Мандани
| Мандани | |
|---|---|
 Інтер'єр Хатина Манданський лідер, змішана техніка Карла Бодмера | |
| Ареал |
 Північна Дакота |
| Близькі до: | Хідатса |
| Мова | англійська, Мандан |
| Релігія | християнство, анімізм |
Манда́ни — індіанський народ з групи сіу, який на рубежі 18-19 століть вів напівкочовий спосіб життя на річці Міссурі й її притоках Харт і Найф. Археологічні знахідки вказують на те, що мандала прийшли в цю місцевість з долини річки Огайо. У 1838 році велика частина племені вимерла від епідемії віспи. Остання чистокровна представниця племені манданів померла 6 січня 1975 року. Згідно з Законом про реорганізацію індіанців в 1934 році Мандала офіційно об'єдналися з племенами арікара і хідатса в союз «Три об'єднаних племені» (Three Affiliated Tribes). Приблизно половина нащадків даного об'єднаного племені проживає в даний час в резервації Форт-Бертольд в штаті Північна Дакота, а інші розсіяні по території США. Деякі старі ще говорять манданською мовою.
Культура[ред. | ред. код]
На відміну від більшості індіанців Великих рівнин, ведших кочовий або напівкочовий спосіб життя, мандала в XIX столітті вже жили в постійних поселеннях, що складалися з куполоподібних індіанських землянок, оточених палісадом. Вони вирощували кукурудзу, боби, гарбузи, соняшник, полювали на бізонів в мисливський сезон, виготовляли кераміку і кошики. У манданів існували складні церемонії, такі, як сонячний танець і знаменита Окіп — тривав 4 дні свято ініціації молодих людей, що піддавалися весь цей час витонченим катуванням, щоб довести свою готовність стати воїнами. Існували й церемонії меншого масштабу, які проводилися не всім плем'ям, а окремими групами, наприклад, «Ведмежа церемонія» для лікування хворих і для підвищення сили воїнів. Селища манданів складалися з 12 — 100 будинків. У кожній з племінних груп троє людей займали керівне становище: військовий ватажок, ватажок мирного часу і правитель села. У соціальній організації домінували об'єднання воїнів з ієрархією за віком; за членство у військових союзах необхідно було вносити плату. Крім військових, існували інші соціальні, шаманські та жіночі об'єднання. Художники з племені манданів прикрашали одяг з буйволячого шкіри, зображуючи на них епізоди з героїчних битв.
Поховання[ред. | ред. код]
Після смерті члена сім'ї встановлювали біля поселення поміст для зберігання тіла. Тіло розміщували головою на північний захід, а ногами на південний схід. Південний схід - напрямок долини річки Огайо, звідки прийшли мандани. Мандани не спали в такій орієнтації, бо це запрошувало смерть. Після церемонії відправлення духу сім'я чотири дні сумувала біля помосту. Після того, як тіло згнило, а дерево ламалося, кістки збирали і закопували, за винятком черепа, який розміщували в колі біля села. Члени сім'ї відвідували черепи і розмовляли з ними, ділилися проблемами або жартували про мертвих. Після того, як мандани переїхали до заповідника Форт Бертольд, вони почали розміщувати тіла у коробках або багажниках, або обертали їх робою і поміщали в щілини скелі. [1]
Історія[ред. | ред. код]
Найближчою до манданскої мови є мова племені Віннебаго. Мандани прибули на річку Харт в період між 10 і 13 століттями і заснували тут 9 селищ: 2 на східному і 7 на західному березі. В той же час в регіон прибуло і плем'я хідаца, вівши тоді кочовий спосіб життя. Зустрівшись з манданами, хідаца перейняли їх осілий землеробський спосіб життя і оселилися на північ від них на річці Найф.
Перша зустріч з європейцями відбулася в 1738 році, коли манданів відвідали французькі купці. У цей час чисельність манданів становила близько 15000 чоловік, які проживали в 9 селищах на річці Харт.
У середині XVIII століття Мандала вперше придбали коней, яких вони використовували для перевезень і полювання. Зустріч з французами призвела до того, що мандани стали грати роль посередників у торгівлі шкурами, злаками і буйволячим м'ясом в обмін на зброю і коней. У 1750 році існувало 9 селищ манданів, однак кілька епідемій віспи та холери знизили до 1800 року їх число до двох.Після епідемії віспи в 1837 році вижило всього 100–150 манданів. Деякі з них в 1845 році переселилися до племені хідаца в Форт-Бертольд, а більшість інших переселилося туди ж пізніше. Чисельність нащадків манданів за станом в 2000 р. становила 369 людей.
Європейські легенди про походження манданів[ред. | ред. код]
Легенди про те, що серед манданів були нащадки доколумбових білих переселенців, або з Уельс а, або нащадків вікінгів з Вінланда, залучили до цього племені увагу великої кількості дослідників 18 і 19 століть. Вивченням манданів займалися, зокрема, Джон Еванс, Джордж Кетлін, Джордж Роджерс Кларк, Кларк, Уілья й Меріуезер Льюїс.
Джордж Кетлін, який відвідав манданів в 1833 році, звернув увагу на подібність деяких манданських ритуалів з єврейськими релігійними святами, через що прийшов до висновку про їх єврейське походження, хоча навряд чи мав при цьому на увазі події, описані в Книги Мормона.
Література[ред. | ред. код]
- Стукалін Ю. Енциклопедія військового мистецтв індіанців Дикого Заходу. — 688 с. — ISBN 978-5-699-26209-0.
- Стукалін Ю. Хороший день для смерті. — 384 с. — ISBN 5-8189-0323-0.
- Raymond J. DeMallie (Hrsg.): Handbook of North American Indians. Bd. 13: Plains. Smithsonian Institution Press, Washington D.C. 2001. ISBN 0-16-050400-7
- Maximilian zu Wied-Neuwied: Reise in das innere Nord-Amerika in den Jahren 1832 bis 1834, Originalausgabe in 2 Bänden mit Illustrationen von Karl Bodmer, Koblenz, 1840-41. Reprint in 2 Bänden vom L. Borowsky-Verlag, München, 1979. Siehe Kapitel 13 + 25 und Anhang.
- Maximilian zu Wied-Neuwied: Reise in das innere Nord-Amerika in den Jahren 1832 bis 1834, Reprint der Tableaus und Vignetten in guter Farbdruckqualität mit sehr stark gekürztem Text, preiswert. Taschen Verlag Köln 2001. Hier finden sich zahlreiche Abbildungen der Mandan.
- George Catlin: Die Indianer Nordamerikas, Verlag Kiepenheuer, (Leipzig/Weimar, DDR 1979, Band 1 und 2)
Посилання[ред. | ред. код]
- Ausführliches über die Mandan und ihre möglicherweise europäische Abstammung (engl.)
- Three Affiliated Tribes — Offizielle Website [Архівовано 24 січня 2015 у Wayback Machine.]
Див. також[ред. | ред. код]
- ↑ Bowers, Alfred W.(1991): Mandan Social and Ceremonial Organization. Moscow.