Мандзенко Кость Полікарпович
| Кость Полікарпович Мандзенко | |
|---|---|
 Сотник | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
15 листопада 1894 Голованівськ, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія |
| Смерть |
16 січня 1983 (88 років) Чикаго, США |
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР |
| Військова служба | |
| Приналежність |
УНР |
| Війни / битви |
Перша світова війна Українсько-радянська війна Друга світова війна |
| Командування | |
| в. о. командира комендантського куреня штабу Запорізького корпусу | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Кость Полікарпович Мандзенко (15 листопада 1894, Голованівськ — † 16 січня 1983, Чикаго) — сотник Армії УНР (генерал-поручик на еміграції). Полковник 2-ї Української піхотної бригади (800-ий полк «Бранденбург»). Командир 1-го парашутного відділу УНА.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у м. Голованівськ Балтського повіту Подільської губернії. Закінчив Уманську чоловічу гімназію.
На службі РІА[ред. | ред. код]
Закінчив 1-шу Київську школу прапорщиків (28 грудня 1915), вийшов до 145-го піхотного запасного батальйону. З 28 грудня 1916 р. брав участь у боях на фронті Першої світової війни у складі 1-го лейб-гренадерського Катеринославського полку. Був тричі поранений, контужений. Був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня. З 12 лютого 1917 р. — поручик, начальник команди саперів 1-ї Гренадерської дивізії.
На службі УНР[ред. | ред. код]
Був одним із організаторів Українського куреня 1-ї Гренадерської дивізії, командував сотнею цього куреня. Після повернення в Україну демобілізувався. 10 листопада 1918 р. був мобілізований до 11-го пішого Уманського полку Армії Української Держави.
З 10 лютого 1919 р. — старшина комендантської сотні штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 18 березня 1919 р. — комендант станції Рудниця. З 26 березня 1919 р. — в. о. командира комендантського куреня штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 14 квітня 1919 р. — помічник начальника інспекторсько-господарської частини штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 15 травня 1919 р. — начальник корпусного обозу.
З кінця червня 1919 р. до 17 жовтня 1919 р. хворів на гострий тиф, невдовзі — на плямистий тиф. Потрапив у полон до білих, був вивезений до Одеси, а звідти — до Польщі, де повернувся до української армії. З початку червня 1920 р. служив в Охороні Головного Отамана С. Петлюри. У 1921 р. — старшина 50-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
Міжвоєнний період[ред. | ред. код]
З 1928 р. — контрактовий офіцер польської армії. Служив у складі 58-го піхотного полку. Останнє звання у польській армії — майор.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У 1939 р. потрапив у німецький полон. Був комендантом табору військовополонених у м. Люкенвальде під Берліном. У березні 1945 р. у ранзі полковника служив у 2-й Українській піхотній бригаді, сформованій на базі 800-го полку «Бранденбург», яка незабаром влилася до 2-ї Української дивізії Української національної армії. Згодом командував 1-м парашутним відділом УНА.
Життя в еміграції[ред. | ред. код]
Після Другої світової війни жив на еміграції у Західній Німеччині та США. Урядом УНР в екзилі був підвищений до рангу генерала-поручика.
Помер та похований у Чикаго.
Джерела[ред. | ред. код]
- ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 26; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 7
- РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. — п/с 130—924; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1983. — № 2. — С. 86
- Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945). — Львів. — 2003. — С. 496, 504, 525
- Побігущий Є. Мозаїка моїх споминів. — Мюнхен — Лондон. — 1982. — С 51, 56.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923