Манілов
| Манілов | |
|---|---|
 | |
| Творець: | М. В. Гоголь |
| Твори: | Мертві душі |
| Стать: | чоловічаd |
| Діти: | 2 сина, Фемістоклюс і Алкід[1] |
| Рід занять: | поміщик |
Мані́лов — персонаж поеми Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі». Від характеру цього образу, одного з найцікавіших у поемі, утворився крилатий вираз «маніловщина» для позначення безпідставної мрійливості, надміру добродушного та пасивного ставлення до дійсності[2], саме ім'я Манілова також стало прецедентним[3]. Манілов виділяється не тільки розмахом задумів у поєднанні з повною бездіяльністю (подібні риси є і у парного йому персонажа, Тентетникова), а й повною зневагою до практичних питань: Манілов навіть не помічає розрухи у своєму маєтку[4].
Образи поеми зазвичай сприймаються як сатира на соціальні типи сучасного Гоголю суспільства. Подібно до всіх виведених поміщиків, Манілов, за висловом В. Ф. Переверзєва, є «порожником», а нікчемність надає безглузде забарвлення м'якості його натури. Неробство перетворює позитивну властивість — м'якість — на «моральну сльоту». Незважаючи на перебільшений образ, бездіяльність Манілова не служить не тільки добру, а й злу, і тому не викликає огиди, за словами Переверзєва, це далеко не погана людина. Суб'єктивне ставлення до Манілова сучасних читачів, згідно з М. М. Чувелева, найчастіше і грунтується на симпатії.
Чувельова також наголошує на «душевній порожнечі» Манілова. Оскільки «святе місце порожнім не буває», порожнеча, де немає світла, заповнюється пітьмою. У екранізації П. С. Лунгіна це заповнення порожнечі злом візуалізоване: Манілов, говорячи про Чичікова, перевтілюється і, немов під впливом гіпнозу, повторює слова і манери махінатора. Сам Манілов не живе; статичність цього персонажа — це «нудьга смертельна». З погляду Чувелевої, сучасне порівняно тепле ставлення до персонажа читачів характеризує стан сьогоднішнього суспільства, в якому спроби наживи на мертвих душах не викликають неприйняття, це «адже реальним ревізським душам жодної шкоди не завдасть».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кривонос, В. Ш. Фемистоклюс и Алкид в «Мертвых душах» Гоголя // Н. В. Гоголь и русская литература: материалы докладов и сообщений Международной научной конференции IX Гоголевские чтения.
- ↑ Маниловщина // Словарь Ушакова
- ↑ Нахимова, Елена Анатольевна. Прецедентные имена, восходящие к текстам Н. В. Гоголя, в современной коммуникации [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Политическая лингвистика 23 (2007).
- ↑ Кондакова, Ю. В. «Мертвая душеада»: функциональные диады персонажей поэмы Н. В. Гоголя [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Дергачевские чтения-2008. Т. 1.— Екатеринбург, 2009 9 (2009): 209—215.
Література[ред. | ред. код]
- Наталя Чувельова. Чи мертва душа Манілова?: (Спроба інтерпретації образу Манілова в поемі НВ Гоголя «Мертві душі») [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.] // NV Gogol: Bytí díla v днижнику: (studie o živом dědictví) (2015): 95-102.(рос.)