Лєшко-Попель Іван Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Лешко-Попель
Иван Васильевич Лешко-Попель.jpg
Ім'я при народженні Іван Васильович Лешко-Попель
Народився 5 (17) вересня 1860
Рогачов, Могильовська губернія, Російська імперія
Помер 13 (26) грудня 1903 (43 роки)
Катеринослав, Катеринославська губернія, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність поляк
Діяльність лікар
Галузь медицина
Alma mater Імператорська медико-хірургічна академія
У шлюбі з Зінаїда Никифорівна Кірдановська
Діти Михайло, Лідія, Наталя, Катерина

Іва́н Васи́льович Лешко-По́пель (нар. 5 вересня 1860, Рогачов, Могильовська губернія — пом. 14 грудня 1903, Катеринослав, Катеринославська губернія) — український лікар та громадський діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Лешко-Попель народився 5 (17) вересня 1860 року в білоруському місті Рогачов Могильовської губернії[1]. Поляк за національністю, шляхтич за походженням. Закінчив Могилевську гімназію. У 1879 році вступив на природничий факультет Петербурзького університету, після закінчення якого у 1883 році перейшов на 3-й курс медико-хірургічної академії[2]. Після закінчення академії 12 листопада 1886 року отримав звання військового лікаря. 30 листопада 1887 року був зарахований у 54-й резервний кадровий батальйон, згодом перейменований на 210-й Перекопський резервний батальйон а пізніше Перекопський полк, військовим лікарем, який був розташований у місті Катеринославі. 7 лютого 1887 року Іван Лешко-Попель став земський лікарем[3]. З 1888 року Іван Лешко-Попель був членом Катеринославського медичного товариства.

На початку XX сторіччя мешканці Катеринослава (Дніпропетровськ) називали його «народний лікар», «друг знедолених».

Крім платних клієнтів, Лешко-Попель приймав десятки хворих катеринославців, що мали потребу, але не мали коштів на лікування в дорогих клініках.

На початку грудня 1903 року Іван Лешко-Попель заразився від пацієнта, важко хворої дитини, та отримав зараження крові. 13 грудня 1903 року в третій годині ранку лікар помер. Вже о шостій ранку біля будинку улюбленця Катеринослава стояла суцільна стіна його шанувальників. По всьому місту служили панахиди. На одному із заводів робітники не пішли обідати й кілька тисяч осіб, запросивши священика, молилися за Івана Лешко-Попеля. До 11 години людей, які хотіли попрощатися з покійним, було так багато, що потрібен був наряд поліції. За свідченням очевидців на похороні було більше 10 тисяч осі, які зібралися проводити в останню дорогу Івана Лешко-Попеля.

Сім'я[ред. | ред. код]

Іван Лешко-Попель був одружений із Зінаїдою Никифорівною Кірдановською, рідною племінницею першої дружини російського письменника Федора Достоєвського Марії Дмитрівни Ісаєвої[4]. У подружжя було четверо дітей: Михайло, Лідія, Наталя, Катерина.

Нащадки Лешко-Попеля проживають у місті Дніпро на Мандриківці.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У 1913 році, за ініціативи Дмитра Яворницького, на згадку про Іван Лешко-Попеля назвали вулицю у Нагірному районі (Лагірний). У другій половині XX ст. вулиця «сама собою» стала називатися Ляшко-Попеля, як й досі написано на номерах будинків.

У травні 2014 року на одному з корпусів державної медичної академії, коштом благодійників, встановили меморіальну дошку народному лікарю Іванові Лешко-Попелю[4].

Джерела[ред. | ред. код]

  • Велике життя доброї людини. Дніпропетровськ, 2010

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]