Мертві душі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мертві душі
Мёртвые души
Dead Souls (novel) Nikolai Gogol 1842 title page.jpg
Титульна сторінка першого видання
Жанр роман
Автор Гоголь Микола Васильович
Мова російська
Виданий 1842
Переклад І. Франко, 1882;
Г. Косинка (під редакцією В. Підмогильного), 1934;
за редакцією А. Хуторяна, Ф. Гавриша, М. Щербака, 1935;
за редакцією К. Шмиговського, 1948;
за редакцією І. Сенченка, 1952
в проекті «Гутенберг» 1081

«Мертві душі» (рос. Мёртвые души) — роман російського письменника українського походження Миколи Васильовича Гоголя, який вважається зразком російської літератури XIX століття. Сам Гоголь визначив жанр свого твору як «епічна поема в прозі». Перший том роману був виданий у 1842; другий том письменник знищив власноручно, збереглися лише його окремі розділи; щодо третього тому були тільки загальні задуми.

Незважаючи на те, що роман фактично не завершено, його перший том розглядається як повний твір.

Історія написання[ред.ред. код]

Сюжет поеми був підказаний Гоголю Олександром Сергійовичем Пушкіним імовірно в вересні 1831 року. Відомості про це сягають «Авторської сповіді», написаної в 1847 році і опублікованій посмертно в 1855 році, і підтверджуються надійними, хоча і непрямими, свідоцтвами.

Перші глави Гоголь читав Пушкіну перед своїм від'їздом за кордон. Робота продовжилася восени 1836 року в Швейцарії, потім у Парижі і пізніше в Італії. До цього часу у автора склалося ставлення до свого твору, як до «священного заповіту поета» і літературного подвигу, який має одночасно значення патріотичного, що повинен відкрити долю Росії і світу. У Баден-Бадені в серпні 1837 Гоголь читав незакінчену поему в присутності фрейліни імператорського двору Олександри Смирнової (уродженої Россет) і сина Миколи Карамзіна Андрія Карамзіна, в жовтні 1838 роки читав частину рукопису Олександру Тургенєву. Робота над першим томом проходила в Римі в кінці 1837 року — початку 1839 року.

Після повернення в Росію Гоголь читав розділи з «Мертвих душ» в будинку Аксакових в Москві у вересні 1839 року, потім в Санкт-Петербурзі у Василя Жуковського, Миколи Прокоповича та інших близьких знайомих. Остаточною обробкою першого тому письменник займався в Римі з кінця вересня 1840 року по серпень 1841 року.

Повернувшись до Росії, Гоголь читав глави поеми в будинку Аксакових і готував рукопис до видання. На засіданні Московського цензурного комітету 12 грудня 1841 року, з'явилися перешкоди до публікації рукопису, переданого на розгляд цензору Івану Снєгірьову, який, ймовірно, ознайомив автора з тим, що можуть виникнути ускладнення. Побоюючись цензурної заборони, в січні 1842 Гоголь через Бєлінського переправив рукопис в Санкт-Петербург і просив друзів А. О. Смирнова, Володимира Одоєвського, Петра Плетньова, Михайла Виельгорского допомогти з проходженням цензури.

9 березня 1842 року книжка була дозволена цензором Олександром Нікітенко, однак зі зміненою назвою і без «Повісті про капітана Копєйкіна». Ще до отримання цензурного примірника рукопис почали набирати в друкарні Московського університету. Гоголь сам взявся оформити обкладинку роману, написав дрібними буквами «Пригоди Чичикова, або» і великими «Мертві душі». У травні 1842 року книга вийшла під назвою «Пригоди Чичикова, або Мертві душі, поема М. Гоголя». В СРСР і сучасній Росії назва «Пригоди Чичикова» не використовується.

Існує кілька версій про долю другого тому:

  • Літературна легенда: Гоголь рано зранку 12 лютого 1852 р свідомо спалив твір, яким був незадоволений.
  • Реконструкція: Гоголь, повернувшись зі всеношної в стані повного занепаду, помилково спалив чистовик замість призначених для спалення чернеток.
  • Гіпотетична версія: Гоголь до кінця 1851 році закінчив другий том «Мертвих душ», на думку автора і його слухачів, — шедевр. У лютому 1852 р., відчуваючи наближення своєї смерті, Гоголь спалив непотрібні чернетки і папери. Після його смерті рукопис другого тому «Мертвих душ» потрапив до графа А. Толстого і по цей день перебуває десь в цілості й схоронності.

Назва[ред.ред. код]

У Російській імперії до скасування кріпацтва у 1861 році, землевласники мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їх землю. Кріпаки вважалися власністю поміщика, і їх можна було купувати, продавати чи закладати, як і будь-яке інше рухоме майно. Для обліку кріпаків (і людей взагалі), використовувалося слово «душа», наприклад, говорили «шість душ кріпаків». Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто «мертвих кріпаках»), які далі вважалися власністю поміщика згідно з обліком. З іншого боку, назва роману стосується «мертвих душ» персонажів-поміщиків і різних аспектів їх морального і духовного виродження, яке стає видимим в процесі ближчого ознайомлення читача з ними.

Переклади та видання українською мовою[ред.ред. код]

Перший переклад першого тому поеми українською мовою здійснив 1882 року Іван Франко[1]. У 1934 році його переклав Григорій Косинка (під редакцією В. Підмогильного), у 1935 році — переклад за редакцією А. Хуторяна, Ф. Гавриша, М. Щербака (два томи поеми). У 1948 році вийшов переклад за редакцією К. Шмиговського, а у 1952 році — переклад за редакцією І. Сенченка (два томи поеми).

  • Мертві душі, або Вандровки Чичикова. Поема Миколая В. Гоголя / Пер. І. Франка. — Львів: Накладом ред. «Діла», 1882. — 280 с. + іл. портр. — [Замітка перекладача про зміст II тому «Мертвих душ» (перекладається тільки 1-й)].
  • Мертві душі. Поема / [Пер. з рос. Г. Косинки]; За ред. В. Підмогильного; Вст. ст. Л. Каменева, Д. Заславського. — X.: Література і мистецтво, 1934. — 312 с. — (Дешева б-ка худож. літ.).
  • Мертві душі. Поема. Додатки до поеми «Мертві душі» / Пер. за ред. А. Хуторяна, Ф. Гавриша, М. Щербака / Гоголь М. Вибрані твори. — К.; X.: Держлітвидав, 1935. — С. 428—635.
  • Мертві душі / Пер. за ред. К. Шмиговського // Гоголь М. В. Вибрані твори. — К.: ДВХЛ, 1948. — С. 304—516.
  • Мертві душі. Поема / Пер. за ред. І. Сенченка // Гоголь М. Твори: В 3 т. / Заг. ред. М. Гудзія. — К.: Худож. літ., 1952. — Т. 3. — С. 7—373.
  • Мертві душі. Поема / Пер. за ред. І. Сенченка // Гоголь М. В. Програмні твори / Післямова В. Шевчука. — К.: Обереги, 2000. — 576 с. — (Зарубіжна література в освіті. Хрестоматія II).
  • Мертві душі. Поема / Пер. за ред. І. Сенченка [Іл.: О. Агіна, Є. Бер- надський]. — К.: Богдан, 2004. — 128 с.: іл., портр. — (Шк. роман-газета; вип. 4).
  • Мертві душі [Т. 1—2] // Гоголь М. Повісті. — X.: Прапор, 2007. — С. 154—413.: іл., портр.; 22 см.
  • Мертві душі. Поема. Для ст. шк. віку / Передм. та навч.-метод, матеріали Н. Комар. — К.: Школа, 2009. — 336 с. — (Б-ка шк. класики).
  • Мертві душі // Гоголь М. Зібрання творів: у 7 т. Т. 5: Мертві душі; упоряд. П. В. Михед / М. В. Гоголь; редкол.: М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. — К.: Наук. думка. — 2009. — 360 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Миколай Гоголь. Мертви душъ, або Вандровки Чичикова. Тема Миколая В. Гоголя. Накладом редакціи «Дела». — Львов. З друкарні т-ва им. Шевченка, под зарядом К. Беднарського, 1882 р. Перші 6 ст. «Слово от видавництва», а в кінці (273—274) замітка перекладача про зміст ІІ тому «Мертвих душ» (перекладається тільки 1-ий). — 280 с.

Посилання[ред.ред. код]


книги Це незавершена стаття про книгу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.