Кхасі (народ)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кхасі.

Кхасі
Дівчата кхасі в традиційному вбранні.
Самоназва	Ki Hynniewtrep
Регіон	Індія (штат Мегхалая)  Бангладеш
Кількість	1540 тис. осіб (2011)
Раса	південні монголоїди
Близькі до	палаунги, кхмери, мони
Мова	кхасі
Релігія	християнство, народна релігія
Кхасі у Вікісховищі

Кхасі — народ на північному сході Індії та в сусідніх районах Бангладеш (історична область Гори Кхасі та Джайнтія).

Складаються з кількох субетнічних груп, але всі вони мають однакові традиції, звичаї та практики, спільні вірування й спільну соціальну організацію, засновану на матрилінійній системі. Остання є фундаментом, який значною мірою формує організацію суспільства народу. Кхасі є одним із небагатьох племен, що залишилися у світі, які зберігають елементи матріархату. Водночас вони є однією з найрозвиненіших племінних спільнот в Індії, й, завдяки хорошій освіті, мають своє представництво навіть у вищих державних органах влади країни.

В Індії кхасі зараховуються до числа адівасі (реєстрових племен). Вони є найбільшою й політично домінуючою племінною громадою штату Мегхалая, де проживають також гаро та деякі менші народи. В Бангладеш кхасі є однією з 45 етнічних спільнот корінного населення, які в цій країні не мають офіційного статусу, не захищені на законодавчому рівні й становлять маргіналізований прошарок суспільства. Кхасі дистанціюються від бенгальців, від яких відрізняються етнічно, за релігією, соціально-економічним життям, культурою й традиціями.

Кхасі чітко відокремлені від інших сусідніх племен і народів своєю мовою та соціальною структурою. Іноді їх зараховують до числа гірських монів. Найближчими їхніми родичами вважаються палаунги, що живуть в штаті Шан на північному сході М'янми. Кхасі сильно прив'язані до свого племінного походження та культури. Вони змогли зберегти свої унікальні риси (мову, традиції, соціальні інституції) в оточенні численних народів тибето-бірманського та індоарійського походження.

Самоназва

Самоназвою кхасі є Ki Hynniewtrep, що буквально означає «сім хат» й є скороченням від Ki Pateng Hynniewtrep («нащадки семи хат»). За популярною народною легендою, в прадавні часи шістнадцять сімей жили на небі й щодня спускалися небесною дорогою на землю, щоб вдосконалюватися. Так тривало, поки одного дня небесна дорога була безповоротно знищена. Сім сімей або сім хатин залишилися на землі й опинилися відрізаними від неба. Всі кхасі вважають себе нащадками цих семи сімей.

В часи британського колоніального правління місцевих жителів називали кхасі та джайнтія, а після здобуття Індією незалежності — кхасі-джайнтія або кхасі-пнар. Так зазвичай називають себе й самі кхасі, але коли йдеться національного питання, вони користуються самоназвою Ki Hynniewtrep, яка є для них об'єднавчим символом.

Расовий тип

Офіційна шлюбна церемонія кхасі.

Антропологічно кхасі належать до південних монголоїдів і виявляють помітну близькість до малайського типу. При цьому кхасі з різних регіонів мають невеликі, але помітні відмінності. Це невисокі люди з міцним тілом. Ніс трохи приплюснутий, ніздрі часто великі й виступають. Очі середнього розміру, темні, трохи скошені, але не так сильно, як у китайців і деяких інших монголоїдів. Лоб широкий, череп близький до брахікефального. Рот великий, іноді з досить товстими губами, щелепи трохи виступають. Колір шкіри коричневий різних тонів, залежно від місцевості. В горян він зазвичай світліший і нагадує колір шкіри селян Південної Європи. Жителі долин, навпаки, темніші. Волосся чорне, пряме.

Розселення і чисельність

Кхасі живуть у горах Кхасі та Джантія, розташованих у центрі Ассамського нагір'я (центральна та східна частина штату Мегхалая). За часи британської колоніальної влади в Індії землі кхасі утворювали адміністративний Об'єднаний округ Гори Касі та Джайнтія (англ. United Khasi and Jaintia Hills). На півночі ця територія межує з долиною Брахмапутри (округи Камруп та Нагаон штату Ассам), на сході — з Горами Качар (округи Діма-Гасао та Західний Карбі-Англонг також штату Ассам), на півдні сягає річки Сурма в регіоні Сілхет (Бангладеш), на заході межує з Горами Гаро (західна частина штату Мегхалая).

Гори Кхасі та Джайнтія на мапі Східної Бенгалії за доби британської колоніальної влади.

До поділу Індії та Пакистану в 1947 році кхасі жили в одній країні, але державний кордон розділив їх на дві частини. Меншість на півдні опинилася в складі Східного Пакистану (тепер Бангладеш), решта — в Індії. Згодом багато східнопакистанських кхасі мігрувало до Індії й тепер у Бангладеш живе лише невелике число їх.

Кхасі є найбільшою етнічною групою індійського штату Мегхалая. Особливістю цього штату є те, що понад 86 % його загального населення належить до числа реєстрових племен і 87 % реєстрових племен штату становлять дві найбільші його громади — кхасі та гаро. Ці два народи займають чітко окремі географічні регіони. Кхасі населяють центральну (Гори Кхасі) та східну (Гори Джайнтія) частини Мегхалаї, а гаро — її західну частину (Гори Гаро). Кхасі становлять основне населення округів Західні Гори Кхасі (англ. West Khasi Hills), Південно-Західні Гори Кхасі (англ. South West Khasi Hills), Рі-Бхой (англ. Ri Bhoi), Східні Гори Кхасі (англ. East Khasi Hills), Західні Гори Джайнтія (англ. West Jaintia Hills) Східні Гори Джайнтія (англ. East Jaintia Hills). На заході штату кхасі майже немає.

Певна кількість кхасі живе в сусідніх з Мегхалаєю районах: в Ассамі (округи Камруп, Марігаон, Західний Карбі-Англонг, Діма-Гасао, Качар), Трипурі (округи Західна Трипура, Шипахіджала, Південна Трипура), а також в інших штатах Північно-Східної Індії. Понад 100 сіл кхасі розташовано в північно-східному регіоні Бангладеш Сілхет, вони розкидані переважно в горбистих лісових прикордонних з Індією районах. За традицією, з метою ефективного використання природних ресурсів кхасі в Бангладеш нерідко переносять свої села. Це пояснює дисперсність їхнього розселення, ніде в цій країні вони не утворюють компактних масивів. Деякі кхасі переїздять у міста для отримання освіти.

Батьківщина кхасі — це гірська країна. Гори Кхасі вищі за сусідні Гори Гаро, а найвищою їхньою точкою є пік Шиллонг (1965 метрів над рівнем моря). Гори Джайнтія значно нижчі, в цьому регіоні багато рівнин. На півночі пологі схили, вкриті густими джунглями, поступово переходять у долину Брахмапутри. Південні схили Гір Кхасі та Джайнтія, розташовані з боку Бенгальської рівнини, дуже круті, вони є природним бар'єром, який до середини XIX ст. залишав гірські райони практично відрізаними від південних рівнин. Місцевий клімат м'який, тут не дуже жарко влітку й не сильно холодно взимку. Дуже багато опадів буває в сезон південно-західного мусону, який зазвичай триває з середини травня до кінця вересня. Невеличке місто Черрапунджі в окрузі Східні Гори Кхасі відоме тим, що в сезон дощів тут випадає найбільша кількість опадів на Землі.

В Індії проживає понад 1,5 млн кхасі, найбільше в штаті Мегхалая — 1 413 353 особи за даними перепису населення 2011 року (47,64 % всього населення та 55,30 % загальної чисельності реєстрових племен). Кхасі переважають в округах Західні Гори Кхасі — 287 148 осіб (74,88 % населення, 2011), Рі-Бхой — 189 797 осіб (73,33 %), Східні Гори Кхасі — 599 348 осіб (72,57 %), Гори Джайнтія — 336 639 осіб (85,20 %). За межами Мегхалаї найбільше кхасі живе в сусідніх районах штатів Трипура (83 713 осіб, найбільше в окрузі Південна Трипура) та Ассам (15 941 особа, переважно в окрузі Карбі-Англонг).

Перепис населення Бангладеш 1991 року нарахував 12 280 кхасі по всій країні. Дані перепису населення Бангладеш 2011 року містять інформацію про чисельність кхасі (значаться як Khasia) в двох східних зілах регіону Сілхет: Маулвібазар — 9272 особи та Сілхет — 1472 особи. Проте неофіційні джерела наводять більшу чисельність народу в Бангладеш — близько 30 000 осіб.

Загальна чисельність кхасі становить приблизно 1,54 млн осіб.

Підрозділи

Кхасі складаються з п'яти основних субетнічних груп, кожна з яких займає певну територію: власне кхасі, джайнтія, бхої, вар і лінгнгам. Власне кхасі або гірські кхасі (кхинріам) є найбільшою з цих груп. Вони населяють гірські райони Гір Кхасі, зокрема плато Шиллонг. Джайнтія, відомі також як пнар або сінтенг, живуть на сході — в Горах Джайнтія. Бхої розселені в низинах та в передгір'ях у північній частині Гір Кхасі. Окремі їхні підрозділи за походженням є частиною мікірів (карбі), сусіднього тибето-бірманського народу групи бара-бодо. Вари населяють південні схили Гір Кхасі та Джайнтія. Географічно вони поділяються на вар-кхасі та вар-джайнтія, або вар-пнар. Лінгнгами живуть на північному заході Гір Кхасі, що межують з Горами Гаро. Вони наполовину кхасі, наполовину гаро.

Через природні та політико-історичні регіональні відмінності ці групи помітно різняться за культурою, діалектами, формами соціальної організації та політичними структурами, але всі вони говорять діалектами однієї мови й мають спільну соціальну структуру та культурну традицію.

Найбільші відмінності серед субетнічних груп кхасі виявляють лінгнгами. Гаро називають їх мегам. Їхній діалект відрізняється від кхасі, а деякі звичаї більше нагадують звичаї гаро, ніж кхасі. Лінгнгами набагато темніші за кхасі й мають расові ознаки тібето-бірманського типу. Разом із тим, лінгнгами вважають себе частиною кхасі, їм не подобається, коли їх називають гаро.

Мова

Говорять мовою кхасі, яка утворює окрему групу в складі австроазійської мовної родини. На території Північно-Східної Індії кхасі є єдиним народом, що розмовляє австроазійською мовою, решта корінних народів говорить тут тибето-бірманськими мовами. Найближчими за мовою родичами кхасі є палаунги, що живуть у бірманському штаті Шан. До австроазійської мовної сім'ї також належать мови мунда в Центральній Індії.

Кожен із підрозділів кхасі має власний діалект. Стандартна літературна форма, заснована на діалекті Черрапунджі (кхасі-черра). В повсякденному житті більшість кхасі користується власними діалектами, що відрізняються від стандартної мови, але всі вони не мають писемності, тому в галузі освіти використовується стандартна мова кхасі.

Загалом рівень досліджень мови кхасі лишається обмеженим. Мова кхасі є єдиним членом австроазійської сім'ї, яка має граматичний рід. Вона розрізняє всі іменники як чоловічі та жіночі, при цьому сильно переважають іменники жіночого роду. Порядок слів у реченні є типовим для австроазійських мов: підмет, присудок, додаток.

У минулому мова кхасі не мала власної писемності. З приходом християнських місіонерів на початку XIX ст. були спроби записів текстів мовою кхасі з використанням ассамського або бенгальського письма. Проте вони не отримали широкого розвитку. Натомість у середині XIX ст. була розроблена писемність кхасі на основі латинської абетки. Згодом сформувалася стандартизована версія мови. Сьогодні стандартна мова кхасі має офіційний статус на території штату Мегхалая й широко використовується в багатьох аспектах життя. Вона є мовою освіти в початковій школі. Проте в середній школі навчальний процес ведеться англійською, а мова кхасі вивчається лише як факультативний предмет. В деяких школах єдиною мовою навчання є англійська.

За рівнем грамотності кхасі стоять на одному із перших місць в Індії. Наприклад, згідно з даними перепису 2011 року рівень грамотності в окрузі Східні Гори Джайнтія становив 53 %, а в окрузі Західні Гори Джайнтія — 63,23 %, в тому числі серед чоловіків — 59,75 %, серед жінок — 66,71 %.

У Бангладеш мова кхасі не має офіційного статусу. В місцевих школах викладають лише бенгальською, іноді англійською, а кхасі лишається мовою виключно усного спілкування. Мовний бар'єр є суттєвою перешкодою до отримання освіти дітьми кхасі, а ще більше цьому заважає бідність. До того ж батьки не заохочують своїх дітей йти до школи, очікуючи від них допомоги по господарству. Писемність кхасі, що існує в Індії, серед кхасі в Бангладеш невідома. Освічені кхасі користуються бенгальським письмом для написання окремих текстів рідною мовою.

Часто в горах побутує двомовність. Другою мовою для кхасі в Індії зазвичай є асамська, іноді — бенгальська. В той же час, багато людей немісцевого походження в штаті Мегхалая добре володіє мовою кхасі. Деякі представники менших племінних груп штату також говорять і пишуть мовою кхасі. В Бангладеш практично всі кхасі двомовні, говорять рідною мовою та бенгальською.

Релігія

Переважна більшість кхасі є християнами. За даними перепису населення 2011 року цієї релігії дотримувалось 83,14 % кхасі в штаті Мегхалая, ще 15,41 % дотримувалось народної релігії, 0,73 % — індуїзму. Доля християн постійно зростає. За даними перепису населення 1991 року християнами були 77,13 % кхасі в штаті Мегхалая, 2001 року — 79,75 %. Таке зростання відбувається за рахунок зменшення частки прибічників народної релігії (21,75 % 1991 року і 18,07 %. 2001 року). В Бангладеш 81,63 % кхасі дотримуються християнства, 11,8 % лишаються прибічниками народної релігії, ще близько 3,6 % становлять індуїсти.

Кафедральна католицька церква в Шиллонзі

Християнські місіонери розпочали свою діяльність серед кхасі на початку XIX ст. Організовані зусилля щодо навернення народу на християнство розпочались близько 1850 року й були пов'язані з діяльністю Валлійської кальвіністської методистської місії. Проте християнізація кхасі не була раптовою й швидкою, процес виявився тривалим, але він ішов постійно й помітно прискорився вже після здобуття Індією незалежності, хоча й досі до кінця ще не завершився.

Більшість віруючих кхасі — протестанти (пресвітеріани, баптисти), католиків серед них мало. Майже кожне село має свою церкву або й дві, якщо тут проживають представники різних конфесій. Люди регулярно ходять до церкви на недільну молитву, водночас проводять тут деякий час у дискусіях про місцеві справи.

Релігія стала головним фактором змін у регіоні. Британські колонізатори вдалися до послуг християнських місіонерів, щоб навернути кхасі на світову релігію й тим самим зробити їх частиною «цивілізованого світу». Прийняття християнства позначилось на багатьох аспектах суспільного життя народу. Впливу зазнали не лише вірування, а й система суспільних цінностей, мова, етикет, харчові звички, спосіб життя й, що найважливіше, освіта, медицина та господарство. Важливим чинником при цьому стало запровадження писемності для мови кхасі, яку місіонери використовували для запису Біблії. Кардинальні зміни відбулися як на індивідуальному рівні, так і на рівні громади. Навернені християни відмовляються від певних традицій, оскільки вважають їх забобонними й смішними, марними й непотрібними, а також перешкодою до розвитку. Люди починають триматися подалі від своїх традиційних танців і пісень, приймають західні імена, починають носити західний одяг, співати західну музику тощо. Певною мірою відбувається руйнування племінної культури, але, з іншого боку, на основі християнства спостерігається зростання почуття культурної єдності та етнічного відродження народу. В той же час, незважаючи на зміну релігії, деякі аспекти старої культури або інтегруються в християнські, або взагалі залишаються незмінними. Це помітно, зокрема, в поховальних ритуалах: кхасі спалюють трупи й ховають останки.

Крім християн, серед кхасі є незначні групи мусульман, індуїстів та буддистів. Хоча контакти кхасі з індуїстами є набагато давнішими, ніж з християнами, ніколи не було будь-яких організованих зусиль з навернення народу на індуїзм. Тому ця релігія не отримала суттєвого поширення серед кхасі, але багато елементів індуїзму ввійшло в соціальну структуру суспільства кхасі. Найсильніше вплив індуїзму відчувається в Горах Джайнтія. Значний вплив на традиційні структури кхасі мав також іслам, хоча також ніколи не було організованих спроб поширити цю релігію в регіоні. Ісламу дотримувались невеликі групи торговців, що прибували до Мегхалаї з індійських штатів Біхар, Уттар-Прадеш, Кашмір, Керала, Пенджаб. Деякі з них назавжди оселилися в горах й одружилися з місцевими жінками кхасі. Від решти кхасі вони відрізняються лише своєю вірою.

Значне число кхасі все ще продовжує дотримуватися своїх традиційних релігійних практик. В офіційних переписах населення Індії прибічники народної релігії значаться в категорії Other Religions and Persuasions (ORP, інші релігії та переконання) як послідовники вірувань кхасі (Khasi) або ньямтре (Niamtre). Термін ньямтре використовується переважно в Горах Джайнтія. За даними перепису населення 1991 року 21,75 % кхасі в штаті Мегхалая дотримувалось традиційної релігії, 2001 року їхня доля скоротилася до 18,07 %. З даними перепису 2011 року 136 тис. осіб вказали своєю релігією кхасі, ще 81 тис. — ньямтре.

Релігія кхасі дуже стара, її основу складають традиційні звичаї, моральні принципи народу та заповіді предків, які передавалися з покоління в покоління. Вона сполучає теїстичні та анімістичні вірування. Кхасі вірять, що їхня релігія дана Богом, а не створена людиною, й прийшла у цей світ за вказівкою Бога. Але народна релігія кхасі не має жодного релігійного писання.

Прибічники народної релігії шанують численних богів і богинь. Вважається, що ті винагороджують або карають людей відповідно до їхніх вчинків, володіють владою над життям і смертю людини. Кхасі вірять в існування вищої істоти — Богині-Творця Ублейнонгто. Нижче за Ублейнонгто стоїть низка другорядних богів, серед яких бог держави Улеймулук, бог води Улейумтанг, бог добробуту Улейлонгспа, бог-опікун села Урингкев або Убасашнонг. У підпорядкуванні Ублейнонгто перебувають також духи чи божества води, гір, дерев та інших природних об'єктів. Верховна богиня створила їх, щоб керувати різними аспектами життя. Є серед них важливіші, є й другорядні. До числа другорядних божеств належать злі духи: карі (диявол малярії), какхлам (диявол холери), кадуба (диявол лихоманки) тощо. Природні явища мають на них величезний вплив, кожне село має свої священні гаї.

Не можна сказати, що кхасі поклоняються Верховній Богині, хоча вони й звертаються до неї, коли приносять жертви та під час лиха. Те саме стосується й інших божеств, яких вмилостивляють різними жертвами з метою отримання певних благ. Кхасі ніколи не символізують своїх богів за допомогою зображень, їхнє шанування полягає лише в принесенні жертв. Духів, яких шанують кхасі, дуже багато. Конкретний дух, якого потрібно умилостивити за певної ситуації, визначається ворожінням.

Важливе місце в систем вірувань кхасі займає також культ предків. Кхасі не лише шанують пам'ять про померлих предків, вони обожнюють їх і приносять їм підношення, одні з яких періодичні, інші ж робляться, коли вважають за потрібне, як-от у часи лиха. Уважається, що душі померлих, чиї похоронні церемонії були виконані належним чином, відлітають на небо, щоб об'єднатися з душами предків, які вже живуть там. Тут вони насолоджуються станом нескінченного блаженства. Тіло ж померлого після очищення вогнем повертається на матір-землю. Якщо ж похоронні церемонії не були виконані належним чином, уважається, що духи померлих залишаються неспокійними, приймають форму тварин, птахів або комах й змушені блукати землею. На думку кхасі є ще незнищенна частина душі померлого, яка залишається на землі, щоб стежити за своїми рідними. На відміну від християнської, традиційна есхатологія кхасі не містить віру в будь-яку форму вічного покарання після смерті.

Група мегалітів поблизу Черрапунджі.

Шанувати померлих предків є обов'язком кожного кхасі, і вважається, що той, хто навмисно нехтує цим обов'язком, не отримає їхньої допомоги та захисту від впливу численних злих духів, в яких вірять ці люди. Вважається, що жодна сім'я чи клан не можуть процвітати, якщо вони належним чином не вшановують своїх померлих предків. З усіх предків кхасі найбільше шанують ка-лобей, праматір клану. Підношення предкам складаються з харчових продуктів, які теоретично забирають тіні померлих. Ці жертви потрібні, щоб духи допомагали своїм нащадкам і могли благословити живих членів клану. В минулі часи їжу духам померлих предків приносили до так званих «кланових каменів» і викладали її там. Ці мегалітичні споруди вважаються священними, вони складаються з менгірів і дольменів, вищих за зріст людини. Вони й досі стоять скрізь у Горах Кхасі та Джайнтія. Центральний менгір вищий за інші, він символізує дядька за материнською лінією. По обидва боки від нього стоять набагато нижчі менгіри, які символізують рядових чоловіків клану. Дольмен, що стоїть попереду, вважається жіночим каменем, його називають «каменем пращурів».

Релігія кхасі базується на кардинальних доктринах гріха та жертви за гріх. Визнається, що людина може впасти в гріх, але очікується, що після принесення жертви Вища сила помилує грішника. Кхасі дотримуються трьох основних принципів, продиктованих Богом. Перший передбачає правильне повсякденне життя, засноване на правді та справедливості, другий — виконання обов'язків перед ближніми, третій — вияв поваги та вірності своєму клану. Немає жодних конкретних дат і формальних місць поклоніння. Круглий рік люди здійснюють різноманітні сільськогосподарські обряди й моляться за родючість землі. Умилостивлення добрих і злих духів, що зазвичай передбачають принесення в жертву тварин (курка, свиня тощо) є обов'язковою частиною релігійних обрядів кхасі. Ворожінням перевіряється, чи прийняв дух жертву й, відповідно чи привела ця жертва до бажаного результату.

Ворожіння на яйцях.

Жертвоприношення, спрямовані на умилостивлення духів, здійснюються священиками (линдо) або поважними літніми людьми, які володіють відповідними ритуальними знаннями. Сімейні церемонії проводять голови сімей чи кланів. Різноманітні інші спеціалісти з ритуалів, чоловіки та жінки, також займаються проведенням різноманітних церемоній, серед яких шлюб, народження, поховальні обряди та сільськогосподарські свята. Линдо — це свого роду офіційний священник народної релігії кхасі. Линдо — це мудра людина, яка має справу як з добрими, так і злими духами. Його обов'язком є здійснення жертв на благо держави чи всієї громади. Характерно, що при проведенні ритуалів линдо має допомагати жінка-жриця (касоблей, касосла або калиндо). Більше того, вважається, що священник лише виконує роль її заступника під час принесення жертви. Всі линдо належать до одного жрецького клану. Посада линдо є пожиттєвою. Коли помирає старий линдо, йому призначають наступника. З цієї нагоди проводять спеціальну церемонію, яка включає серію обов'язкових дій. > У минулому віра кхасі у злих духів була настільки сильною, що вони повністю перебували під впливом священиків і витрачали значні кошти, щоб отримати їхню прихильність. Лінгами не мають священників або старійшин, які спеціалізуються на виконанні релігійних церемоній.

Кхасі використовують релігію для лікування хвороб і запобігання нещасть. Шляхом ворожіння визначають злого духа, який спричинив нещастя, і тип жертви, яку необхідно принести для його заспокоєння. Якщо після принесення жертви хвора людина помирає, робиться висновок що злий дух не був належним чином визначений. У Горах Джайнтія люди вірили, що демон може вселитися в людину й зробити її одержимою. Єдиним способом вигнати демона вважалося позбавитись усього майна, така людина мала зруйнувати свою хату, спалити одяг та майно, продати свою землю та худобу, а отримані гроші викинути на смітник. Але в більшості випадків одержимих просто виганяли із села. Ворожіння за допомогою розбиття яєць, хоча це й не є суто жертвоприношенням, все ж має природу релігійної церемонії. Такі ворожіння кхасі здійснювали майже щодня. Ця процедура завжди передує жертвоприношенням, яйця розбивають перед початком побудови нової хати, перед тим, як вирушити в подорож. Це люди робили, щоб побачити, пощастить їм чи ні. Існують також інші способи ворожіння: за допомогою коробки з вапном, лука, черепашок каурі, рисових зерен, кидання листя у воду або на камінь.

Під впливом християнства народна релігія кхасі зазнала сильних змін. авіть серед на тих, хто лишився вірним старим традиціям, сильно вплинули західна освіта та контакт із новими людьми та ідеями, що модифікувало їхні традиційні концепції. Сильно згас вплив у місцевому суспільстві линдо. Проте кхасі продовжують зберігати свої вікові звичаї та традиції. Цей симбіоз добре помітний в поховальних ритуалах народу. Кхасі-християни спалюють тіло небіжчика, а тоді ховають останки. З іншого боку, прибічники традиційної релігії тепер кремують своїх померлих лише після того, як деякий час протримали тіло небіжчика вдома.

Історія

Кхасі є однією з етнічних груп, що належать до найдавніших мешканців Індійського субконтиненту, але через брак писемних джерел та інших історичних свідчень гіпотези щодо походження кхасі в основному базуються на припущеннях та міфах. Кхасі не зберегли жодної традиції щодо напрямку своїх міграцій. Вони вірять, що їхні предки були тут посаджені Богом ще на початку часів. Ймовірно, кхасі дійсно дуже давно проживають у районах свого сучасного розселення. Проте домінує думка, яка базується на мовній спорідненості кхасі з палаунгами, ва, монами та іншими мон-кхмерськими народами й виводить предків народу з Південно-Східної Азії. Так чи інакше, кхасі вже жили на території сучасного Ассаму та суміжних областей на момент приходу сюди тибето-бірманців.

Завдяки своїй географічній ізоляції їм вдалося зберегти свою незалежність аж до ствердження британської адміністрації в цій частині Індії. Регіон залишався поза історією Ассаму чи Бенгалії. На початку XIX ст. в Горах Кхасі та Джайнтія існувало 29 дрібних незалежних «князівств», по суті об'єднань групи сіл на чолі з вождем (сієм) та виконавчою владою (дарбар). Горяни підтримували торговельні стосунки з жителями рівнин Бенгалії та долини Брахмапутри. Більш розвинена держава існувала в XVI—XIX ст. у Горах Джайнтія, Більш розвинена держава існувала в XVI—XIX ст. у Горах Джайнтія, Столицею держави спочатку був Джайнтіяпур, розташований біля південного підніжжя гір. Згодом столиця була перенесена до Нортіанга, що поблизу сучасного Джовая, в самому центрі Гір Джайнтія. Кхасі були відомі своєю агресивністю. Вони нападали на рівнинні села, грабували й підпалювали їх, вбивали невинних людей. Моголи навіть тримали в прикордонних районах збройні загони для відбиття нападів кхасі.

Перший контакт між британцями та мешканцями Гір Кхасі відбувся після придбання Ост-Індською компанією в Бенгалії округу Силхет у 1765 році. Мешканців рівнин жахали набіги кхасі, й британці встановили вздовж підніжжя гір лінію фортів, щоб стримувати горян, іноді здійснювались каральні експедиції в Гори Кхасі у відповідь на напади на райони Силхету. Проте самі гори перебували під контролем вождів кхасі. Британцям важко було їх контролювати. Вторгнення бірманців до Ассаму та початок першої Бірманської війни в 1824 року зблизив британську владу із раджею Джайнтії. 1826 року англійці встановили контроль над Ассамом. Щоб пов'язати нові володіння із Силхетом та Бенгалією, вони уклали угоду із вождями кхасі про будівництво дороги через Гори Кхасі. Проте кхасі порушили угоду й 1829 року напали на групу англійців, що займалася прокладанням дороги. Для опору британцям відбулося об'єднання більшості вождів кхасі. Війна тривала до 1833 року, коли Гори Кхасі були анексовані Великою Британією. Містечко Черрапунджі стало опорним пунктом англійців у регіоні. 1835 року до британських володінь були приєднані Гори Джайнтія.

З метою встановлення ефективного контролю над кхасі англійці стали застосовувати подвійний підхід: вони побудували на пагорбах низку валів та інших фортифікаційних споруд, а потім наклали ембарго на продукцію кхасі на своїх ринках. Однак до середини XIX ст. сторони примирили свої розбіжності, й 1862 року британці підписали кілька угод з князівствами кхасі, звільняючи їх від податкових зобов'язань і надаючи їм певну автономію. Англійці об'єднали всі дрібні незалежні держави кхасі під єдиною адміністрацією в рамках ширшого Бенгальського президенства. Після створення 1912 року окремої провінції Ассам всі гірські райони увійшли до її складу, а місто Шиллонг у Горах Кхасі стало постійним місцем перебування місцевої британської адміністрації.

Держави кхасі (1947).

Хоча частина кхасі збройно виступала проти колоніальної влади, жоден із правителів князівств офіційно не висловив найменшого протесту. Скориставшись ситуацією, англійці зміцнили свою владу в регіоні. Землі кхасі були поділені на дві категорії. Гори Кхасі формально не були приєднані до Британської імперії, за винятком обмеженої території навколо Шиллонга, переданої англійцям для розміщення їхньої адміністрації. Князівства кхасі були пов'язані договорами з урядом Британської Індії й користувалися майже повною автономією в управлінні місцевими справами, але при цьому всі вони були об'єднані під британською адміністрацією. Найбільшими з цих «незалежних» держав були Кхирім, Мильєм, Черра, Нонгстойн і Нонгкхло, кожна з них мала власного правителя-сієма. В той же час, окремі з держав кхасі були скасовані. Гори Джайнтія офіційно були оголошені володінням Великої Британії, але при цьому була збережена місцева система управління. Згодом результатом також розмежування став поділ людей і територій на кхасі та джайнтія (пнарів, синтенгів).

Британське панування спричинило низку змін у багатьох аспектах життя кхасі та джайнтія. Значна частина народу прийняла християнство, але впливу зазнали не лише вірування, а й система цінностей, мова, етикет, харчові звички, спосіб життя й, що найважливіше, на освіта, охорона здоров'я та господарство. Валлійська кальвіністська методистська місія, спочатку розташована в Силхеті, поширила свою діяльність на Черрапунджі, й у 1842 році заснувала там філію. В своїй діяльності вона спиралася на підтримку британської колоніальної адміністрації. Місіонери докладали зусиль до вивчення мови кхасі, склали абетку на основі латиниці, було видано буквар, граматику, кхасі-англійський словник, досить велика кількість релігійної та світської літератури мовою кхасі. Крім того, місіонери заснували багато церков, шкіл, лікарень тощо. Освіта розглядалася колоніальною адміністрацією не лише як засіб привести тубільців до цивілізації, а й щоб зробити їх мирними й лояльними підданими. Християнська освіта дуже приваблювала молодих кхасі, що сприяло наверненню народу на християнство. Шиллонг із невеличкого закинутого хутора перетворився на жваве сучасне місто. Мішано з різними сторонніми особами тут жило багато кхасі, які працювали на державній службі або в бізнесі. Сформувалася інтелектуальна еліта народу. Крім цих політичних і релігійних змін, відбулися дуже важливі зміни в економіці регіону, зокрема через поширення вирощування картоплі. Водночас християнізація сприяла консолідації кхасі та зміцненню племінної ідентичності, зростанню почуття культурного та етнічного відродження. Вважається також, що прийняття християнства сприяло створенню антинаціонального (в межах Індії) духу серед членів племені.

Кхасі чинили культурний опір колоніалізму та християнству. Християнські місіонери оголосили племінний спосіб життя в Північно-Східній Індії «варварським», «диким» і «нецивілізованим» й прагнули змінити релігійні елементи в традиційній культурі, але старе не могло просто зникнути із свідомості людей. Приблизно 1896 року почали виходити книжки та журнали, присвячені традиціям кхасі, принципам їхньої традиційної релігії. Значною мірою це здійснювалось завдяки зусиллям Бабу Джибон Роя (англ. Babu Jeebon Roy Mairom) та на його кошти. 1899 року група молодих кхасі заснувала організацію під назвою Касенг Самла Кхасі (з 1901 року просто Сенг Кхасі), ка мала на меті захист культури народу, збереження давніх традицій і знань, відродження віри предків і пов'язаних із нею традицій в умовах нетерпимості до них з боку християнської церкви, виховання почуття братерства серед кхасі. Рух займався також просвітницькою діяльністю, питаннями освіти, заохоченням національних видів спорту (наприклад, стрільби з лука), традиційних культурних танців та свят, забезпеченням добробуту та розвитку кхасі.

1947 року проголошення незалежних Індії та Пакистану завершило добу британського колоніального правління. Якщо досі кхасі жили в одній країні, то після поділу більшість опинилася в складі Індії, решта — в Східному Пакистані (згодом Бангладеш). Британська адміністрація запропонувала державам кхасі статус окремої британської коронної колонії. Однак тодішні лідери народу відхилили цю пропозицію. Натомість у кінці 1947 — на початку 1948 рр. сієми держав кхасі Кхирім, Мильєм, Черра, Нонгстойн, Рамбрай, Мирьям, Мобософо, Нонгспрунг, Нонгкхло, Бховал, Джиранг, Макарам, Мавасинрам, Лангрін, Моранг, Малай-Сомат, Мофланг, Согйонг, Линьонг, Шелла (конфедерація), Молонг, Ноглвай, Памсанугут, Модон, Двара-Нонгтинмен підписали документ, згідно з яким вони погоджуються на створення Федерації держав кхасі в рамках незалежної Індії.

Всі гірські племена Північно-Східної Індії увійшли до складу штату Ассам, столицею якого, як столицею Гір Кхасі та Джайнтія, стало місто Шиллонг. Ці зміни спонукали розвиток інфраструктури та економіки регіону, відкрили для кхасі шлях в активну комерційну діяльність, що спричинило різноманітні нові зміни в їхньому соціальному житті. В гірських районах Гір Кхасі стали видобувати вугілля, й багато кхасі стало працювати шахтарями. Заохочувалось вирощування картоплі.

В племінних районах Ассаму, які в колоніальну добу користувалися значною автономією, ширився рух за самоврядування, підсилений невдоволенням лідерів племен домінуванням у штаті ассамської громади й політикою популяризації загальної етнічної ідентичності Ассаму. На тлі загострення ситуації в кожному гірському окрузі, в тому числі й в округах Гори Кхасі та Гори Джайнтія, була створена автономна окружна рада (англ. Autonomous District Council) з досить широкою автономією. Як продовження цього процесу, на території гірських районів Ассаму один за одним стали виникати нові штати. 1970 року три автономні окружні ради в Горах Гаро, Кхасі та Джайнтія утворили автономний штат Мегхалая в складі Ассаму, який 1972 року став окремим повноцінним штатом. Незважаючи на вплив іноземних місіонерів, кхасі ніколи не прагнули відокремлення від Індії, як, наприклад мізо або нага. Їхні прагнення значною мірою були мотивовані бажанням зберегти контроль над власною землею, захиститися від експансії економічно більш розвинених сусідніх громад і зберегти свою культурну ідентичність у величезному морі індуїстського населення Індії.

Вже незабаром після здобуття Мегхалаєю в 1972 р. статусу окремого штату між його корінними громадами та мігрантами стала зростати напруга, пов'язана, головним чином, із економічними можливостями. Основними бізнес-установами та ринками праці на той час володіли переважно мігранти, що викликало невдоволення корінних жителів. Ситуація ускладнилась після того, як місцева влада зняла обмеження на пересування іноземців, намагаючись сприяти розвиткові туризму, й на територію Мегхалаї прибули великі групи мігрантів з Непалу та Бангладеш. Демографічне вторгнення з поза меж штату викликало серйозне занепокоєння серед корінного населення, яке побоювались, що люди з рівнин і сусідніх країн можуть порушити демографічний баланс, а також забрати землі для створення торгових і промислових підприємств. Мегхалая пережила три великих заворушення, що супроводжувались масовими сутичками між місцевими жителями та мігрантами. 1979 року стався конфлікт з бенгальцями (переважно з Бангладеш), 1987 року — з непальцями, а 1992 року — з бігарцями (з Бігару) та марварами (з Раджастану). Головною мішенню етнічного насильства були бенгальці, й на початку 1980-х років приблизно 25-35 тис. їх змушені були назавжди залишили Мегхалаю. На чолі боротьби з чужинцями стала організація Hynniewtrep Achik Liberation Council (HALC), яка об'єднала корінні громади кхасі та гаро. Згодом, із запровадженням державної політики захисту корінних громад (особливо через політику володіння землею, політику ліцензування торгівлі, резервування робочих місць, захист самобутності корінних народів тощо) у 2000-х роках напруга вщухла. Баланс можливостей поступово перейшов до корінного населення.

Кхасі стали домінуючою племінною громадою нового штату Мегхалая, але тут також проживають гаро та деякі менші племена. Після вирішення питання з мігрантами на території штату посилився розкол між різними корінними громадами. Вже в 1990-х роках спостерігалося загострення суперечок між кхасі та гаро. Гаро, що мешкають у західній частині штату, стверджують, що їхній регіон продовжує залишатися відсталим, й існує економічна диспропорція між ними та жителями порівняно розвиненого регіону Східні Гори Кхасі. Гегемонія кхасі в Мегхалаї виявилася не лише завдяки їхній чисельній перевазі, а й, ще більше, через культурну, політичну й економічну вагу розташованого на їхній території Шиллонгу, адміністративного й освітнього центру. HALC розділився дві групи: Achik Liberation Matgrik Army (ALMA) в Горах Гаро та Hynniewtrep National Liberation Council (HNLC) в Горах Кхасі. Виник також цілий ряд інших політичних угрупувань, заснованих на етнічній основі, частина їх мала власні збройні формування. HNLC ставила за мету перетворити Мегхалаю на національний штат племені кхасі. Натомість ANVC намагалась відділити свою батьківщину в Горах Гаро та створити окремий штат для племені гаро. Представники гаро піднімали це питання в Законодавчій асамблеї Мегхалаї, але отримали відмову уряду з подання Конгресу, що перебував під контролем кхасі. Етнічний конфлікт між гаро та кхасі в 2000-х роках повільно перейшов від протистояння до конфронтації між основними корінними громадами штату та проявів насильства. HNLC продовжувала також боротьбу із присутністю «сторонніх людей». 16 листопада 2000 р. ця організація була заборонена, а 23 липня 2004 р. вона підписала з урядом Індії угоду про припинення вогню, але продовжувала акції з вигнання сторонніх з районів Гір Кхасі та Джайнтія.

За часи існування штату Мегхалая територія розселення кхасі зазнала низки адміністративних змін. Спочатку штат був утворений у складі трьох округів: Гори Гаро, Гори Кхасі та Гори Джайнтія. 1976 року округ Гори Кхасі був розділений на 2 нових округи: Західні Гори Кхасі та Східні Гори Кхасі. 1992 року зі складу округу Східні Гори Кхасі був виділений округ Рі-Бхой. 2012 року зі складу округу Західні Гори Кхасі був виділений новий округ Південно-Західні Гори Кхасі, а округ Гори Джайнтія був розділений на дві частини: Західні Гори Джайнтія та Східні Гори Джайнтія. Таким чином етнічні землі кхасі виявилися розділеними на 6 адміністративних округів.

Після завершення британського колоніального правління 1947 року кхасі на території сучасного Бангладеш опинилися відрізаними від основного етнічного масиву народу. Тодішній уряд Пакистану організував програму переселення бенгальських мусульман до гірських районів округу Силхет. Корінні народи, зокрема кхасі, стали меншістю на власній батьківщині. Їхні землі були відібрані чужинцями, а багато сіл кхасі повністю зникло. Захоплення землі є дуже поширеною проблемою в регіоні. В Бангладеш немає жодних законів або політики, які б захищали традиційну систему власності корінних народів на землю. Підроблені земельні документи, підготовлені корумпованими місцевими державними службовцями, змусили багатьох кхасі залишити землі своїх предків. Крім того, й сама держава засновує екопарки, заповідні території та деякі інфраструктурні об'єкти на землях кхасі, де ті жили століттями. Після втрати землі багато корінних жителів мігрували в різні села та міста в пошуках роботи. Решта, побоюючись, що їх можуть в будь-який час виселити з рідних земель, тепер не садить і не вирощує культури, яким потрібен час для отримання врожаю. Тепер вони спеціалізуються лише на вирощуванні листя бетелю. Коли їхні землі втрачають родючість або коли вони були насильно захоплені, люди змушені переселятися в інші місця. Їм доводиться постійно переміщатися, щоб знайти нові лісові землі на обмеженій території. Сподівання на допомогу держави виявилися марними. За роки незалежності Бангладеш корінні народи так і не були конституційно визнані. Люди отримують різноманітну соціальну та економічну підтримку лише від християнських місіонерів і невеликої кількості громадських та неурядових організацій. Як і багато інших гірських племен Бангладеш, кхасі належать до числа найбільш маргіналізованих та вразливих груп населення країни й перебувають на межі зникнення через зменшення чисельності та асиміляцію з основним бенгальським населенням.

Господарство

Більшість кхасі займається землеробством. Навіть ті, хто більше не залежать від обробітку землі та мають іншу роботу, без вагань беруться за мотику у вільний час. Розвинені також садівництво, городництво й тваринництво. Жодне інше гірське плем'я регіону не може з ними конкурувати в цінності їхніх основних продуктів харчування та освіченому характері їхнього сільського господарства. Основною продовольчою культурою є рис, вирощують також різні види проса, кукурудзу, картоплю, апельсини, бетелеві горіхи, паан (листя бетелю), ананаси, бобові та овочі. Завдяки місцевим агрокліматичним умовам у Горах Кхасі та Джайнтія можна вирощувати фрукти та овочі помірного, субтропічного й тропічного клімату, район має величезний потенціал для розвитку садівництва та городництва. Картопля та апельсини є основними товарними культурами.

Рисові поля в окрузі Східні Гори Джайнтія.

Існує 2 види культивації рису: гірський (сухий спосіб) і низинний (вологий спосіб). Вологий спосіб є продуктивнішим. Рис, вирощений у горах, нижчої якості, зерно після очищення має червоний колір і дуже грубе. Вологий рис вирощують на землях, де є багато води, зазвичай у долинах і поблизу річок. Ці землі за допомогою досить високих валів поділені на численні невеликі секції, вода до яких надходить вміло продуманими зрошувальними каналами. Мулистий ґрунт розпушують за допомогою плуга або мотики, додатково по полю переганяють велику рогату худобу, поки ґрунт не перетвориться на густу пасту. Традиційно кхасі не вирощували розсади, а висівали насіння рису прямо у вологий мул. Коли сходи підростали, їх заливали водою. Рисові поля не угноювали. Посіви кілька разів прополювали. Жали серпом, рис збирали в снопи й залишали на полі сохнути, а тоді тут і обмолочували. Серед лингамів і бхоїв існувало табу на використання серпа, й вони збирали зерно, протягуючи колоски через руку. Зерно засипали у великі бамбукові ємності.

Другий тип культивації має місцеву назву джум. Це різновид підсічно-вогневого перелогового землеробства, стародавній метод, що використовується гірськими племенами Північно-Східної Індії. Суха культивація застосовується на глинистих ґрунтах. Ранньою зимою розчищають ділянку лісу на схилах гір, вирубують дерева та кущі й залишають їх лежати до січня або лютого, а тоді спалюють. Землю не перекопують і взагалі більше не обробляють. Насіння висівають у збагачений золою ґрунт, як правило, з першим дощем. При цьому користуються сапками. Далі покладаються на ласку природи. На джум-полях сіють гірський рис, просо, кукурузду, сльози Йова (Coix lacryma-jobi) та інші культури. Наступного року на початку зими ґрунт перекопують мотикою, бур'яни залишають висихати приблизно на два місяці, тоді їх згрібають у купи й спалюють, а попіл розсипають по полю. Іноді вносять гній, але не при вирощуванні рису. Джум-ділянку обробляють кілька років, а тоді залишають під паром. Тепер в горах практично не лишилося лісів, з яких можна зробити джум-поля. Цей спосіб обробітку земель зберігається лише в районах розселення підрозділів вар і бхої. Робляться спроби відмовити цих людей від використання джум-землеробства й перейти до методів обробітку земель осілого населення, які використовує решта кхасі.

Другою за значенням після рису зерновою культурою є просо. В Горах Кхасі вирощують три його види: мишій італійський (Setaria italica), пальчатка кров'яна (Digitaria sanguinalis) та просо пальчасте (Eleusine coracana). Мишій італійський та просо пальчасте вирощують на джум-землях, де вони добре ростуть, пальчатка кров'яна культивується в сівозміні з картоплею. Вирощують також сльози Йова, ця злакова рослина є замінником рису серед незаможних землеробів. Кукурудзу висаджують у сівозміні з картоплею, вона вимагає рясного угноєння ґрунту й найкращі врожаї дає на присадибних ділянках. Вирощують також бобові: квасолю (Vigna umbellata) та сою (Glycine soja). Кліщинець культивують у сівозміні з картоплею або садять разом зі сльозами Йова. В Горах Кхасі та Джайнтія ця рослина є одним із основних продуктів харчування серед найбідніших верств населення, також годують нею свиней.

Важливою продовольчою культурою в Горах Кхасі, особливо в північній їхній частині, є картопля. Вона була завезена в Гори Кхасі європейцями в першій половині XIX ст. Виявилося, що цей гірський регіон добре підходить для вирощування цієї культури. Вирощування картоплі активно заохочувалося після здобуття Індією незалежності. Вона поширилася скрізь, люди більше не уявляють своє життя без картоплі. Її вирощують на всіх землях, крім тих, що відведені для вологого рису. Значну частину врожаю вивозять на продаж.

Так само, як і у випадку землеробства джум, вирощування картоплі передбачає попереднє розчищення ділянки землі, але йдеться не про ділянку лісу, а про пасовища. Спочатку зрізають гілки окремих дерев, що стоять посеред поля. Дерен знімають сапкою, опале листя, гілки дерев, траву разом із грудками землі збирають у купи, а тоді спалюють, таким чином здобрюючи ділянку землі. Після належного вирівнювання та обробітку землі навколо поля викопують дренажні канави. Картоплю зазвичай саджають жінки. На спині в них висить кошик із посадковою картоплею, сапкою роблять у землі ямки й кидають у них картоплю. Слідом іде інша жінка з гноєм у кошику на спині й кидає трохи гною в кожну ямку, а тоді загортає все землею. Коли картопля підросте, її обгортають. Коли листя починає жовтіти, це означає, що картопля дозріла. За рік зазвичай збирають два врожаї картоплі. ерший раз її саджають у лютому, а викопують у червні, другий — відповідно в серпні-вересні та грудні. Урожай літньої картоплі приблизно в п'ять разів перевищує кількість використаного посадкового матеріалу, зимової — лише вдвічі. Зимовий урожай використовують переважно для посіву, адже важко зберегти літню картоплю в хорошому стані до наступної весни. Вирощування картоплі є різновидом землеробства із сівозміною. Наступного року її саджають на іншій ділянці, а на старій кілька років вирощують інші культури, картоплю повертають сюди через 3-5 років.

Селяни зазвичай ведуть натуральне господарство. Більшість сімей має власні городи, на яких вирощують рис, кукурудзу, картоплю, просо, ямс, бобові, цукрову тростину, ананаси, бавовну, куркуму, імбир, гарбузи, баклажани, перець, кунжут, батат, ямс тощо. У багатьох селах люди продовжують використовувати традиційний спосіб обробітку землі. Присадибні землі рясно угноєні, а отже дають хороші врожаї. Традиційно обробляли Їх мотикою, ручним інструментом, звичним для населення гірського Ассаму. В Горах Джайнтія застосовують також плуг та борону, запрягаючи биків. Користуються також лопатами, сокирами, садовими ножами тощо. Картопля, імбир, часник і куркума належать до числа важливих товарних культур. Гори Джайнтія є батьківщиною всесвітньо відомого сорту куркуми Lakadong. Отримують також хороші врожаї помідорів, білокачанної та цвітної капусти. Особливий акцент надається нетрадиційним культурам: олійні культури (кунжут, ріпак, гірчиця, соя), лікарські рослини, орхідеї та інші комерційні квіти.

Розвинене садівництво. В Горах Кхасі та Джайнтія розташовані одні з найкращих фруктових садів Північно-Східної Індії. Тут вирощують апельсини, ананаси, банани, лимони, джекфрут, хлібне дерево, манго, а також сливи, груші та персики. Вирощування апельсинів в південній частині району має таке ж значення, як і картоплі в північній. Це місцевий товарний продукт. Насіння збирають і сушать на сонці. Навесні готують спеціальні розсадники, в яких висівають рослини. Коли вони досягають 7,5-10 см у висоту, саджанці висаджують до майбутнього саду. Для цього спеціально розчищають ділянку землі, виполюють бур'яни, вирубують чагарники та невеликі дерева, залишаючи лише великі дерева, які створюватимуть тінь. Саджанці саджають на відстані 180—270 см один від одного. Коли вони підростуть і стануть молодими деревами, багато гілок з дерев-захисників обрізають, щоб молоді апельсинові дерева отримували достатньо сонця. Зі зростанням апельсинових дерев дерева-захисники поступово вирубують. Кхасі не удобрюють свої апельсинові сади, не обкопують дерева. На звичайному ґрунті апельсинові дерева починають родити у віці 5-8 років, а на родючих — іноді вже через 4 роки. Повноцінне дерево щороку дає до 1000 апельсинів за сезон. Більша частина продукції вивозиться на фруктові базари на рівнинах та біля підніжжя гір. Разом із апельсинами вирощують також лайм; він може рости на більших висотах, ніж апельсини. Вирощують на продаж індійський лавровий лист (Cinnamomum tamala).

На південних схилах Гір Кхасі та Джайнтія вирощують багато пальми арека та бетелю. Листя бетеля в поєднанні з горіхами ареки є головною складовою популярного в регіоні тонізувального засобу паан. Листя бетелю цінують як легкий стимулятор, а також за його лікувальні властивості. Пальми арека висаджують тут близько одна до одної. Плодоносити вони починають у віці 8-9 років. Частина врожаю горіхів продається одразу після збирання, решту зберігають у великих кошиках, які повністю занурюють у воду в спеціальних резервуарах. Саджанці бетелю висаджують поряд із деревами, на яких він буде плестися. Рослини угноюють, влаштовують штучний полив. На території Бангладеш вирощування бетелю є основним заняттям місцевих кхасі.

Багато людей тримає кілька голів великої рогатої худоби або кіз чи овець, а також свиней, собак, курей, качок. Велику рогату худобу вирощують також на продаж, переганяють і продають її на рівнині, а також у Шиллонзі.

Важливими підсобною галуззю господарства є бджільництво. Кхасі виробляють доволі багато меду, частину споживають самі, а надлишок продають. Тримають два види бджіл: місцевих та завезених з Європи. В минулому використовували примітивні традиційні вулики у формі порожнистої колоди приблизно 75-100 см завдовжки й 25-30 см в перетині, яка мала з одного боку щілину для бджіл, а з іншого — дверцята для відбору меду. Практикували також збирання меду диких бджіл, але це було небезпечним заняттям. Ці бджоли дуже агресивні, а їхні гнізда завжди розташовані на високих і стрімких скелях. Бджіл виганяли із гнізда густим димом. Шовківництво є важливим заняттям для людей, які живуть поблизу лісів. Бхої та лінгами саджають на лісових галявинах дерево ландо (Schleichera oleosa) й вирощують на них комах Kerria lacca — червців з родини Kerriidae; отримують природну смолу шелак, яка йде на продаж.

Домашні продукти традиційно доповнювали продуктами полювання, риболовлі та збиральництва. Навіть зараз більша частина Мегхалаї вкрита лісами, що дозволяє залишатися важливими ці допоміжні галузі господарства. Кхасі люблять проводити день у лісі, полювати та рибалити, вони ставляться до цих занять як до спорту та розваги, а не як до господарської діяльності. Вони збирають у лісі коренеплоди, фрукти, дрова тощо. Традиційним і найпопулярнішим способом рибальства є отруєння річки. Для цього використовують кору певних видів дерев або ж сік певних ягід. Також глушили рибу динамітом, поки ця практика не була заборонена. Ловлять рибу і на вудку, стали користуватись сітками.

Основною мисливською зброєю були луки зі стрілами та списи, іноді використовували мисливських собак. Велику дичину полювали за допомогою пасток, капканів тощо, дрібних тварин та птахів вбивали за допомогою лука та стріл. На дно ями-пастки часто встановлювали бамбукові кілки. ож звіроловну яму могли накривати платформою, яка опускалася під вагою тварини, що, приваблена приманкою, ставала на неї. При цьому звільнявся засув, і пастка закривалася обтяженим камінням дахом, що на смерть збивало жертву. Уздовж оленячих стежок ставили самостріли. На оленів також ставили петлі, прикріплені до довгої мотузки. Існує також кілька традиційних способів полювання птахів. Зокрема шматки бамбука намазували смолою хлібного дерева й прив'язували їх до гілок. Коли птахи сідали поласувати фруктами, вони прилипали до такої пастки. Використовували також клітки, які ховали в траві та заманювали до них птахів приманкою. Популярним було колективне полювання, особливо на тигрів. Собаки, барабанники та крикуни заганяли дичину на відкриту ділянку або до спеціально викопаної ями. Мисливська експедиція могла тривати більше одного дня. Перед виходом на полювання проводили спеціальний ритуал, за допомогою ворожіння визначали, в який бік мисливцям потрібно прямувати, а також чи буде полювання вдалим. Під час повернення влаштовували тріумфальну ходу, особливо, якщо вполювали тигра. Подібно до колективного полювання, практикується й колективне рибальство.

Ремесел у кхасі небагато, й вони розвинені слабше, ніж у інших народів Ассаму. Ткацтво, вироби з бамбука, пошиття одягу, прядіння, виробництво мережива та шовку, виготовлення ювелірних виробів, цегли та кераміки, сільськогосподарського знаряддя та багатьох інших продуктів місцевого виробництва забезпечують відносно міцну сімейну та місцеву економіку. Жителі Гір Джайнтія також відомі виготовленням музичних інструментів.

В минулому кхасі видобували залізну руду, вміли виплавляти залізо й славилися своєю ковальською майстерністю, виготовляли лемеші, мотики, ножі, посуд і навіть пістолети та іншу зброю. Згодом вироби із заліза стало дешевше придбати на рівнинах, галузь занепала, й кхасі втратили свої навички. Те саме стосується й ткацтва. В минулому кхасі виготовляли домоткане бавовняне та шовкове полотно з особливим смугастим малюнком, використовуючи при цьому природні барвники, шили з нього традиційний одяг. Згодом фабричні тканини витіснили тканини місцевого виробництва, люди стали купувати сучасний одяг.

Працюють із бамбуком та очеретом, виготовляють плетені килимки, кошики, табурети та інші предмети побуту. Циліндри з бамбуку використовують як ємності для води. Особливий вид очеретяного килимка під назвою тлієнг гарантовано зберігає хорошу якість 20-30 років. Гончарів у Горах Кхасі мало, виготовляють глиняні горщики, які використовуються для зберігання харчових продуктів, води, алкоголю тощо. Жінки ліплять горщики руками, без використання гончарного круга. Їх сушать на сонці, а потім обпалюють, настоєм кори фарбують у чорний колір. Багато людей займається виробництвом домашнього алкоголю як для власного споживання, так і на продаж. Самогон зазвичай роблять із рису, але іноді замість нього використовують пшоно.

Прикладами виробів декоративного мистецтва є металеві гонги (з гравіюванням тварин), зброя (стріли, списи, луки, щити), меморіальні плити з гравіюванням. Кхасі відомі також художнім ткацтвом, ткацтвом килимів і шовку, різьбленням по дереву, виготовленням музичних інструментів, ювелірних прикрас.

Овочевий магазин у Шиллонзі.

Як свідчать британські записи XVIII ст., кхасі довгий час були ринково орієнтованим народом, господарство якого базувалася на сільськогосподарській діяльності та торгівлі. Поширення вирощування картоплі як товарної культури, разом із появою в регіоні автомобільних доріг відкрило для кхасі шлях в активну комерційну економіку. Багато фермерів продає надлишки своєї продукції. Традиційно кхасі торгували листям бетелю, апельсинами, рибою та рисом на базарах по обидва боки кордону. На продаж вирощують велику рогату худобу. Торгують на місцевих базарах усім: продукти харчування, одяг, обладнання, електротовари, ліки, сільськогосподарський інструмент, вироби ремесла, аудіо- та відеотехніка тощо. Більшість продавців — жінки.

Після того як Шиллонг став резиденцією уряду Ассаму, для кхасі відкрився шлях до ринкової економіки, відбулися різноманітні зміни в соціальному житті народу. Все більше кхасі працює в урядових установах або вчителями, лікарями, медсестрами, суддями, адміністраторами, торговцями або бізнесменами. Темпи індустріалізації в регіоні ще повільні. Діють переважно дрібні підприємства, які охоплюють сферу обслуговування, діють пекарні, виготовлення меблів, виробництво цегли, чавуну та сталі, пошиття одягу, плетіння, вироблення шкіри, виготовлення взуття, діють лисопильні, каменедробарки, виробництва з консервації бетелевого горіха, обробка куркуми, ферментація риби, обробка меду, автосервіс, центр мийки автомобілів, ремонт електроніки, виробництво картриджів та центр їхньої заправки. Нещодавно в гірських районах Гір Кхасі стали видобувати вугілля, й багато кхасі стало шахтарями. Також вони працюють на чайних плантаціях.

Суспільство

Матрилінійні клани

Найпомітнішою рисою суспільства кхасі є матрилінійна система. Це рідкісне в світі явище протягом тривалого часу лишається найважливішим маркером цього народу. Походження визначається за материнською лінією, діти від народження належать виключно до родини матері й отримують її прізвище, за материнською лінією передається й родинне майно. Батько не має родинних стосунків зі своїми дітьми, адже він належить до клану своєї матері.

Кхасі поділяються на екзогамні розселені дисперсно матрилінійні роди (клани), які називаються кур. Члени кожного клану ведуть своє походження від спільної предкині (праматері), яку кхасі називають Ка-лабвей Тинрай, що означає «мати-прародителька», «корінь дерева роду». Деякі клани мають назви певних тварин або дерев, з якими пов'язана історія клану, але вони не тотемними.

Належність до клану є для кхасі одним із базових маркерів ідентичності людини. Більшість культурних практик народу заснована саме на понятті клану. Соціальний зв'язок між членами роду підтримується виконанням спільних релігійних церемоній, шануванням праматері, близьким до обожнення, дотриманням трауру за померлим членом клану. Кожен з підрозділів роду має власну гробницю (кромлех). Всі клани мають власну правову систему. Всі внутрішні питання регулюються та контролюються головою клану та старійшинами.

Найголовнішою функцією клану є регулювання шлюбу. Вимагається, щоб люди знаходили собі подружжя за межами свого роду. Цього правила суворо дотримуються. Його порушення вважається інцестом, смертним гріхом, гіршим за вбивство, й суворо карається. Порушники втрачають право власності на майно, їх виганяють із села, родичі відрікаються від них, їм відмовляють у похованні в родовій гробниці.

Підрозділи кхасі (кхинріам, джайнтія, бхої, вар, лінгнам) не є ендогамними, і ніщо не перешкоджає мішаним шлюбам між ними. В той же час, суспільство кхасі негативно ставиться до шлюбів з людьми, що належать до інших етнічних груп. Вважається, що після смерті душа такої людини не зможе зустрітися з душами предків.

Клани (роди), в свою чергу, поділяються на підклани (матрилініджі, родинні групи), відомі як кпох, які також складаються з нащадків спільної праматері. З часом великі кпохи можуть переростати в окремі кури. Проте кпох у суспільстві кхасі не є інституційною корпоративною групою. Основною функціональною одиницею, що має спільне походження, є інг. По суті інг — це розширена сім'я, члени якої в минулому жили під одним дахом. Термін інг також використовується для будівлі родової хати, в якій жила ця група. Членство в інг визначається за материнською лінією. Зазвичай інг має глибину від двох до чотирьох поколінь, але в деяких випадках формується лише матір'ю та її дітьми. Кпох може включати два або більше інгів. Великі інги по суті є кпохами.

Інг — це інституція, яка зберігає власність предків і проводить спільні релігійні церемонії. Майже завжди бабуся, її дочки та онуки живуть разом під одним дахом. Ядро інга складається з двох осіб: головою сім'ї завжди є старша жінка, вона формально володіє сімейним майном, а «виконавча влада» належить старшому з її братів або дядькові за материнською лінією. Члени інга зазвичай не ділять майно та спільно користуються сімейними земельними ділянками. Інг також є базовою релігійною одиницею в суспільстві кхасі. Члени інга разом проводять похорони та релігійні церемонії. Родова хата виконує роль ритуального центра, а також є місцем проведення зібрань родичів. Спільні релігійні церемонії зближують родичів, а спільне володіння землею підтримує економічні зв'язки між ними.

Термінологія спорідненості кхасі передбачає різницю між родичами за материнською лінією (кур) та родичами за батьківською лінією (кха). Терміни для сестри матері і сестри батька різні, так само, як і для їхніх братів та матерів, але діди з обох сторін звуться однаково. Передбачається поділ родичів за віковими категоріями: «старша», «середня», «молодша» та «наймолодша». Усі представники одного покоління, включаючи двоюрідних братів і сестер за материнською та батьківською лінією, класифікуються як пара (брати і сестри), а представники молодшого покоління (діти) — як кхун. В межах одного покоління розрізняють стать людини (ка для жінки, у для чоловіка), порядок народження (старий або перший, молодий або молодший, іноді додається ще середній). Дружина зветься калок, а чоловік — улок.

Спадкування

Існує два типи власності: спадкова родинна власність та сімейна власність, придбана у шлюбі. Ці два типи власності не можна поєднувати. Придбане майно не може передаватись у спадщину разом із родинним.

Оскільки суспільство кхасі є матріархальним, майно передається у спадок від матері дочці, причому незалежно від того, чи це майно предків, чи зароблене майно. Чоловіки не мають права на спадок. Навіть християни передають спадкове майно за жіночою лінією. Чоловіки можуть володіти лише майном, придбаним самостійно. Майно, нажите чоловіком до шлюбу, належить його матері. Після одруження набуте ним майно дістається його дружині та дітям. Після смерті дружини молодша донька отримує найбільшу частку такого майна; якщо в сім'ї дочки немає, набуте майно порівну ділиться між синами. Таким чином, син може успадкувати лише придбане майно свого батька, але не майно предків.

Спадкоємицею родинного майна, зокрема землі та родинної хати, вважається молодша дочка, яка зветься ка-кхаду. Разом із майном предків до молодшої дочки переходять і обов'язки голови сім'ї. Вона має жити в батьківській хаті, опікуватись проведенням традиційних сімейних обрядів і церемоній, поховань, вона повинна піклуватися про членів сім'ї, зокрема про своїх братів і сестер, старих батьків, що живуть у материнській хаті, приходити їм на допомогу в разі виникнення фінансових проблем або проблем зі здоров'ям. Крім того, молодша дочка не може переходити в іншу релігію. Якщо вона це зробить, то втратить своє спадкове майно. Те саме відбувається, якщо ка-кхаду порушить табу. Власність ка-кхаду насправді є родовою власністю, тому, щоб розпорядитися нею, вона повинна отримати згоду та схвалення дядьків і братів. Вона може порадитися з батьком, але той не уповноважений приймати таких рішень.

Якщо в сім'ї є лише одна дочка, вона отримує в спадок усе майно. Її сестри також можуть отримати частину сімейної спадщини, але найбільша частка, як правило, дістається наймолодшій. Якщо ка-кхаду помирає, не залишивши по собі дочки, родинне майно успадковує її сестра, молодша серед тих, що лишилися, а після неї — молодша дочка цієї сестри. Якщо дочок взагалі не залишилось, майно переходить до сестри матері, дочки сестри матері тощо. Якщо немає спадкоємиці майна, може бути усиновлена дочка з найближчої за походженням групи, яка стає повноправним членом інга та отримує статус ка-кхаду. В разі відсутності спадкоємиці родове майно також може бути передане найближчій за материнською лінією групі; в такому випадку інг зникає.

В підрозділах вар і бхої правила спадкування відрізняються від решти кхасі. Зокрема, у вар-кхасі майно передається як дочкам, так і синам у рівних частках, хоча молодша дочка все-таки отримує трохи більше. Натомість у вар-джайнтія спадщину отримують лише дочки. У бхоїв усе майно, родинне чи придбане, ділиться між синами, а, якщо синів немає, воно переходить до найближчого спадкоємця чоловічої статі. В джайнтія в разі відсутності дочок спадок утримує молодший син.

Ролі жінки та чоловіка

Формально в сім'ї домінують жінки, вони очолюють родину й володіють майном. У соціальних, культурних, ритуальних питаннях жінки мають перевагу над чоловіками. Вони вважаються берегинями роду, родового майна, дому, культури, традицій, релігійних обрядів. Жінки кхасі мають високий соціальний статус у суспільстві й відіграють вагому роль у соціально-економічних питаннях та веденні домашнього господарства. Вони користуються значно вищим рівнем автономії в суспільстві, ніж жінки в громадах, де панує патрилінійна система спорідненості. Індикаторами незалежності жінок є прийняття рішень, свобода пересування, доступ до грошей та повага з боку інших членів домогосподарства. Дівчатам намагаються дати гарну освіту. Багато жінок працює на державній службі та в промисловості. Жінок поважають і вони далекі від того, щоб підкорятися. Водночас жінки кхасі зазнають величезного культурного тиску, що змушує їх дотримуватись традиційних норм і цінностей. Зокрема, одним із обов'язків жінки є розширення клану, тобто народження дітей.

Незважаючи на формальне домінування в суспільстві жінок, в реальному життя чоловіки та жінки мають рівні права. Хоча вся спадкова власність належить жінкам, чоловіки не є аутсайдерами в суспільстві, вони є шанованими людьми. Якщо жінка піклується про хату та вогнище, то чоловік знаходить засоби для утримання сім'ї. Майно належить жінці, але його розпорядником є чоловік, тобто він не займає позиції підлеглого. За традицією, в домі своєї дружини чоловік розглядається як породжувач, знаряддя Бога для збільшення клану дружини й запобігання його вимиранню. Без чоловіка сім'я в суспільстві кхасі вважається безплідною та безсилою. Натомість у домі своєї сестри він має вирішальний голос у прийнятті більшості сімейних рішень. Син є розпорядником спадкового майна своєї матері та піклується про сім'ю своєї сестри. Хоча молодша дочка вважається опікуном родинного майна, вона не може приймати рішення щодо майна та інших важливих питань без згоди на те дядьків по матері. Водночас помилкою було б вважати, що батько в домі — ніхто. Брат матері дійсно вважається головою в домі, але батько є тут «виконавчим головою», саме він піклується про добробут своєї дружини та дітей. Завдяки зростанню соціальної обізнаності чоловіки та жінки сьогодні приймають будь-які рішення на основі взаєморозуміння.

Незважаючи на матрилінійний характер культури кхасі, їхні жінки не стоять при владі. В традиційній політичній системі вони є аполітичною групою й традиційно відігравали дуже малу або взагалі не грали жодної ролі у владних структурах. Жінки не беруть участі в управлінні, законодавстві та судочинстві. Ця роль належить чоловікам. На традиційних радах жінки також не відіграють ніякої ролі. Традиційно лише чоловіки можуть брати участь у політичній діяльності. Навіть сьогодні жінки кхасі не виявляють бажання брати участь в активній політиці. Міські жінки-кхасі в Шиллонзі ще не ствердились на політичному полі. Чоловіки неохоче відмовляються від традиції свого контролю над традиційною політикою, вони розглядають жінок як не здатних вирішувати справи поза межами дому.

Шлюб, сім'я

Кхасі суворо дотримуються місцевої шлюбної системи. За звичаями кхасі, шлюб є суспільним і цивільним договором. У кхасі шлюб має як релігійний, так і соціальний аспект. Варто відзначити, що діапазон, з якого потрібно вибрати собі подружжя є досить вузьким. Кхасі мають численні заборони на шлюби між близькими родичами як за батьківською, так і за материнською лінією. У виборі супутників життя кхасі повинні дотримуватися правила кланової ендогамії. Шлюб всередині клану є табу. Для кхасі немає більшого гріха, ніж одруження в межах власного клану. Чоловік не може одружитися із дочкою сестри свого батька, проте може одружитися з дочкою брата своєї матері, але лише тоді, коли цей брат помер. Такий дещо парадоксальний стан речей пояснюється тим, що діти брата матері належать до іншого клану, клану його дружини.

Шлюби за домовленістю батьків іноді мають місце, але не є бажаною формою. Зазвичай молоді люди самі знаходять собі подружжя на основі особистої симпатії, але бажано при цьому порадитись з батьками та іншими авторитетними членами родини. Молодий чоловік знаходить дівчину, з якою хоче оженитися, й повідомляє про це своїх батьків. Організацією весілля займаються старійшини кланів. Згідно із законами кхасі, жінку не можна примусити до шлюбу. Молодим чоловікам і жінкам надається значна свобода не лише у виборі шлюбних партнерів, а й у дошлюбних статевих стосунках. Дитячих шлюбів немає.

Модель проживання в кхасі визначається правилом, що дві жінки, які належать до різних родових груп, ніколи не живуть разом. Місце проживання молодої пари залежить від статусу дружини в її родині. Шлюб із спадкоємицею має бути матрилокальним (уксорилокальним), адже вона успадковує родинну хату та землю. В цьому випадку чоловік зазвичай живе з батьками дружини та її неодруженими або розлученими братами та сестрами. Зустрічається й дуолокальний (білокальний) шлюб, коли обоє молодят після весілля продовжують жити зі своїми батьками, тобто окремо одне від одного, після роботи чоловік іде ночувати до хати матері, але така модель проживання вважається застарілою, вона збереглася лише серед частини населення Гір Джайнтія. Для дочок, що не є спадкоємицями, після весілля зазвичай зводять нову хату, і така пара живе неолокально та створює власне незалежне домогосподарство.

Залежно від типу шлюбу, в кхасі розрізняють декілька типів домашньої групи (групи спільного проживання). Перший — це домогосподарства, що складаються з дружини, чоловіка та їхніх дітей, неодружених сестер і братів дружини, іноді також овдовілих або розлучених. У домогосподарствах другого типу чоловіки повинні жити в хаті дружини, але вони часто повертаються до хати своєї сестри, щоб поїсти, а іноді й переночувати там; чоловіки повинні працювати на полі своєї дружини, але, якщо потрібно, вони можуть працювати на полі своєї матері (сестри); така ситуація буває серед молодят до народження дитини. Після народження однієї або двох дітей і якщо подружжя добре ладнає, чоловік часто перевозить свою дружину та сім'ю до окремої хати, де вони ведуть власне господарство. Категорія конкретного домогосподарства може з часом змінюватись. Є також домогосподарства, що складаються складаються лише з однієї нуклеарної сім'ї, найчастіше це сім'я жінки, що не є спадкоємицею.

В схемі розподілу праці очікується, що чоловіки мають займатися сільськогосподарськими роботами, будівництвом житла, полюванням і рибальством, а жінки — домашніми роботами паралельно з випадковою роботою на городі. Землеробство та домашні роботи в суспільстві кхасі здійснюються на основі взаємної співпраці та взаєморозуміння між дружиною та чоловіком. Розбіжності дуже рідкісні, і чоловіки повинні поважати жінок. Дружина здійснює грошові операції.

У випадку шлюбу зі спадкоємицею займає вразливу позицію в сім'ї, адже він лише гість та робітник у родині дружини. Ситуація вимагає від нього пристосування та багато витримки. Управління майном і все господарство повністю контролює брат дружини або її дядько по матері. Чоловік працює в господарстві дружини й перебуває під постійним наглядом родичів дружини. Все, що він заробляє автоматично стає власністю його дружини. Діти більше прив'язані до дядька за материнською лінією і більше слухаються йому, ніж рідного батька. Зв'язок між дядьком і племінником настільки сильний, що батько в цій ситуації скоріше є додатковим членом сім'ї. Життя останнього в таких умовах є надзвичайно некомфортним. Водночас у хаті сестри його позиція є значно авторитетнішою й шанованішою. Сім'я сестри для нього є важливішою за власну. Чоловік перебуває в становищі, коли одна його нога перебуває в домі сестри, а друга — в дому дружини. Така ситуація стимулює схильність чоловіка до подружньої зради. Найбільш нестабільним та невдалим є шлюб між спадкоємицею та владним чоловіком, нерідко ситуація, що складається, веде до розлучення.

За дуолокального шлюбу в стосунках між подружжям існує неоднозначність, вони часто не сприймають шлюб як окремий новостворений соціальний зв'язок, вони продовжують жити в тій самій звичній атмосфері, що й до весілля. Нерідко чоловік просто кидає дружину на певний час, формально лишаючись у шлюбі.

Статус чоловіка в сім'ях, де дружина не є спадкоємицею, високий, його поважають і шанують як батька. Економічна ситуація в сім'ї дозволяє чоловікові бути фактичним її головою, хоча все, що він заробляє, як правило, належить його дружині. Домогосподарство такого типу шлюбу користується значним рівнем незалежності від родових груп як дружини, так і чоловіка. У такому шлюбі діти люблять і слухаються свого батька. Такі шлюби зазвичай є успішнішими. Проте така ситуація зберігається лише протягом одного покоління. Майбутній зять, що ожениться з молодшою дочкою-спадкоємицею, знову страждатиме. Шлюб не-спадкоємиці з авторитетним чоловіком також може бути нестабільним, але вже з вини чоловіка. Чоловіки з родової групи дружини можуть час від часу відвідувати таку сім'ю й приборкувати владу чоловіка нагадуванням про орієнтацію на материнську родину, але цей тиск незначний у порівнянні з тим, який відчуває родина спадкоємиці.

Зазвичай сім'я складається з бабусі, її дочок, їхніх чоловіків і дітей. Старша жінка визнається головою сім'ї. Вона приймає рішення в сім'ї, їй належить сімейне майно. Коли мати помирає, її змінює молодша дочка. Постійними членами сім'ї є заміжні дочки, які живуть у сім'ї матері разом зі своїми чоловіками. Старші дочки можуть відділитися від родини і йдуть зі своїми сім'ями жити в окремій хаті. Сини ж після одруження приєднуються до сім'ї дружини, але залишаються членами інга своєї матері. Дядько по матері традиційно відіграє провідну роль у родині, його племінниці перебувають під його контролем. Батько ж повинен працювати на свою дружину та членів її сім'ї. Його влада дуже обмежена, але він відіграє важливу роль у домашньому господарстві.

Сімейне життя кхасі вплетене в релігійні ритуали та церемонії. Сімейна діяльність зосереджена на виконанні релігійних обрядів, розпорядженні сімейним майном, підтримці та захисті родинних стосунків. Чоловіки, жінки та діти повною мірою беруть участь у цих та інших видах занять. Однак, жінки є головними агентами соціалізації. У нуклеарній сім'ї лише дружина є членом інга. Хоча вони з чоловіком живуть разом і ведуть спільне господарство, чоловік все своє життя залишається членом інга своєї матері, незалежно від того, одружився він чи ні, а його діти належать до материнського, а не до батьківського клану. Чоловік, принаймні теоретично, є чужинцем у домі своєї дружини, він не може брати участі в сімейних обрядах і церемоніях, а після смерті його кістки зберігаються в кромлеху родичів його матері. Це призводить до нестійких відносин між членами нуклеарної сім'ї, іншими словами, шлюбний зв'язок є слабким.

Сім'ї в кхасі моногамні, багатоженство (полігінія) і поліандрія тут невідомі. Однак жінка може мати ще одного чоловіка, якщо перший виявився недієздатним в сексуальному плані. Цінність сім'ї в суспільстві кхасі розглядається не лише з точки зору майна та добробуту, а й у кількості народжених і вирощених дітей. Під час проведення шлюбних обрядів організовуються спеціальні молитви, щоб подружжя було благословенне багатьма дітьми, й вони могли прожити достатньо довго, щоб побачити дітей своїх онуків. Трапляються також окремі випадки, коли чоловік має «додаткову» дружину. При цьому перша дружина має значно вищий статус, лише вона проходить шлюбну церемонію. Для «додаткової» дружини такої церемонії не проводять, чоловік вкладає з нею неформальний союз. Суспільство кхасі не схвалює таких шлюбів, а сороральне багатоженство заборонене. У випадку полігінії дружини не живуть під одним дахом, вони мають бути з різних сіл. Кожна дружина веде своє самостійне господарство, чоловік змінює місце проживання між своїми дружинами по черзі або відповідно до свого настрою. Різниця між дружинами має більше соціальне значення, ніж юридичне. Діти успадковують набуте батьком майно, яке автоматично вважається власністю їхньої матері, незалежно від того, чи є вона першою чи другою дружиною.

Позашлюбні статеві стосунки в громадах кхасі суворо заборонені. В разі порушення цієї заборони скликають нараду, рішенням якої обвинуваченого можуть на кілька років вигнати із села. Якщо протягом цього часу він виправиться, то зможе повернутися в громаду.

Чоловіки кхасі відомі своїм пияцтвом і нехтуванням дружиною та дітьми. Вони усвідомлюють, що все, що вони заробили або придбали йде дружині або сестрі, а самі вони залишаються ні з чим; тому вони повинні принаймні мати свободу насолоджуватися життям. Скоріше, це не пояснення, а намагання виправдати свою поведінку. Жінки, навпаки, маючи суспільні переваги, намагаються завжди поводитись якнайкраще, існують дуже суворі правила поведінки жінок кхасі.

Розлучення, як і повторний шлюб, у суспільстві кхасі є звичайним явищем. Розлучення може статися з різних причин, зокрема через подружню зраду, безпліддя, несумісність подружжя тощо. В більшості випадків розірвання шлюбних стосунків ініціюється дружиною. Вона може розірвати шлюб за власним бажанням, не зважаючи на заперечення чоловіка, але зазвичай розлучення відбувається за обопільної згоди. Якщо ж одна зі сторін не погоджується, вона має право на отримання компенсації, розмір якої визначає староста села. Серед кхасі немає звичаю примусово відновлювати подружні зв'язки. Офіційно розлучення здійснюється шляхом проведення спеціальної церемонії, яка має проходити просто неба. Діти лишаються з матір'ю. В разі відсутності чоловіка або дружини протягом тривалого часу без жодної звістки, церемонія розлучення проводиться родичами від його або її імені. Розлучення не припускається, якщо дружина вагітна. Пара, що була розлучена, не може зійтися знову, але кожен із них може знайти собі інше подружжя, проте лише після проведення офіційної церемонії розлучення.

Коли дружина помирає, чоловік зазвичай залишає свій дім і повертається до хати своєї матері або сестри, тобто до рідної хати, до власного інгу. При цьому йдеться лише про сестру-спадкоємицю, адже домогосподарства інших сестер розглядаються як уже окрема група. Якщо мати або сестра-спадкоємиця померли, не лишивши по собі спадкоємиці, чоловік не має можливості повернутися до рідної групи й опиняється в дуже скрутному становищі. Він має залишити хату померлої дружини разом із усім майном та дітьми й мусить збудувати собі власну хатину, не маючи на це коштів. Якщо він не знайде собі жінку, з якою зможе одружитися, йому доводиться терпіти це жалюгідне самотнє життя. Вдівець може залишатися в сім'ї покійної дружини до повторного одруження, але його становище там буде незручне. Практикується шлюб із молодшою сестрою покійної дружини, це виправдовує можливість для вдівця залишатися після смерті дружини в тій самій хаті, що й його діти. Натомість одружуватися зі старшою сестрою померлої дружини заборонено. Жінка після розлучення або смерті чоловіка зазвичай залишається сама вести своє господарство. Рідко хто просить допомоги своїх братів, або повертається до батьківської хати.

Сільська громада

Сільську громаду складають сегменти чотирьох-шести, а іноді й понад десятка курів. Походження та спорідненість є важливими на рівні домогосподарства, коли це стосується власності. Традиційне село кхасі завжди було ендогамною одиницею, в межах якої більшість людей одружувалася й залишалася на все життя. Як результат, члени різних курів були пов'язані між собою афінальними відносинами. Такі зв'язки об'єднують майже всі домогосподарства в селі, й вони значно важливішими за загалом розмиті родинні зв'язки. На такій основі формується добре згуртована громада. Сільська солідарність є надзвичайно високою, матрилінійні клани, що проживали в одному селі, як правило, виступали разом у таких підприємствах, як землеробство та іригація, торгівля, а в минулому — війна чи грабіжництво.

Джерела

• Major P.R.T. Gurdon, I.A. The Khasis. Deputy Commissioner Eastern Bengal and Assam Commission, and Superintendent of Ethnography in Assam, 1906 (англ.)
• Md.Kayum Shikdar, Amitkumar Biswas, Ripon Mollick. The Socio-Economic Background of Khasia Ethnic Community of Bangladesh. IOSR Journal Of Humanities And Social Science, Volume 7, Issue 4 (Jan.-Feb. 2013), pp. 58-72 (англ.)
• Nadeem Hasnain. Tribal India (7th ed.), Delhi: Palaka Prakashan, 2021, pp. 121—130: The Khasi (Matrilineal & Matriarchal) (англ.) ISBN 978-81-85799-61-2
• Chie Nakane. Garo and Khasi: A Comparative Study in Matrilineal Systems. Editions de l'Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales, 1967, pp. 93-139: Part II. Khasi Social Organization (англ.) ISBN 2-71320-188-8
• Komol Singha and Purusottam Nayak. Reconsidering Ethnic-Based-Autonomy Movements in Meghalaya: An Analysis. MPRA Paper 64601, University Library of Munich, Germany, 2015 (англ.)
• Народы Южной Азии. Индия, Пакистан, Непал, Сикким, Бутан, Цейлон и Мальдивские острова. Под редакцией Н. Р. Гусевой, А. М. Дьякова, М. Г. Левина, Н. Н. Чебоксарова. Серия «Народы мира: Этнографические очерки». Москва: Издательство Академии Наук СССР, 1963, с. 503—505: Кхаси (рос.)
• Народы и религии мира: Энциклопедия. Гл. ред. В. А. Тишков. М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 277: С. А. Маретина. Кхаси (рос.) ISBN 5-85270-155-6
• Khasi. Introduction. Rupaliparda.com [Khasi Section] (англ.)
• Ali Nawaz. The Khasia. Banglapedia (англ.)

Посилання

• The Khasi Project [Архівовано 24 червня 2003 у Wayback Machine.]