Мелітта Шмідеберґ
| Мелітта Шмідеберґ | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
19 січня 1904[1] Ружомберок, Жилінський край |
| Померла |
10 лютого 1983[1] (79 років) Лондон, Велика Британія |
| Країна |
.svg){kind=small} Велика Британія Сполучене Королівство |
| Діяльність | психіатриня, психоаналітикиня |
| Знання мов | німецька |
| Мати | Мелані Кляйн |
| У шлюбі з | Вальтер Шмідеберґd |
Мелітта Рене Шмідеберґ-Кляйн (уроджена Кляйн; 17 січня 1904 — 10 лютого 1983) — британсько-американська лікарка, психіатриня і психоаналітикиня єврейського походження.
Життєпис[ред. | ред. код]
Мелітта народилася в Ружомбероку, Австро-Угорщина (нині Словаччина) в єврейській родині, була єдиною донькою та старшою дитиною Артура Кляйна та психоаналітикині Мелані Кляйн (уроджена Райзес). У неї був брат Ганс, який народився в 1907 році. Перед першою світовою війною родина переїхала до Будапешта. Після війни її батько переїхав до Швеції, а Мелітта та її мати повернулися в Ружомберок, де в 1921 році Мелітта закінчила середню школу.[2] Згодом вона переїхала до Берліна, щоб стажуватися в Берлінському психоаналітичному інституті, де познайомилася з австрійським психоаналітиком Вальтером Шмідеберґом, другом Фрейда, за якого вийшла заміж у 1924 році.[2][3]
У 1927 році Шмідеберґ отримала ступінь доктора медицини в Університеті Фрідріха Вільгельма в Берліні. Того ж року її мати переїхала до Лондона. Через п'ять років, у відповідь на зростання антисемітизму в Німеччині, Мелітта та її чоловік приєдналися до неї в Лондоні, де вона стала громадянкою Великої Британії.[2]
У 1945 році вона переїхала до Нью-Йорка і допомогла заснувати Асоціацію психіатричного лікування правопорушників у Нью-Йорку.[2] У 1959 році, коли вона жила за адресою 444 Central Park West, Мелітта стала громадянкою США.[4]
Після смерті матері в 1960 році вона повернулася до Лондона, де й померла в 1983 році.[2][5]
Кар'єра[ред. | ред. код]
У Лондоні вона приєдналася до Британського психоаналітичного товариства як асоційований член. Після подальшого аналізу з Едвардом Ґловером[6] вона стала стороною його в їхній голосній суперечці з її власною матір'ю[7], а в 1944 роціе пішла з Товариства[8], щоб зосередитися на своїй роботі з підлітковою злочинністю.[3] Іноді її сприймають як надзвичайний приклад озлобленості, яку можна прищепити аналітичному батькові.[9]
Вона була редакторкою-засновницею Міжнародного журналу терапії злочинців та порівняльної кримінології (International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology).[10]
Публікації[ред. | ред. код]
Ранні статті[ред. | ред. код]
У 1930-х роках Шмідеберґ опублікувала серію статей у Міжнародному журналі психоаналізу, присвячених різноманітним темам: від асоціальної дитини до інтелектуальних обмежень.[11]
Дослідження реакції на бомбардування[ред. | ред. код]
Під час бомбардувань Шмідеберґ опублікувала низку спостережень про реакцію на повітряні нальоти в Лондоні, відзначаючи зростання місцевого характеру, споживання алкоголю та (особливо у жінок) сексуального бажання.[12]
Книги[ред. | ред. код]
- Children in Need. Allen and Unwin. 1948.
- Short Analytic Therapy. Child Care Pub. 1950.
- Schmideberg, Melitta (1955). Principles of Treating Borderline Cases.
- Schmideberg, Melitta (1956). Multiple Origins and Functions of Guilt.
- My Experience of Psychotherapy. American Psychological Association. 1974.
- Probation and allied services: criminology in action - Volume 1. International Journal of Offender Therapy. 1971. with Gerhard O. W. Mueller, Irving Barnett.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д Schmideberg-Klein, Melitta (1904-1983). International Dictionary of Psychoanalysis (англ.). Процитовано 15 August 2018.
- ↑ а б M. Shapira, The War Inside (2013) p. 148
- ↑ New York, Index to Petitions for Naturalization filed in New York City, 1792—1989
- ↑ Edward Bibring; Sanford Gifford (2005). Edward Bibring Photographs the Psychoanalysts of His Time: 1932 - 1938. Taylor & Francis. с. 203. ISBN 9783898064958.
- ↑ M. Shapira, The War Inside (2013) p. 57
- ↑ P. Gay, Freud (1989) p. 466
- ↑ Pearl King; Riccardo Steine. The Freud-Klein Controversies 1941-45. с. 17.
- ↑ J. Pearson, Analyst of the Imagination (2004) p. 49
- ↑ Editorial Board. Sage Publishing. 28 October 2015. Процитовано 24 September 2017.
- ↑ Otto Fenichel, The Psychoanalytic Theory of Neurosis (1946) p. 652
- ↑ J. Gardiner, The Blitz (2011) p. 182-4
Посилання[ред. | ред. код]
|
