Мелехов Григорій Пантелійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Мелехов
Творець: Михайло Шолохов
Твори: роман «Тихий Дон»
Стать: чоловічий
Національність: русский
Дата народження: 1892
Рід занять: військовослужбовець
Роль виконує: Андрій Абрикосів (1930)
Петро Глєбов (1958)
Руперт Еверет (1992-2006)
Євген Ткачук (2015)

Григорій Пантелійович Мелехов (рос. Григо́рий Пантеле́евич Ме́лехов) , головний герой роману Михайла Шолохова «Тихий Дон». Одним з прототипів персонажа є, на думку дослідників, командир 1-ї повстанської дивізії в Вешенському повстанні Харлампій Єрмаков. Образ героя, званий літературознавцями «відкриттям у світовому мистецтві»[1], був неодноразово втілений в кінематографі.

Історія створення. Можливий прототип[ред. | ред. код]

Літературна біографія Григорія Мелехова, на думку дослідників, невіддільна від питання про авторство текстів роману «Тихий Дон». Так, ряд літературознавців дотримується думки про те, що в рукописах твори проглядається «„соавторское“ редагування»; звідси — «непослідовність і суперечливість образу головного героя[2]. Інші переконані, що метання Мелехова пов'язані з формуванням його особистості і «йдуть по наростаючій»[3].

У чорнових начерках роману, датованих 1925 роком, Григорія Мелехова не було — він з'явився у підсумковій редакції, зайнявши місце персонажа Абрама Єрмакова[4]. У той же час, за словами письменника Анатолія Калініна, ім'я Григорій нерідко зустрічається в ранніх оповіданнях Шолохова; історії героїв, які діють в таких його творах, як «Коловерть» і «Пастух», вельми далекі від долі Мелехова, однак у них вже виявляється «відблиск того, зовсім юного Григорія, який ще не заблукав на дорогах суворого лихоліття»[5].

Свідченням того, що «попередником» Мелехова був Абрам Єрмаков, є, за даними літературознавця Фелікса Кузнєцова, і зовнішня схожість (у обох були «сині опуклі білки очей» і «зігнута ліва брова»), і загальні риси характеру: і той, і інший відрізнялися гарячою вдачею і безудержностью у вчинках. При цьому два героя мали спільного прототипу — козака Харлампія Єрмакова, розстріляного в 1927 році на підставі рішення колегії ОГПУ[6]. Сам Шолохов протягом декількох десятиліть після виходу «Тихого Дону» на питання про прообразах відповів досить ухильно, не підтверджуючи і не заперечуючи версію про близькість доль Єрмакова і Мелехова: «І так, і ні... Скоріше всього це образ збірний»[7].

Дослідники встановили, що Шолохов був добре знайомий з Харлампием Васильовичем, досить щільно спілкувався з ним при зборі матеріалів, пов'язаних з історією Громадянської війни на півдні Росії. В архівах зберігся лист Михайла Олександровича, адресований Єрмакову; у ньому, зокрема, згадується про необхідність особистої зустрічі для одержання деяких додаткових відомостей щодо епохи 1919 року»[8].

Схожість між Григорієм і його прототипом неодноразово встановлювалося радянськими вченими в ході їх бесід з дочкою Єрмакова Пелагеєю і кількома козаками більш старшого віку ніж вона. Заслуговує уваги свідоцтво надійшло від білогвардійського офіцера Євгена Ковальова, який влітку 1919 року служив разом з Єрмаковим Донський армії. Ковальов знайшов настільки разючу подібність між Григорієм Єрмаковим і щодо їх зовнішності та хоробрості, що написав статтю, озаглавлену «Харлампій Єрмаков — герой „Тихого Дону“»[9][10].

Віхи біографії[ред. | ред. код]

Під певним кутом зору Григорій Мелехов — тип молодої людини світової літератури, що проходить свої роки навчання і формування як особистості, тільки тут ці роки припали на часи розломно-тектонічні, і вчиться Григорій не на книгах, а через живе спілкування, суперечку, але головне все ж таки — через саму життя, її випробування та відкриття, через жорстке дорослішання душі і розуму[3].

Головний герой роману «Тихий Дон» з'явився на світ у 1892 році (дата народження у творі не вказана, проте вона встановлена дослідниками на основі документів про призовному віці, що діяли в Росії перших десятиліттях XX століття) в сім'ї відставного урядник Отаманського лейб-гвардії полку Пантелея Мелехова[11]. У зовнішньому вигляді Григорія помітні батьківські риси, якого, як і інших «горбоносих, дикувато-красивих» представників роду Мелеховых, хуторяни називали турками[11]. У романі простежуються основні етапи біографії Григорія. Так, у грудні 1913 року він покликаний в армію[12]; на службі в 12-му Донському козачому полку Мелехов проявляє себе як людина, з люттю відстоює власну честь і прагне не допустити образ інших людей[11]. Восени 1914-го він потрапляє в госпіталь, потім повертається на фронт, бере участь у Брусилівському прориві; до 1916 році Григорій має вже чотири Георгіївських хреста[13].

Життя Мелехова в 1917 році позначена пунктирно; на думку дослідників, така авторська стриманість пов'язана з тим, що герой «залишався в стороні від політичної боротьби, що захлеснула країну»[14]. Одним з ключових моментів, що вплинули на його світосприйняття, є, на думку літературознавця Ірини Медведєвої-Томашевської, епізод, в ході якого відбувається знищення полонених козацьких офіцерів: «Це звірство, до того ж свідчить про відсутність військового права і честі, рішуче відштовхує Григорія від більшовиків»[15]. У поглядах Мелехова на життя з'єднаний досвід землероба і бійця, тому його, як і інших козаків, по-справжньому хвилюють три питання: про землі, волі і влади[2].

Звичайно, Григорій сам залучений в криваву, расчеловечивающую круговерть війни та братовбивства, але він болісно душевно мучиться цим... Він не тільки невідступно відчуває на собі тягар недоброго, глибинно ганебного, того, що в християнстві називається гріхом, але головне — здатний зупинити своє рассвирепевшее серце, ображене почуття, вже заносящее руку на кривдника, готовий охолонути і пробачити[3].

Григорий Мелехов и Аксинья[ред. | ред. код]

Интерес к Аксинье — жене соседа Мелеховых Степана Астахова — зарождается у Григория в тот момент, когда тридцать казаков, в том числе муж героини, уходят на военные сборы в лагеря. Роман развивается стремительно; Аксинью и Григория сближает безоглядность чувств, искренность порывов, нежелание считаться с людской молвой[16]. По словам литературоведа Светланы Семёновой, Мелехов и его возлюбленная объединены «страстностью, мощной, почти звериной эротической, жизненной энергетикой»; при этом герой с его «диковатой красотой» является «воплощением мужественности», тогда как пылкая, чувственная, притягательная Аксинья несёт в себе мощное женское начало. Любов персонажів подібна «весняному розкріпаченню землі»; не випадково описи природи займає так багато місця в момент побачень або томлений героїв: «Ксенія і кленовий кущ», «Ксенія і сумний чарівний запах займаного в'яненням конвалії»[3].

У фіналі «Тихого Дону» герої висуваються вночі до станиці Морозівської[17]. В дорозі молоду жінку наздоганяє куля, випущена «людиною з застави». Після смерті Аксіньі герой занурюється в «апокаліптичний ступор»; його існування нагадує «мертву обвуглілу землю»[3].

Григорій як би похитнувся у своїх вітальних основи, став несхожим на себе, жалюгідним, полохливим, навіть кілька юродивим. З нього немов вирізали частину його сутності, тісно пов'язаної з коханою: поки вона існувала, навіть далеко від нього і в розриві з ним, він перебував у своєму повному складі, фізичному і духовному, а тут впав... Але і зараз він продовжує інстинктивно боротися за життя[3].

Григорій Мелехов і Наталія[ред. | ред. код]

Григорій одружився з Наталією Коршуновою не по любові — це вибір його батька[18]. Про те, наскільки далека від героя юна наречена, свідчить сцена весілля, написана автором «відстороненим оком»: Мелехов спостерігає за поведінкою осіб, фіксує особливості їх поведінки під час застілля і в той же час відчуває якусь відгородженість від того, що відбувається: «Йде кілька гротесковий монтаж укрупнених деталей»[3].

При цьому Григорій усвідомлює, що його дружина — «тонка, нарядна», з «добрим станом» — хороша собою; побачивши її після довгої відсутності, Мелехов зазначає: «Красива баба, в око шибается». Однак штучно зростити в собі любов до Наталі він не може; визнання героя в тому, що «нема на серці на нічого», сусідять з описом «мертвотно віджилих трав» і «чорно-блакитний вышней пустки». Наталія відноситься до чоловіка інакше, ніж Аксінья; в ній, на думку дослідників, немає темпераментної запалу суперниці, зате є «пронизує лучистість»[3].

Недарма і загрубелое серце чоловіка відгукується на такий інтенсивний світло, опиняючись здатним на розчуленість і сльози, чого зазвичай не відчуває Григорій при вигляді Аксіньі, — тут відчуття інші. Ставлення до Наталії Григорію більш цнотливо-соромливо у своїх безпосередньо-чуттєвих проявах, ніж у Аксіньі, пронизане ніжністю і відданістю, нераздельностью фізичного і душевно-духовного[3].

Образ Мелехова в кінематографі[ред. | ред. код]

Кадр з фільму «Тихий Дон». 1930

Першим виконавцем ролі Григорія Мелехова став Андрій Абрикосів, який знявся в картині, поставленої по двом першим книг роману. Як згадував згодом актор, в момент кінопроб він ще не прочитав шолоховського твори і прийшов на майданчик непідготовленим; уявлення про образ персонажа склалося пізніше[19]. За словами актриси Емми Цісарської, яка відіграла Аксенію, Шолохов після виходу фільму писав продовження «Тихого Дону» з оглядкою на героїв, втілених у стрічці[20].

У 1958 році епопея «Тихий Дон» була поставлена режисером Сергієм Герасимовим. Роль Григорія Мелехова, виконана Петром Глєбовим, стала, на думку кінознавців, найважливішою у творчій біографії актора: «Справа навіть не в тому, що Глєбов оживив образ книжкового героя і тим поставив під підозру будь-яку альтернативу, будь-якого іншого виконавця. Важливіше те, що йому вдалося неможливе — поодинці зобразити „народ“»[21].

У наступні роки образ Григорія Мелехова втілили на екрані Руперт Еверетт в телесеріалі Сергія Бондарчука «Тихий Дон»[22] Євген Ткачук у телесеріалі Сергія Урсуляка [23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Якименко Л. Р. Шолохов // Коротка літературна енциклопедія / Головний редактор А. А. Сурков. — М. : Радянська енциклопедія, 1975. — С. 758-764.
  2. ↑ а б А. Макаров, Світлана Макарова. «А ця влада від бога». «Соавторская» обробка художнього тексту в «Тихому Доні». — 1993. — № 11.
  3. ↑ а б в г д е ж и к Світлана Семенова. Філософсько-метафізичні грані «Тихого Дону». — 2002. — № 1.
  4. ↑ Кузнєцов, 2005.
  5. ↑ Калінін А. В. Час «Тихого Дону». — М. : Известия, 1975. — С. 16.
  6. ↑ Кузнєцов, 2005, с. 130.
  7. ↑ Кузнєцов, 2005, с. 140.
  8. ↑ Марина Бровкіна. Розсекречена справа прототипу Григорія Мелехова. — 2012. — № 1 лютого.
  9. ↑ Кузнєцов, 2005, с. 131.
  10. ↑ Єрмолаєв Р. Михайло Шолохов і його творчість. — СПб : Академічний проект, 2000. — С. 345-346. — ISBN 5-7331-0208-X.
  11. ↑ а б в Семанов, 1977.
  12. ↑ Семанов, 1977, с. 82.
  13. ↑ Семанов, 1977, с. 88-90.
  14. ↑ Семанов, 1977, с. 91.
  15. ↑ Медведєва, 1974, с. 123.
  16. ↑ Семанов, 1977, с. 78.
  17. ↑ Семанов, 1977, с. 131.
  18. ↑ Семанов, 1977, с. 79.
  19. ↑ Абрикосів А. Перша роль. — 1966. — № 20.
  20. ↑ Абрикосів Андрій Львович. Енциклопедія вітчизняного кіно. Процитовано 3 грудня 2015.[недоступне посилання з липня 2019]
  21. ↑ Манцов Ігор. Глєбов Петро Миколайович // Новітня історія вітчизняного кіно. 1986-2000. Кіно і контекст. — СПб : Сеанс, 2004. — Т. 7.
  22. ↑ Павло Басинский. Привид козака. — 2006. — № 10 листопада.
  23. ↑ Анатолій Костирів. В Ростовській області завершилися зйомки «Тихого Дону». — 2015. — № 3 квітня.

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мелехов_Григорій_Пантелійович&oldid=36473392