Лютня-гітара
 | |
| Інші назви | гітаро-лютня, лютня-гітара, гітароподібна лютня, німецька лютня, лютня Вандерфогель |
|---|---|
| Класифікація | струнний щипковий музичний інструмент, Хордофон |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 321.321 |
| Подібні інструменти | |
 Лютня-гітара у Вікісховищі | |
Лютня-гітара, німецька лютня або лютня Вандерфогель (нім. Gitarrenlaute, Deutsche Laute або Wandervogellaute) — струнний музичний інструмент, поширений у Німеччині приблизно з 1850 року. Інструмент має 6 струн, гітарну кілочкову механіку та грушоподібний, як у лютні корпус[1].
Інструмент пов’язаний із контркультурним рухом Вандерфогель у Німеччині в першій половині 20 століття[2].
Назва «німецька лютня» іноді також використовується для вальдцітера, оскільки обидва вони отримали статус національних інструментів на початку 20 століття.
Історія[ред. | ред. код]
Близько 1800 року гітара перейняла шосту струну та налаштування від мандори, тоді як мандора перейняла одну струну від гітари. Гітаризована мандора стала новим типом лютні 19 століття. Інструмент був міцним, з ладами, колочною механікою на черв'ячній передачі, але з лютневим корпусом.
Стрій[ред. | ред. код]
Лютнеподібна гітара, як і сучасна класична гітара, має 6 нейлонових одинарних струн. Ладнається в гітарний спосіб: e'-h-g-d-A-E.
Вигляд[ред. | ред. код]
Голова грифа[ред. | ред. код]
Голова грифа не зігнута, як у традиційної лютні, а йде прямо, як на гітарі, але трапецієподібної форми ,як у лютень. Голова зазвичай має навершя двох типів: у вигляді тварини чи людини, або завиток, що закінчується прямокутником з різьбленням на ньому або без такого. Інструмент має кілочкову механіку, як це зроблено в гітари, і лише зрідка дерев'яні кілочки, як на лютнях.
Гриф[ред. | ред. код]
Гриф інструменту тотожний гітарному, а накладка робиться в рівень з корпусом, як на лютні. Останні лади врізаються в корпус німецької лютні.
Корпус і верхня дейка[ред. | ред. код]
Корпус німецької лютні грушоподібний і нагадую за обрисами корпус традиційної лютні. Ребра корпусу роблять з клена чи палісандра. Ребер може бути 11-13 чи 5-7. Ребра корпусу часто пофарбовані в різні кольори, щоби відображати стереотипне сприйняття середньовічного менестреля чи блазня. Зустрічаються екземпляри з пласким, як у гітари корпусом.
Верхня дейка майже завжди з ялини.
Розетка[ред. | ред. код]
Сучасна класична гітара зазвичай має просто вирізаний звуковий отвір. Німецькі лютні, однак, можуть мати складні малюнки, вирізані на дейці, зокрема геометричні візерунки, квіти, замки, сувої тощо.
Підставка[ред. | ред. код]
Підставка лютнеподібної гітари така сама, як в сучасної гітари, хоча може, окрім свого прямого функціонального призначення, служити декоративним елементом, виготовленим у різних формах, розмірах і стилях, часто витончено вирізьблених, наприклад, закінчуючись завитками з кожного боку.
Розміри[ред. | ред. код]
Мензура зазвичай 610 - 615 мм [3][4].
Література[ред. | ред. код]
- Lütgendorff-Leinburg, Willibald von (1904) Die Geigen- und Lautenmacher.
- C. 1935 German guitar lute at Finefretted.com
- Hans Dagobert Bruger (Hrsg.): Schule des Lautenspiels für die gewöhnliche Laute (Baßlaute), doppelchörige und theorbierte Laute. Unter Berücksichtigung der Regeln und Erfahrungen der berühmtesten Lautenmeister des 16. und der folgenden Jahrhunderte bis zur Gegenwart. 2 Bände. Teil 1: Für den anfahenden Schüler. Teil 2: der kunstreiche Lautenschlager. Möseler Verlag, Wolfenbüttel/Zürich 1925.
- A. Pöhler: Die Klampfe: Lieder für Wandervögel und Nesthocker. Zur Zupfgeige bequem zurecht gesetzt. Berlin 1900.
- Andreas Schlegel, Joachim Lüdtke: Die Laute in Europa 2. The Lute Corner, Menziken 2006.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Jeffrey Noonan. The Guitar in America: Victorian Era to Jazz Age. Univ. Press of Mississippi. pp. 209.
- ↑ Lute News: The Lute Society Newsletter. The Society. 2003. pp. 21–22.
- ↑ Советские гитары :: Форумы :: Гитары капстран :: wandervögel-laute 'Glockenklang'
- ↑ C. 1935 German guitar lute at Finefretted.com