Лабінський Микола Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лабінський Микола Гнатович
Народився 15 листопада 1936(1936-11-15)
Ольгопіль, Вінницька область, Українська СРР, СРСР
Помер 19 червня 2019(2019-06-19) (82 роки)
Буча, Київська область, Україна

Мико́ла Гна́тович Лабі́нський (15 листопада 1936, село Ольгопіль Чечельницький район Вінницька область — 19 червня 2019, Буча) — український театрознавець. Член Національної спілки письменників України (від 1996 року), член Спілки театральних діячів, член Національної спілки журналістів України.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Після закінчення 9 класів в Ольгополі закінчив училище механізації сільського господарства і працював комбайнером. Здобувши атестат середньої школи, вступив у 1957 році на театрознавчий факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (нині — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), який закінчив у 1962 році.

З 1962 року працював в міністерстві культури, комітеті у справах преси (з 1969 року), в музеї театрального мистецтва України. З 1974 року - старшим науковим редактором, керівником творчої групи у державному спеціалізованому видавництві «„Українська енциклопедія“ імені М. П. Бажана». З 1997 року на творчій роботі.

Ще з студентської лави Миколу Лабінського захоплювало життя і творчість засновника українського новітнього театру XX століття Леся Курбаса. Дослідник здійснив кількатомне видання мистецької спадщини новатора сцени; тут і режисерські щоденники, і філософсько-театрознавча есеїстика, цикли лекцій з режисури та виступи в періодиці, стенограми бесід і інтерв'ю, переклади і драматичні твори.

З 2006 року по 2019 рік — науковий працівник Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ.

Микола Гнатович Лабінський упорядкував спогади учнів Леся Курбаса і його найвидатніших послідовників, відкрив численні фотодокументи та архівні свідчення. Ці публікації, по суті, повернули народові великий творчий і теоретичний доробок генія, який започаткував відновлення самобутніх підвалин українського театру.

Дослідник творчості Леся Курбаса. Здійснив такі ґрунтовні видання:

  • «Лесь Курбас. Спогади сучасників» (К.,1969).
  • «Лесь Курбас. Статьи и воспоминания. Литературное наследие» (М., 1987, у співавторстві з Лесем Танюком).
  • «Лесь Курбас. Березіль. З творчої спадщини» (К., 1988).
  • «Молодий театр. Ґенеза. Завдання. Шляхи» (К., 1991).
  • «Лесь Курбас. Філософія театру» та ін.

Один із співавторів енциклопедичних довідників:

  • «Митці України» (К., 1992),
  • «Мистецтво України» (К., 1997),
  • «Шевченківські лауреати: 1962—2001» (2001).
  • «Шевченківські лауреати: 1962—2007» (2-е видання, 2007).

Багато друкованих і фотоматеріалів М. Лабінського вміщені в книзі «Життя і творчість Леся Курбаса», упорядник Б. Козак (2012 р.)

Лауреат мистецьких премій імені Івана Котляревського та премії імені Леся Курбаса.

В 2005 році сприяв проведенню «Білоруських слухань», разом з своїм товаришем письменником Миколою Шудрою, митцем Віталієм Іщенком, учасниками «білоруського письменницького підпілля», «іншомислячими» білоруськими учасниками «Помаранчової революції», митцями «Студії Віталія Французова», що презентували в приміщенні Національної спілки письменників України на вул. Банковій, 2 у Києві творчість білоруських письменників: Василя Бикова, Світлани Алєксієвич, Віталія Французова, поета Ригора Бородуліна, режисерів кіно Віктора Корзуна та Віктора Аслюка. В Україні вперше було офіційно представлено кінострічку В. Корзуна — фактично «останнього заповіту» Василя Бикова для білорусів[1]

В останні роки життя він підготував до друку довідники: «Шевченківські лауреати» (четверте видання); «Драматичний театр України» (3 тис. персоналій).

Протягом багатьох років Микола Гнатович проживав в місті Буча. Дружина М. Лабінського — Маргарита Веселинка (Жмурій) є дитячою письменницею, поетесою. Збірка казок Маргарити Веселинки «Сім Я» відповідає класичним критеріям дитячої літератури (ISBN 978-966-578-298-8, Видавництво «Дніпро», 2018).

Виховав двох дочок та мав трьох онуків. Старша дочка разом з мамою проживає в Бучі, молодша дочка — у Німеччині.

Похований в Бучі, біля могили матері.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]