Лінк-Сар
|
Лінк Сар Link Sar | ||||
 | ||||
|
35°26′51″ пн. ш. 76°35′51″ сх. д. / 35.44750000002777313° пн. ш. 76.59750000002777881° сх. д.Координати: 35°26′51″ пн. ш. 76°35′51″ сх. д. / 35.44750000002777313° пн. ш. 76.59750000002777881° сх. д. | ||||
| Країна | Пакистан, Індія | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Karakoram, Masherbrum Range | |||
| Система | Машербрум (Каракорум) | |||
| Тип | гора | |||
| Висота | 7041 м | |||
| Висота відносна | 1021 м | |||
| Перше сходження | 5 серпня 2019, Graham Zimmerman, Steve Swenson, Chris Wright and Mark Richey. | |||
  Лінк Сар Лінк Сар (Пакистан) | ||||
 Лінк Сар Лінк Сар (Індія) | ||||
 | ||||
 Лінк-Сар у Вікісховищі | ||||
Гора Лінк-Сар (англ. Link Sar) розташована в гірському хребті Машербрум (Каракорум) між вершиною льодовика Чаракуза і льодовиком Кабері. Вона розташована на підкові, що з’єднує вершини Балтистан (K6) та К7 довкола вершини льодовика Чаракуза.
Історія сходжень[ред. | ред. код]
Ізольований, крутий і захищений значною кількістю снігу і льоду Лінк-Сар до 2019 року залишався однією з найвищих нескорених вершин в світі.
В середині 1970-х років було здійснено декілька спроб сходження на Лінк Сар.
Спроби були зроблені японськими командами в середині 1970-х років. По закінченню цього часу було видано кілька дозволів на сходження зі східного боку. Проблеми виникали через близькість до оспорюваного кордону між Пакистаном і Індією. Стів Свенсон отримав дозвіл разом з іншими в 2001 році, вони домоглися деякого обмеженого прогресу з цього боку гори. Спроби отримати дозвіл на повернення протягом наступного десятиліття були відхилені.[1]
Джон Гріффіт здійснив декілька спроб підкорити західну сторону гори з 2011 року з різними партнерами по сходженню, зійшовши по північно-західній стіні в 2015 році з Енді Хаусманном на проміжну вершину Sar West (6938 м). Хвороба учасників і звужене вікно погоди визначили рішення не просуватися далі 1 км до головної вершини.[2]
Врешті-решт в 2017 році Свенсон зміг повернутися до сходження разом з Гремом Ціммерманом і Крісом Райтом. У жахливу погоду вони досягли висоти всього 5900 м на південно-західній стіні, але цей досвід дозволив їм визначити можливий безпечний шлях до вершини.
5 серпня 2019 року на вершину піднялися Стів Свенсон, Марк Річі, Грем Ціммерман і Кріс Райт через південно-східну стіну гори.[1]
Література[ред. | ред. код]
- Link Sar, 1979. E Face from Linksar Glacier // American Alpine Journal. – 1980. – Vol. 22. – No. 54. – P. 645-646.
- Link, Sar, 2001, from S. - // High – 2002. – Vol. 234. - P. 70-73.
- British Charakusa. 2013. Expedition Report // MEF. – 2013.
- Andy Houseman. Fever Pitch. // American Alpine Journal. – 2016. – Vol. 120. -№ 364. - 31-40.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Повний звіт про поїздку link-sar-full-trip-report-on-first-ascent-by-zimmerman-swenson-wright-and -richey / [Архівовано 6 січня 2021 у Wayback Machine.] Скелі і лід
- ↑ Посилання Sar West, Northwest Face [1] [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] Американський альпійський журнал