цей процес базується на ідеї, що емоції, які відчувають усі, були б однаковими, тоді як загальним є те, що наш настрій моменту може впливати на наше почуття при перетині простір[3] .
Критика[ред. | ред. код]
Найбільш фундаментальне протиріччя полягає у неможливому шлюбі між дрейфом та психогеографією, як пише Філіп Сімей [4]. Перший стверджує, що це весело та конструктивно оскільки, через дрейф, пішоходи шукають емоцій та задоволення. Другий, зі свого боку, передбачає раціональну поведінку, що дає можливість ідентифікувати місце. Таким чином, найбільш фундаментальна критика стосується нездатності психогеографії вивчати "різні механізми (соціальні, емоційні, архітектурні та культурні), які виробляють той чи інший емоційний вплив на індивіда"
- ↑ Wikiwix's cache. archive.wikiwix.com. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ ASGER Jorn,, Pour la forme : ébauche d'une méthodologie des arts, Éditions Allia, 2001, 156 p., p. 139-141.
- ↑ Wikiwix's cache (PDF). archive.wikiwix.com. Процитовано 29 березня 2020.
- ↑ Simay, Philippe (12 грудня 2008). Une autre ville pour une autre vie. Henri Lefebvre et les situationnistes. Métropoles (фр.). № 4. doi:10.4000/metropoles.2902. ISSN 1957-7788. Процитовано 10 березня 2020.