Лабінський Микола Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лабінський Микола Гнатович
Народився 15 листопада 1936(1936-11-15)
Ольгопіль, Вінницька область, Українська СРР, СРСР
Помер 19 червня 2019(2019-06-19) (82 роки)
Буча, Київська область, Україна

Мико́ла Гна́тович Лабі́нський (* 15 листопада 1936, село Ольгопіль Чечельницького району Вінницької області — 19 червня 2019, Буча) — український театрознавець. Член Національної спілки письменників України (від 1996 року), член Спілки театральних діячів, член Національної спілки журналістів України.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Після закінчення 9 класів в Ольгополі закінчив училище механізації сільського господарства і працював комбайнером. Здобувши атестат середньої школи, вступив у 1957 році на театрознавчий факультет Київського інституту театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого, який закінчив в 1962 році (Сучасна назва - Київський Національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого.

З 1962 року працював в міністерстві культури, комітеті у справах преси (з 1969 року), в музеї театрального мистецтва України. З 1974 року - старшим науковим редактором, керівником творчої групи у видавництві "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана. З 1997 року на творчій роботі.

Ще з студентської лави Миколу Лабінського захоплювало життя і творчість засновника українського новітнього театру ХХ ст. Леся Курбаса. Дослідник здійснив кількатомне видання мистецької спадщини новатора сцени; тут - і режисерські щоденники, і філософсько-театрознавча есеїстика, цикли лекцій з режисури та виступи в періодиці, стенограми бесід і інтерв'ю, переклади з інших авторів і драматичні твори режисера "Молодого театру" і "Безоля".

З 2006 року по 2019 рік - науковий працівник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ.

Микола Гнатович Лабінський упорядкував спогади учнів Леся Курбаса і його найвидатніших послідовників, відкрив численні фотодокументи та архівні свідчення . Ці публікації, по суті, повернули народові великий творчий і теоретичний доробок генія, який започаткував практичне вілновлення самобутніх підвалин українського театру.

Дослідник творчості Леся Курбаса. Здійснив такі ґрунтовні видання:

  • «Лесь Курбас. Спогади сучасників» (К.,1969),
  • «Лесь Курбас. Статьи и воспоминания. Литературное наследие» (М., 1987, у співавторстві з Лесем Танюком),
  • «Лесь Курбас. Березіль. З творчої спадщини» (К., 1988),
  • «Молодий театр. Ґенеза. Завдання. Шляхи» (К., 1991),
  • «Лесь Курбас. Філософія театру» та ін.

Один із співавторів енциклопедичних довідників:

  • «Митці України» (К., 1992),
  • «Мистецтво України» (К., 1997),
  • «Шевченківські лауреати: 1962—2001» (2001).
  • «Шевченківські лауреати: 1962—2007» (2-е видання, 2007).

Багато друкованих і фотоматеріалів М.Лабінського вміщені в книзі "Життя і творчість Леся Курбаса", упорядник Б.Козак (2012 р.).

Лауреат мистецьких премій імені Івана Котляревського та премії імені Леся Курбаса.

В 2005 році сприяв проведенню "Білоруських слухань", разом з своїм товаришем письменником Миколою Шудрею, митцем Віталієм Іщенко, учасниками "білоруського письменницького підпілля", "іншомислячими" білоруськими учасниками "Помаранчової революції", митцями "Студії Віталія Французова", що презентували в Києві в Спільці письменників на Банковій,2 творчість білоруських письменників: Василя Бикова, Світлани Алєксієвич, Віталія Французова, поета Ригора Бородуліна, режисерів кіно Віктора Корзуна та Віктора Аслюка. В Україні вперше було офіційно представлено кінострічку В.Корзуна - фактично "останнього заповіту" Василя Бикова для білорусів "Вяртанне"

В останні роки життя він підготував до друку довідники: "Шевченківські лауреати" (четверте видання); "Драматичний театр України" (3 тис. персоналій).

На протязі багатьох років Микола Гнатович проживав в місті Буча. Жінка М.Лабінського - Маргарита Веселинка (Жмурій) є дитячою письменницею, поетесою. Збірка казок Маргарити Веселинки "Сім Я" відповідає класичним критеріям дитячої літератури (ISBN 978-966-578-298-8, Видавництво "Дніпро", 2018)

Виховав двох дочок та мав трьох онуків. Старша дочка разом з мамою проживає в Бучі, молодша дочка - в Германії.

Похований в Бучі, біля могили матері.


Література[ред. | ред. код]

  • Шевченківські лауреати 1962-2001. Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник М.Г.Лабінський, вступне слово І.М.Дзюби, — К., Криниця, 2001. — 693 с. — ISBN 966-7575-29-2 — C.678-679.
  • Шевченківські лауреати. 1962–2007: Енциклопедичний довідник / Автор-упор. М. Г. Лабінський; вступ. слова І. М. Дзюба, Р. М. Лубківський. — 2-ге вид., змін. і доп. — К.: Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6.  — С. 723—724.

Посилання[ред. | ред. код]