Тадеуш Костюшко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко

пол. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko

біл. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касцюшка
Schweikart Tadeusz Kościuszko.jpg
Ім'я при народженні Анджей Тадеуш Бонавентура Костюшко
Народження 4 лютого 1746(1746-02-04)
Меречовщина, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське
Смерть 15 жовтня 1817(1817-10-15) (71 рік)
Золотурн, Швейцарія
Інсульт
Поховання
Приналежність Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
US flag 13 stars – Betsy Ross.svg США
Flag of France.svg Франція
Flag of Switzerland (Pantone).svg Швейцарія
Вид збройних сил Континентальна армія США
Коронне військо Речі Посполитої[pl]
Рід військ піхота
Освіта Corps of Cadets[d]
Роки служби 17651794
Член Американське філософське товариство[d]
Звання полковник (1776-1783)
бригадний генерал (1783-1784)
генерал-майор (1789-1792)
командир (1792)
Війни / битви
Рід Костюшки
Інше перепохований у м. Кракові
Автограф Tadeusz Kościuszko Signature.svg
Нагороди
Орден Святого Станіслава V ступеня Орден військової доблесті II ступеня
Орден Білого Орла (Річ Посполита)
CMNS: Тадеуш Костюшко на Вікісховищі

А́нджей Таде́уш Бонавенту́ра Костю́шко (Косцю́шко) (пол. Andrzej Tadeusz Bonawentura Kościuszko, біл. Андрэй Тадэвуш Банавентура Касьцюшка, лит. Tadas Kosciuška; 4 лютого 1746, Меречовщина, Берестейське воєводство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита — 15 жовтня 1817, Золотурн, Швейцарія) — білоруський, польський і американський військовий та політичний діяч, учасник Війни за незалежність США, генерал армії США, організатор антиросійського повстання у Польщі 1794 року, національний герой Польщі, Білорусі та США.[2]

Костюшко народився в лютому 1746 року у Великому князівстві Литовському (яке входило до складу Речі Посполитої) в родовому маєтку на території сучасної Білорусі, його точна дата народження невідома. У віці 20 років він закінчив кадетський корпус у Варшаві. Через рік після початку громадянської війни за участю Барської конфедерації в 1768 році, Костюшко переїхав до Франції, щоб продовжити навчання. У Річ Посполиту він повернувся в 1774 році, через два роки після її першого розділу, і зайняв посаду вихователя в маєтку магната Юзефа Сосновського. Після невдалої спроби втечі з дочкою свого роботодавця повернувся до Франції.

У 1776 році Костюшко переїхав до Північної Америки, де в званні полковника Континентальної армії взяв участь в війні за незалежність США. Як військовий інженер він розробляв оборонні споруди і керував їх будівництвом, в тому числі форту у Вест-Пойнті, Нью-Йорк. У 1783 році, на знак визнання його заслуг, Континентальний конгрес підвищив його в званні до бригадного генерала.

На батьківщину Костюшко повернувся в 1784 році. У 1789 році в званні генерал-майора він приєднався до армії Речі Посполитої. Після другого її поділу, в березні 1794 року, він організував і очолив повстання. У жовтні 1794 року в битві при Мацейовіцах головні сили повстанців були розбиті російськими військами, а сам Костюшко узятий в полон. У 1796 році, після смерті російської імператриці Катерини II, Костюшко був помилуваний її наступником Павлом I і знову емігрував до США. У 1798 році повернувся в Європу і довгий час жив у Франції, а після Віденського конгресу і до своєї смерті в 1817 році — в Швейцарії.

Походження[ред.ред. код]

Тадеуш Костюшко — представник стародавнього білоруського роду Костюшків герба «Рох III».[3][4][5][6] Його прапрадід кам'янецький боярин Костянтин Федорович (від зменшувальної форми цього імені й утворилося прізвище роду), який служив придворним писарем великокнязівської канцелярії, отримав у володіння село Малі Сехновичі Берестейського повіту від короля Сигізмунда Старого.[7] Дружиною Костянтина була Анна з княжого роду Гольшанських, поріднених з польськими королями і великими литовськими князями через шлюб сестер Гольшанських з Ягайлом і Вітовтом.

До середини XVII століття Костюшки сповідували православ'я, але за часів «москово-польської війни», як і багато хто з Берестейської шляхти, відійшли від дідівської віри: одні перейшли в католицтво, інші — до греко-католицизму.[8]. Костюшки з Сеховичів були католиками. Людвіг, батько Тадеуша, який вирізнявся енергією, домігся в 1731 році титулу мечника Берестейського воєводства, обирався в 1743 році від шляхти воєводства в Литовський Трибунал, зумів якимось чином відсудити у Сапегів маєток Меречовщина, що знаходився в двох верстах від Косова. Мати, яка походила з україно-білоруського православно-греко-католицького роду Ратомських, мала ім'я Текла (пол. Tekla Ratomska).[9] На момент народження Тадеуша Костюшка, його родина володіла скромними земельними володіннями, на яких працювало близько 31 сім'ї.[10]

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Родинна садиба Кастюшків
Герб «Рох III»
Портрет у підлітковому віці

Тадеуш Костюшко народився в лютому 1746 року в маєтку Меречовщина біля містечка Косово (зараз в Івацевицькому районі). Його точна дата народження невідома; зазвичай наводяться як можливі 4 і 12 лютого. У Меречовщині пройшли дитячі роки Костюшко. У нього було дві сестри — Ганна і Катерина — і брат Йосип.[11][12]

Тадеуш був хрещений і в римо-католицькій і в православній церквах, таким чином взявши імена Андрій, Тадеуш і Бонавентура.[13][14][15] Сучасні дослідники інтерпретують його походження як білоруське, хоча сам він називав себе литвином, терміном, який широко вживався по відношенню до жителів Великого Князівства Литовського будь-якої етнічної приналежності.[16][17] Однак Костюшко не розмовляв білоруською, оскільки його сім'я полонізувалася ще в XVI столітті, тому, як і більшість дворянства Речі Посполитої того часу, Тадеуш уживав польську мову.[18]

Варшавський Казимирський палац, де Костюшко навчався в кадетському корпусі

Як і всі діти неспроможної знаті, до дев'яти років Андрій Тадеуш виховувався вдома. У дев'ять років його віддали в колегіум єзуїтів в Любешові, що за Пінськом, а не в Берестейську єзуїтську колегію. Там він навчався п'ять років, до 1760; вивчав латинську, польську, французьку та німецьку мови, мав успіхи в математиці та історії. Про період його життя між 1760 і 1765 рр. майже не збереглося жодних відомостей. Однак, точно відомо, що після раптової смерті батька в 1758 р. фінансовий стан сім'ї значно погіршився.

Наприкінці 1765 року Тадеуш був зарахований до Варшавського кадетського корпусу — лицарської школи, утвореної королем Речі Посполитої Станіславом Августом Понятовським, у будівлі якого зараз знаходиться Варшавський університет. Корпус спеціалізувався на військовій інженерії. Без протекції з боку впливових в державі осіб Тадеуш Костюшко, який розорився, не мав би жодних шансів потрапити в цей елітний навчальний заклад. Тому біографи нерідко згадують ім'я князя Адама Казимира Чарторийського — шефа Кадетського корпусу. Відомо, що князі Чорторийські були сусідами Костюшків.

Кадети займалися фізичною підготовкою, фехтуванням, верховою їздою, вивчали тактику, літературу та історію, латинську, німецьку, французьку мови, арифметику, геометрію і вищу математику, фізику, політичну економію, одним з основних предметів була артилерія.[19] За свідченнями друзів по корпусу, Тадеуш був забіякою, не ухилявся від дуелі і мав «кілька шрамів на тілі»; при цьому був добродушним і дружелюбним. Уже тоді Костюшко дивував оточуючих своїм аскетизмом, волею і цілеспрямованістю, які нагадували його друзям Карла XII, за що Тадеуш отримав прізвисько «Швед». Відмінні здібності і наполегливість дозволили Костюшко стати одним з найкращих кадетів. 20 грудня 1766 року, після закінчення навчання в корпусі, він отримав звання хорунжого, а в 1768 досяг звання капітана.[20]

Подорож по Європі[ред.ред. код]

Генерал Тадеуш Костюшко (англ. General Thaddeus Kosciusko). Картина Бенджаміна Веста, 1797

У 1768 році, коли Барська конфедерація вирішила розірвати союз з Росією для захисту незалежності, в Речі Посполитій почалася громадянська війна. Брат Костюшко, Юзеф, воював на боці повстанців, які виступали проти рівноправності православних і греко-католиків. Зіткнувшись з важким вибором між повстанцями і своїми спонсорами — королем і сім'єю Чарторийських, які схвалили поступовий перехід до панування Росії в Речі Посполитій — Костюшко вирішив покинути Польщу. В кінці 1769 року він і його колега, відомий художник Олександр Орловський, були представлені до королівської стипендії і 6 жовтня виїхали до Парижа. Вони хотіли продовжити свою військову освіту, але як іноземці вони не мали можливості вступити до французьких військових академій і замість цього були зараховані в королівську академію живопису і скульптури.[21]

Портрет Людвіки Сосновської

Однак Костюшко не здавався в своєму бажанні поліпшити військові знання. Протягом п'яти років він слухав лекції і часто відвідував бібліотеки Парижа. Вплив на нього французького просвітництва, разом з релігійною терпимістю, яка панувала на території Речі Посполитої, сильно вплинуло на його майбутню кар'єру. Особливо сильне враження на його мислення зробила французька економічна теорія фізіократів. Він також продовжував розвивати свої художні навички; і, хоча його кар'єра пішла в іншому напрямку, він все життя продовжував малювати і писати картини.[22]

В результаті першого поділу Речі Посполитої в 1772, Російська імперія, Пруссія і Австрія анексувала великі ділянки території країни і набули впливу на внутрішню політику відновленої польсько-литовської держави. Коли Костюшко нарешті повернувся додому в 1774 році, він виявив, що його брат Юзеф розтратив свої гроші, частину грошей Тадеуша і вліз в борги. В армії для нього не знайшлося місця, тому що він не міг дозволити собі купити офіцерську посаду.[23] Через брак коштів Тадеуш був змушений зайнятися репетиторством і поступив на службу до магната і губернатора Йосипа Сильвестра Сосновського, де вчив малювання двох його доньок. Там він закохався в одну з дочок губернатора, Людвіку і, розуміючи, що батько Людвіки не благословить шлюб, молоді люди зважилися втекти і повінчатися таємно. Їхня втеча була зірвана слугами магната і Костюшко отримав від них прочуханку — можливо, саме ця подія призвела до його пізнішої антипатії до класової нерівності.[24]

9 і 10 жовтня 1775 року Тадеуш Костюшко, якому було категорично відмовлено знаходиться в будинку Сосновського, передав права на свою частину Сехновичів шурину Петру Естку. Той зі свого боку зобов'язався виплатити всі борги кредиторам Тадеуша. Пізньої осені, позичивши у родичів і знайомих значну суму грошей, Костюшко знову вирішив іммігрувати. В кінці 1775 року він намагався потрапити в саксонське військо або до армії курфюрста, але йому було відмовлено, після чого він вирішив повернутися в Париж. Там він дізнався про спалах американської революційної війни, в якій британські колонії в Північній Америці повстали проти корони і почали боротьбу за незалежність. Перші американські успіхи отримали широкий розголос у Франції, після чого французький народ і уряд відкрито підтримали позицію революціонерів.[25]

Війна за незалежність США[ред.ред. код]

Дізнавшись про Американську революцію, Костюшко, людина революційних поривань, співчуваючи боротьбі колоністів, разом з іншими іноземними офіцерами в червні 1776 року відплив до Північної Америки.[26][27] Уже в серпні Костюшко зводив зміцнення Філадельфії, де засідав Другий Континентальний конгрес. Його знання і здібності були помічені Джорджем Вашингтоном, і завдяки останньому 31 серпня 1776 року він був призначений у військове міністерство.[26]

Північна армія[ред.ред. код]

Форт Клінтон (Вест-Пойнт), укріплений Костюшко. На задньому плані: його статуя

Першим завданням, поставленим перед Костюшко, стало будівництво укріплень у форті Білінгспорт, Філадельфія, для захисту берега річки Делавер і запобігання можливого просування британських військ вгору за течією до міста. За планом Костюшко були укріплені мис Біллінг і порт, а річка перекрита кількома рядами перегород. Перший час він працював добровольцем у Бенджаміна Франкліна, а 18 жовтня 1776 Конгрес, враховуючи заслуги революціонера в розробці оборонних укріплень і взявши до уваги рекомендації Адама Чарторийського і його друзів в американському генералітеті, призначив Костюшко полковником інженерних військ Континентальної армії.[28][29]

Навесні 1777 року його перевели до північної армії, під командуванням генерала Гораціо Гейтса. Як головний інженер армії Костюшко був відповідальним за будівництво кількох фортів та укріплення військових таборів вздовж канадського кордону. Після розміщення у форті Тикандерога, однієї з найпотужніших фортець у Північній Америці, він взяв участь в її обороні.[26][30]

Оскільки англійці повністю контролювали височини, положення американців було безнадійним, і вони здали фортецю без бою.[30] Британські сили почали переслідування своїх супротивників — змучених солдат Континентальної армії, що відступали на південь. Генерал-майор Філіп Шайлер, який відчайдушно намагався збільшити відстань між своїми людьми і британцями, дав Костюшко завдання затримати останніх.[31] За наказом останнього солдати валили дерева, руйнували мости і дамби. Британці втрачали час, долаючи перешкоди, а завдяки цьому американці встигли переправитися через річку Гудзон[31].

Гейтс наказав Костюшко обстежити територію між ворогуючими арміями, вибрати найбільш вдалу позицію і зміцнити її. Поблизу Саратоги в місцевості Бемис-Хайтс, що підноситься над Гудзоном, Костюшко, використовуючи природні перешкоди, побудував укріплення, майже неприступні з будь-якого напрямку. У двох битвах під Саратогою армія Гейтса зуміла вистояти під натиском англійців, перейшла в наступ і оточила супротивника.[26] 13 жовтня здався генерал Джон Бергойн, а 17-го капітулював його шеститисячний корпус. Залишки його загону відступили від форту в сторону Квебека.[32] Ця битва вважається переломним моментом всієї війни.[33] Дії Костюшко під Саратогою удостоїлися великих похвал від генерала Гейтса, який заявив: «У цьому випадку великими тактиками битви були пагорби і ліси, які завдяки вмінню якогось молодого польського інженера були обрані для моєї позиції».[28][26]

По завданню Конгресу Костюшко збудував декілька фортець для захисту від можливого нападу військ Британії. У тому числі за його проектом та участю збудували важливу фортецю Вест-Пойнт, яка з часом перетворилася на головну військову академію Армії США.

Костюшко пов'язувала особиста дружба з видатним американським просвітителем та державним діячем, майбутнім президентом США Томасом Джефферсоном. Зберігся портрет Джефферсона з лавровим вінком на чолі, який намалював Костюшко[34][35].

Після семи років служби, 13 жовтня 1783 року, Конгрес США підвищив Костюшка до звання генерал-бригадира. Він також отримав американське громадянство, 2,5 квадратних кілометри землі в Америці і велику суму грошей. Він скористався грошима щоб допомогти деяким неграм у рабстві здобути свободу. Крім цього, він був одним з лише трьох іноземців прийнятих у престижне Товариство Цинциннаті, а також став членом Американського Філософського Товариства.

Друге Повернення до Польщі[ред.ред. код]

У липні 1784 року Костюшко вирушив назад до Польщі, куди він прибув в 12 серпня 1784 року. Він знову оселився в родинному маєтку Сіхновичі, адміністративними справами якого займався його зять. Попри те що маєток приносив маленький, хоч і стабільний прибуток, Костюшко вирішив обмежити панщину своїх кріпаків до двох днів на тиждень, а жінок повністю звільнив від панщини. Місцева шляхта вбачала в цьому ознаку небезпечного лібералізму.

Костюшко живо цікавився подіями в країні. Щонайбільшої ролі в політичнім житті Польщі відігравала неформальна але міцна група суспільних діячів, які бачили необхідність запровадження реформ. Радикальною стала також позиція частини патріотично налаштованої шляхти. Видатні політичні письменники, такі як Станіслав Сташич і Гуго Коллонтай виступали за зміцнення центральної влади, за визнання більшої кількості прав для міщанства та холопів. Сейм 1788—1792 років скликання, який також називали Великим або Чотирьохлітнім, підняв питання відтворення Речі Посполитої. Одна з перших постанов цього сейму була про збільшення чисельності польського війська до 100 тисяч осіб. Для Костюшко з'явився новий шанс кар'єри у війську Речі Посполитої. 12 жовтня 1789 року він отримав підписане королем призначення на посаду генерал-майора армії. Отримання цієї посади також позбавляло Костюшка фінансових труднощів, які він терпів вже кілька років, тепер йому призначили високу зарплатню у 12 тисяч злотих на рік.

Внутрішня ситуація в Польщі і реформи Травневої Конституції Польщі — третьої за ліком конституції сучасної ери після української конституції Пилипа Орлика і Американської Конституції, вбачалися оточуючими країнами як загроза їх впливу на польську політику. 14 травня 1792 року група консервативних магнатів створила Торговицьку Конфедерацію, яка просила імператриці Катерини II допомоги у ввергненні конституції. 18 травня 1792 року російська армія чисельністю 100 тисяч чоловік перетнула кордон Речі Посполитої, розпочавши таким чином російсько-польську війну 1792 року.

Російсько-польська війна 1792 року[ред.ред. код]

У ситуації підготовки Тарговицької конфедерації на початку травня 1792 року призначений командиром однієї з трьох дивізій, що складали польську армію під командуванням князя Юзефа Понятовського (налічувала близько 17 тисяч солдатів). Після виступу Тарговицької конфедерації і інтервенції, на прохання конфедератів, російських військ в травні 1792 року Костюшко відзначився в кількох боях.

Після перемоги Тарговицької конфедерації Костюшко емігрував до Саксонії, потім в кінці 1792 року поїхав до Парижа, де від імені польських патріотів вів французьким революційним урядом безуспішні переговори про спільні дії проти Австрії і Пруссії.

Національно-визвольне повстання[ред.ред. код]

Франциск Смуглевич. Присяга Тадеуша Костюшко на краківському ринку. 1797 (Національний музей, Познань)

Після повернення з Франції до Саксонії, а потім у Галичину Костюшко активно включився в підготовку загальнонаціонального повстання, «диктатором» якого його було вирішено призначити. Фактично повстання почалося 12 березня 1794 року, коли генерал Антоній Мадалиньський відмовився скорочувати I Велькопольську бригаду національної кавалерії і рушив на чолі її з Остроленки на Краків. При звістці про це Костюшко негайно з'явився до Кракова і там проголосив Акт повстання, присягнув сам, привів до присяги жителів і гарнізон. Актом повстання, підписаним всіма краківцями, Костюшко був проголошений «Начальником повстання», і йому була надана вся повнота цивільної і військової влади в країні. Цей день — 24 березня — звичайно і вважають днем початку повстання. 24 березня Тадеуш звернувся до населення, випустивши чотири патріотичні відозви: «До війська», «До громадян», «До священиків», «До жінок».

Під командуванням Костюшко повстанці здобули перемогу над царськими військами під Рацлавицями (4 квітня). Повстання міщан звільнило Варшаву (17-18 квітня) і Вільно (22-23 квітня). Облога Варшави, що послідувала потім, спільною російсько-пруською армією закінчилася невдачею значною мірою завдяки умілому керівництву обороною з боку Костюшка. 7 травня Костюшко видав Поланецький універсал, в якому селянам обіцялося особисте звільнення і зменшення повинностей. 10 жовтня в бою під Мацеєвицями з російськими військами під командуванням Ферзена Костюшко був важко поранений, узятий в полон корнетом Харківського легкокінного полку Ф. І. Лисенком і запроторений в Петропавлівську фортецю.

Еміграція[ред.ред. код]

У листопаді 1796 році, одразу по смерті Катерини II, його звільнив Павло I, якому Костюшко приніс вірнопіддану присягу, ймовірно за наполяганням придворних, що запевняли, що інакше імператор не звільнить 12 тисяч польських полонених. Виїхав в США, але в 1797 році повернувся до Європи і з 1798 року влаштувався під Парижем. Ставлячись до Наполеона як до тирана, категорично відмовлявся від будь-якої співпраці з ним, хоча в 1806 році йому пропонували підняти повстання в Польщі і очолити Велике герцогство Варшавське, проте Костюшко, не отримавши від Наполеона гарантій відновлення Польщі в колишніх межах, категорично відмовився від пропозиції, вважаючи негідним себе бути знаряддям в руках французького імператора. У 1815 році відмовився від запрошення Олександра I очолити адміністрацію Царства Польського, також після того, як дізнався, що Польща не буде відновлена у межах 1772 року.

Захворів 1 жовтня, 10 жовтня написав заповіт, помер 15 жовтня 1817 року в швейцарському місті Золотурн. Біля ліжка вмираючого не було жодного поляка. Церемонія похоронів відбулась 19 жовтня в єзуїтському костелі. Його забальзамоване тіло перевезли для поховання до Вавельської катедри Кракова, де поховали 23 червня 1819 року у крипті Св. Леонарда. Нутрощі були поховані на цвинтарі в Цухвиллі під Солурою, серце у 1927 році повернули на Батьківщину (Музей народовий, Варшава).[36]

Пам'ять про Костюшка[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

Не дивлячись на руське походження та віру, Тадеуш Костюшко був учасником Барської конфедерації що виступала проти зрівняння в правах уніатів та православних з римо-католиками, а також був прибічником полонізації русинів:

« ...упокорення русинів неможливе без заспокоєння їх фанатизму, це можна здійснити "вірним і найм'якішим способом", а саме об'єднуючи їх свята все з нашими, нехай один буде календар, також треба зробити так, щоб попи могли служити літургії по-польськи...

...Привчати їх [русинів] треба до польської мови, нехай по-польськи все їх служби будуть. Згодом дух польський в них увійде. За ворога будуть потім вважати того, хто б не знав національної мови. Почнуть ненавидіти москаля, пруссака і австріяка так, як француз ненавидить англійця...

 »

— З листа своєму сусіду (і послу трокському на Чотирирічний сейм) Міхалу Залевському[37]

Тим не менш в Україні існують вулиці в його честь у Володимирі-Волинському, Дніпрі, Ківерцях, Костянтинівці, Кривому Розі, Львові, Рівному, Сніжному, Хмельницькому.

За кордоном[ред.ред. код]

  • У 1840 році дослідник пол. Paweł Edmund Strzelecki назвав відкриту ним в Австралії гору ім'ям Костюшка. Гора Костюшка — є найвищою горою Австралійського континенту, її висота становить 2228 метрів. На сьогодні ця гора є центром Національного парку ім.  Костюшка (англ. Kosciuszko National Park).
  • Емброуз Бірс присвятив йому поезію «Свобода».
  • У Санкт-Петербурзі та Нью-Йорку є вулиці Тадеуша Костюшка.
  • У Нью-Йорку його іменем названо міст, школу і станцію метро.
  • Гімназія піярів, де навчався Тадеуш Костюшко.
  • У Кракові в пам'ять про Тадеуша Костюшка збудовано курган.
  • У Любешові на приміщенні колишньої гімназії є меморіальна дошка.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://pawet.net/library/history/bel_history/_articles/levandouski/%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D1%9E%D1%81%D0%BA%D1%96_%D0%AF%D0%BD._%D0%9A%D0%B0%D1%81%D1%86%D1%8E%D1%88%D0%BA%D0%B0_%D1%9E_%D0%A8%D0%B2%D0%B5%D0%B9%D1%86%D0%B0%D1%80%D1%8B%D1%96.html
  2. Костюшко Тадеуш — официальный сайт ВСБ (рос.)
  3. Касцюшкі // Беларусь: энцыклапедычны даведнік, 1995. — С. 379.
  4. Уладзімір Емяльянчык. Касцюшкі // ЭГБ, Т.4. — С. 146.
  5. Уладзімір Емяльянчык. Касцюшкі // ЭВКЛ С. 72.
  6. 88. Хто такі Тадэвуш Касцюшка? // 150 пытанняў і адказаў з гісторыі Беларусі
  7. Тадэвуш Корзан, Kościuszko, biografia z dokumentów wysnuta. Кракаў, Варшава, 1894.
  8. Радаводы Касцюшкаў // Анатоль Бензярук. Касцюшкі-Сяхновіцкія. Гісторыя старадаўняга роду. — Брэст: «Акадэмія», 2006. — 132 с.
  9. Heiko Haumann. «Held» und «Volk» in Osteuropa. — «Ost Europa», 2007, S.5-17.(нім.)
  10. —— (2011). Kosciuszko Książę chłopów. W.A.B. ISBN 978-83-7414-930-3. , ст. 2.
  11. Шындлер, Бартоламі (1991). Tadeusz Kościuszko, 1746–1817 (pl). Польшча: Wydawnictwo Bellona, 487 старонак. ISBN 978-83-11-07728-7.  ст. 103.
  12. Старазінскі, Алекс (2009). The Peasant Prince: Thaddeus Kosciuszko and the Age of Revolution. Нью-Ёрк: St. Martin's Press, 352 старонкі. ISBN 978-1-4299-6607-8. , Book, ст. 13.
  13. Шындлер, Бартоламі (1991). Tadeusz Kościuszko, 1746–1817 (pl). Польшча: Wydawnictwo Bellona, 487 старонак. ISBN 978-83-11-07728-7. , ст. 27.
  14. Гарднер, Моніка Мэры (1942). Kościuszko: A Biography. G. Allen & Unwin., ltd, 136 старонак. , Book (Google), Book (Gutenberg), ст. 317.
  15. Кажэнцкі, Фрэнсіс (1998). Thaddeus Kościuszko: Military Engineer of the American Revolution. Хэджсвіль: Southwest Polonia Press, 334 старонкі. ISBN 978-0-9627190-4-2. , ст. 54.
  16. Саверчанка, Іван; Санко, Дзмітрый (1999). 150 Questions and Answers of the History of Belarus. Мінск. , ст. 82.
  17. Новости [Novosti], 2009, ст. 317.
  18. Старазінскі, Алекс (2009). The Peasant Prince: Thaddeus Kosciuszko and the Age of Revolution. Нью-Ёрк: St. Martin's Press, 352 старонкі. ISBN 978-1-4299-6607-8. , Book, ст. 27.
  19. Старазінскі, 2011, ст. 28.
  20. Хербст, Станіслаў (1969). «Тадэвуш Касцюшка» (pl). Тадэвуш Касцюшка. 14. Варшава: Instytut Historii (Polska Akademia Nauk). , ст. 431.
  21. Гарднер, Моніка Мэры (1942). Kościuszko: A Biography. G. Allen & Unwin., ltd, 136 старонак. , Book (Google), Book (Gutenberg), ст. 17.
  22. —— (2011). Kosciuszko Książę chłopów. W.A.B. ISBN 978-83-7414-930-3. , стст. 17–18.
  23. —— (2011). Kosciuszko Książę chłopów. W.A.B. ISBN 978-83-7414-930-3. , ст. 32.
  24. Хербст, Станіслаў (1969). «Тадэвуш Касцюшка» (pl). Тадэвуш Касцюшка. 14. Варшава: Instytut Historii (Polska Akademia Nauk). 
  25. Старазінскі, Алекс (2009). The Peasant Prince: Thaddeus Kosciuszko and the Age of Revolution. Нью-Ёрк: St. Martin's Press, 352 старонкі. ISBN 978-1-4299-6607-8. , Book, ст. 36–38.
  26. а б в г д Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Herbst431 не вказаний текст
  27. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Storozynski pp. 17–18. не вказаний текст
  28. а б Сулек, 1970, с. 142
  29. Storozynski1, 2011, с. 41-42
  30. а б Storozynski1, 2011, с. 47–52
  31. а б Storozynski1, 2011, с. 53–54
  32. Afflerbach, 2012, с. 177–179
  33. Storozynski1, 2011, с. 65
  34. Historic Gardens — Thaddeus Kosciuszko-1778 Garden at West Point(англ.)
  35. Портрет Джефферсона на сайті Feelbyte Art Gallery (англ.)
  36. Herbst S. Kościuszko Andrzej Tadeusz Bonawentura (1746—1817)… S. 438 (пол.)
  37. Język polski a świadomość narodowa – prof. Janusz Tazbir

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]