Монада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мона́да (від грец. μονάς — одиниця, неподільне) в ряді філософських систем — найпростіша, неподільна єдність, першопочаток, основа явищ. Учення про монади називають монадологією.

Походження терміну[ред.ред. код]

Термін «монада» вживався у філософських системах піфагореїзму, середнього платонізму (вчення Ксенократа), Джордано Бруно, Миколи Кузанського.

Вчення про монади як абсолютно прості, непротяжні духовні сутності, що нібито лежать в основі будь-якого буття, є центральним в ідеалістичній філософії Г.-В. Лейбніца. У сучасній буржуазній філософії термін «монада» зустрічається в ідеалістичних системах плюралізму і персоналізму.

Близькі за змістом до ідеалістично витлумаченого поняття монади є поняття «субстанційна діяльність», «особа», що позначають динамічні духовні «істоти», які становлять «живе буття». Ці поняття вживають в ученнях персоналізму та інтуїтивізму.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]