Лукаш Бєганський
| Лукаш Бєганський | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1755 Млинівці, Кременецький район, Тернопільська область, СРСР або Волинське воєводство, Малопольська провінція, Корона Королівства Польського, Річ Посполита |
| Помер | 1839 Варшава, Російська імперія |
| Поховання | Повонзківський цвинтар |
| Країна |  Річ Посполита |
| Діяльність | Commander |
| Військове звання | дивізійний генерал |
| Нагороди |  |
Лукаш Бєганський (18 жовтня 1755 року, Млинівці поблизу Тернополя — 6 червня 1839 року, Варшава) — шляхтич татарського походження, дивізійний генерал Війська Польського.
З 1774 року в коронному війську, 1782 року прапорщик[1]. Брав участь у повстанні 1794 року, був ад'ютантом Тадеуша Костюшка в чині майора. Після битви під Мацейовицями він і Костюшко потрапили в російський полон. У 1807 році він був прийнятий до армії Герцогства Варшавського у званні полковника. 27 грудня того ж року він отримав звання бригадного генерала. 1808 року був дивізійним майором 1-ї дивізії[2]. 1809 року воював проти австрійців як лінійний командувач. У 1812 році під час Московського походу був комендантом Варшави. 1813 року після капітуляції Варшави заарештований.
Згодом служив у війську Царства Польського. У 1814–1831 рр. директор одежного комісаріату Війська Царства Польського. 3 вересня 1826 р. проведений у генерал-майори. У 1830 році за 35 років служби нагороджений орденом «Знак гонору»[3]. 1831 року вийшов у відставку. Оселився у Варшаві, де й помер. Не був репресований росіянами за участь у повстанні.
Він був членом масонської ложі «Об'єднані брати» третього ступеня обряду (Майстер)[4].
1808 року був нагороджений кавалерським хрестом ордена Virtuti Militari[5], згодом Олександром I Романовим — орденом Святого Станіслава 2-го ступеня[6].
Спочиває на цвинтарі Повонзкі у Варшаві (ділянка 26, ряд 5, могила 30).
- ↑ Morawski, Ryszard. Wojsko Księstwa Warszawskiego. Generalicja i sztaby. с. 45.
- ↑ Armia Księstwa Warszawskiego 1807–1812. с. 22.
- ↑ Przepisy o znaku honorowym niemniej Lista imienna generałów, oficerów wyższych i niższych oraz urzędnikow wojskowych, tak w służbie będących, jako też dymisjonowanych, znakiem honorowym ozdobionych w roku 1830, [b.n.s]
- ↑ Marek Tarczyński, Generalicja powstania listopadowego, 1980, s. 62.
- ↑ Tadeusz Jeziorowski: The Napoleonic Orders. Ordery Napoleońskie. Warszawa, 2018, s. 147
- ↑ Zbigniew Dunin-Wilczyński, Order Św. Stanisława, Warszawa 2006 s. 221.
- P. Kosk: Generalicja polska. T. 1. Pruszków: wyd. Oficyna wydawnicza «Ajaks», 1998.
- Biegański Łukasz (1755–1839). Polski Słownik Biograficzny. Т. Beyzym Jan – Brownsford Marja. Kraków: Polska Akademia Umiejętności – Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa. 1936. с. 28–29. Reprint: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kraków 1989, ISBN 83-04-03291-0
- Morawski, Ryszard (1996). Wojsko Księstwa Warszawskiego. Generalicja i sztaby. Warszawa: Wydawnictwo Belona. ISBN 83-11-08511-0.
- Zych, Gabriel (1961). Armia Księstwa Warszawskiego 1807 – 1812. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej.
|
