Натуральна віспа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Віспа)
Перейти до: навігація, пошук
Натуральна віспа
Дівчинка з Бангладешу, хвора на натуральну віспу (1973 рік). Про повне знищення віспи у Бангладеші було оголошено у грудні 1977 року, коли ВООЗ офіційно підтвердила цей факт.
Дівчинка з Бангладешу, хвора на натуральну віспу (1973 рік). Про повне знищення віспи у Бангладеші було оголошено у грудні 1977 року, коли ВООЗ офіційно підтвердила цей факт.
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B03
DiseasesDB 12219
MedlinePlus 001356
eMedicine emerg/885
MeSH D012899
CMNS: Натуральна віспа на Вікісховищі


Натура́льна ві́спа (часто просто віспа, також велика віспа; лат. Variola vera) — інфекційне вірусне антропонозне захворювання з епідемічним поширенням. 1980 року Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно повідомила, що натуральна віспа ліквідована у природі за допомогою вакцинації[1], попри це, все ще існує гіпотетична можливість внутрішньолабораторного зараження при проведенні наукових досліджень з подальшим поширенням хвороби в популяції, адже в світі були ліквідовані усі лабораторні запаси вірусу на початку 1990-х років, які ще на той момент зберігали в 3-х країнах (США, СРСР, Південно-Африканська Республіка). Не зважаючи на підтверджений факт ліквідації в світі натуральної віспи, її, через легкість зараження людей, швидкість поширення, тяжкий перебіг, високу летальність продовжують відносити до тих інфекційних захворювань, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, що можуть спричинити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я. Тож її продовжують включати до переліку до тих інфекційних хвороб, які регулюють сучасні Міжнародні медико-санітарні правила 2005 року[2].

Вірус натуральної віспи залишено, незважаючи на ліквідацію хвороби в природі, у переліку тих біологічних агентів, що можуть бути чинниками біологічної зброї[3]

Історичні відомості[ред.ред. код]

Натуральна віспа — одне з найдавніших захворювань. Опис віспи було знайдено в єгипетському папірусі Аменофіса I, складеному близько 4 тис. років до нашої ери.

У Російській імперії варіоляція (метод раннього небезпечного щеплення) була проведена після смерті від віспи 15-літнього імператора Петра II. Першими щепленими від віспи були Катерина II, Великий князь Павло Петрович, Велика княгиня Марія Федорівна, а через кілька днів і онуки Катерини — Олександр і Костянтин Павловичі. Звичайному селянському хлопчині Олександру Маркову, від якого взяли матеріал для щеплення Катерини II, дарували дворянство, надали прізвище Оспєнний і герб.[4]

Наприкінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер винайшов вакцину — безпечне щеплення від віспи на основі вірусу коров'ячої віспи, яке потім було застосовано в Європі та усьому світі масово.

Етіологія[ред.ред. код]

Віріони натуральної віспи (збільшено у 370000 разів)

Збудник натуральної віспи — складний вірус, він містить ДНК, розмножується в цитоплазмі клітин. Вірус віспи відносять до родини Poxviridae, підродини Chordopoxviridae, роду Orthopoxvirus; містить ДНК, має розміри 200—350 нм, розмножується у цитоплазмі з утворенням включень[5]. Вірус натуральної віспи має антигенну спорідненість із еритроцитами групи А крові людини, що зумовлює слабкий імунітет, високу захворюваність та смертність. Він стійкий до впливу зовнішнього середовища, особливо до висушування та низьких температур. Він може тривалий час, упродовж місяців, зберігатися у кірочках, взятих з оспин на шкірі хворих, у замороженому та ліофілізованому стані залишається життєздатним декілька років.

Епідеміологічні особливості[ред.ред. код]

Роль джерела інфекції грають хворі, які у перші дні захворювання виділяють збудника у зовнішнє середовище з частинками слизу з носоглотки (повітряно-крапельний механізм передачі інфекції), а пізніше — при відпаданні кірочок, що містять вірус, зі шкіри та слизових оболонок контактним механізмом — шляхом безпосереднього контакту, так і внаслідок того, що вірус з кірочок потрапляє до пилу (пиловий шлях), який піднімається у повітря і надалі проникає до організму здорової людини через дихальні шляхи.

Патогенез[ред.ред. код]

Проникнувши через шкіру або слизові, вірус починає циркулювати у крові; при вкоріненні його у клітини шкіри або слизових оболонок на них утворюються характерні висипання. Вірус викликає глибокі порушення діяльності серцево-судинної системи.

Кольорова модель висипу при натуральній віспі на обличчі (1917 рік).

Класифікація і клінічні ознаки[ред.ред. код]

Розрізняють такі клінічні форми:

  • поширена форма з достатньо рясним висипом на шкірі та слизових оболонках (зустрічається найчастіше);
  • геморагічна форма;
  • зливна віспа;
  • віспяна пурпура (або чорна віспа) — вкрай тяжка форма віспи з практично 100-відсотковою летальністю;
  • варіолоїд — атипова, легка, стерта форма хвороби у людей, в яких є імунітет після профілактичних щеплень.

Інкубаційний період триває від 5 до 15 днів.

При поширеній формі початок хвороби завжди гострий — з ознобом, болем у ділянці крижів та ломотою в тілі, швидким підвищенням температури тіла до 40-40,5 °C. Цей продромальний період триває 3-5 днів; приблизно у 20-25 % хворих є продромальний висип, який зберігаються упродовж 3-4 днів, не маючи нічого спільного зі справжнім віспяним висипом, що з'являється пізніше.

Після продромального періоду температура знижується до норми або до 37,2 °C, зберігаючись на цьому рівні упродовж 3-4 днів. За цей період встигають утворитися справжній віспяний висип. Він має характерну локалізацію, з'являючись на волосяній частині голови, частіше на чолі, на обличчі, кистях рук, у проміжках між пальцями рук та ніг. З 2-го дня від початку висипу його елементи з'являються на тулубі, потім поширюються на верхні та нижні кінцівки. Спочатку вони мають вигляд круглих, до 3 мм у діаметрі рожевих плям, що швидко перетворюються на папули.

Через 1-2 дні на верхівці кожної папули утворюється пухирець (везикула), наповнений мутною рідиною. Пухирці мають подовжену форму, обведені тонкою смужкою гіперемії. Якщо проштрикнути пухирець тонкою голкою, то повного випорожнення пухирця не настає, тому що він багатокамерний. Кожний пухирець розміщується на ущільненій ділянці шкіри, дно його інфільтроване. Більшість везикул та пустул розташовуються на периферійних (дистальних) ділянках тіла. Висипання на слизових ротової порожнини, носоглотки, гортані та трахеї мають такі ж особливості.

Через 1-2 дні вміст пухирців нагноюється, мутнішає, виникають гнійні пустули, при цьому температура збільшується до 40-41 °C та тримається на цьому рівні (з тими або іншими коливаннями) упродовж 10-15 днів та більше. Пухирці лопаються, гній витікає на шкіру, спричинюючи свербіж, подразнення і мацерацію шкіри.

Нерідко самі хворі пошкоджують гнійні пустули, переносячи гній на здорові ділянки шкіри. Стан хворого стає нестерпним, його непокоїть свербіж шкіри, він втрачає апетит, страждає від безсоння.

Тяжке ураження серцево-судинної системи може призвести до летального кінця. Прогноз завжди серйозний.

У випадках одужання на ділянках, де відбувся витік гною з пустул, утворюються сухі темно-бурі кірочки, що відокремлюються від поверхні шкіри або слизових до кінця 3-4-го тижня від початку хвороби, коли хворий починає одужувати. Для картини крові характерна лейкопенія або нормоцитоз; у формулі крові — відносний лімфоцитоз. Різко виражена тромбоцитопенія.

При геморагічній формі хвороби («чорна віспа») порожнини пухирців та пустул містять домішки крові, яка змінює свій колір до чорного.

Варіолоїд — легка форма віспи в людей, в яких є частковий імунітет, набутий внаслідок щеплень, характеризується відсутністю продромального періоду, короткочасним підвищенням температури (на 2-4 дні), невеликим висипом, що розташовується тільки на чолі, шиї, між пальцями рук та ніг; елементи висипу досягають неповного розвитку (пустул не спостерігають). Хвороба закінчується повним одужанням.

Діагностика[ред.ред. код]

Хворобу розпізнавали на основі епідеміологічних даних, анамнезу і клінічної симптоматики. Для підтвердження діагнозу можна дослідити зіскоб папул, вміст пухирців та пустул на специфічний антиген збудника, що виявляється у реакції зустрічної дифузії та преципітації в гелі. З метою екстреної діагностики використовується реакція пасивної гемаглютинації з вмістом віспяних елементів. Для виявлення вірусу використовуються методи електронної мікроскопії. Для підтвердження діагнозу натуральної віспи проводиться також дослідження парних сироваток крові в реакції гальмування гемаглютинації.

Лікування[ред.ред. код]

Усі хворі підлягали госпіталізації та суворій ізоляції. Терапія симптоматична. Необхідне суворе дотримання гігієнічних вимог до натільної та постільної білизни. З моменту утворення пустул їх тушують 2 % розчином перманганату калію на ватному тампоні. Шкіру повік протирають 1 % розчином борної кислоти, в очі закрапують сульфацил-натрій (альбуцид), а у період гнійних висипань через день застосовують офіцинальну тетрациклінову очну мазь. Слизову оболонку ротової порожнини та язик протирають 3 % розчином боракс-гліцерину. Необхідні комплексна вітамінотерапія, анальгетики, снодійні. За відповідними показаннями застосовують серцево-судинні препарати, в/в вливання сольових розчинів. При тяжкому перебігу віспи в ослаблених хворих для придушення вторинної бактеріальної інфекції застосовують антибіотики.

Профілактика[ред.ред. код]

Монумент присвячений ерадикації віспи. Встановлений на території штаб-квартири ВООЗ у Женеві.

Госпіталізація хворих, проведення карантинних заходів. Персонал, що наглядає за хворими, повинен носити марлеві пов'язки, подвійні халати, гумові хірургічні рукавички. При появі випадку захворювання у вогнищі встановлюється карантин на 17 днів, за людьми, що контактували з хворим, встановлюють медичне спостереження з розміщенням їх у карантині.[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Smallpox. WHO Factsheet. Архів оригіналу за 2012-05-29. Процитовано 2007-09-22. 
  2. International Health Regulations (2005)
  3. Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 86 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.042012)
  4. щеплення Катерини II
  5. Atkinson W, Hamborsky J, McIntyre L, Wolfe S (eds.) (2005). Smallpox (PDF). Epidemiology and Prevention of Vaccine-Preventable Diseases (The Pink Book) (вид. 9th). Washington DC: Public Health Foundation. с. 281–306. Архів оригіналу за 2010-04-09. 
  6. Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.


Rod of Asclepius2.svg Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.