Мишаков Олександр Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Семенович Мішаков
Народився 10 жовтня 1912(1912-10-10)
Маріуполь, Російська імперія
Помер 1993(1993)
Київ
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Місце проживання Київ, Україна
Діяльність спортивний тренер
Відомий завдяки як педагог
Alma mater Державний інститут фізичної культури України .
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений майстер спорту СРСР
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мишаков.

Олександр Семенович Мишако́в (Мішаков; нар. 10 жовтня 1912(19121010) Маріуполь, Російська імперія  — 1993 Київ, Україна) — радянський і український спортсмен і спортивний тренер, майстер спорту зі спортивної гімнастики (1938), з гандболу (1936), заслужений майстер спорту СРСР (1954), заслужений тренер СРСР (1956). Учасник Другої світової війни.

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Державний інститут фізичної культури України (1935).

Досягнення[ред. | ред. код]

Старший тренер збірної СРСР (1954–1976). Працював у ДСТ «Іскра» (Київ).

Його вихованці завоювали 18 золотих, 10 срібних, 12 бронзових Олімпійських медалей. Серед них 9-разова Олімпійська чемпіонка Лариса Латиніна, 7-разовий Олімпійський чемпіон Борис Шахлін, Раїса Борисова — чемпіонка світу (1958 р.) у командній першості

Багато років працював у спортивному залі по вулиці Василя Іваниса, 4[1].

Внесений до Книги рекордів Гіннесса як один із найкращих тренерів світу XX століття (2001).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медаллю "За перемогу над Німеччиною у ВВВ (1941–1945 рр.) «Відмінник народної освіти»

Цитати

«Олександр Семенович Мишаков  був тренером від Бога, з ходу розпізнавав якості, які необхідно було або розвивати, або гальмувати. Якщо ми з Ларисою починали з ним сперечатися, він дозволяв проявляти ініціативу. Усе вислуховував і тільки потім робив короткі зауваження, вносив деякі зміни».

Борис Шахлін, семиразовий олімпійський чемпіон [2]

Меморіальна дошка Олександру Мішакову на бульварі Тараса Шевченка, 2 у Києві

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://www.interesniy.kiev.ua/maps/catalog.php?p=4187[недоступне посилання з липня 2019]
  2. ↑ С. Н. Бубка, М. М. Булатова (2011). Олімпійське сузір’я України: Тренери (укр.) . Київ: Олімпійська література. с. 132. ISBN 978-966-8708-44-2.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія Олімпійського спорту України. За ред. В. М. Платонова. — К.: «Олімпійська література», 2005. (сторінка 299).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мишаков_Олександр_Семенович&oldid=42267472