Музейна педагогіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Музе́йна педаго́гіка — галузь діяльності, що здійснює передачу культурного досвіду на основі міждисциплінарного та поліхудожнього підходу через педагогічний процес в умовах музейного середовища.[1] Особливу роль при викладанні в школі фізики та астрономії грає музей технічної думки і технічної творчості. Цілі, що ставляться перед педагогом при цьому виді діяльності

  • здатність пробуджувати інтерес до пізнання світових цивілізацій і культури народів світу, технічного прогресу, рідної природи через музей та його колекції
  • виховання дбайливого, шанобливого ставлення до музейних пам'яток як частини культури та формування розуміння єдності природи, культури і технічного прогресу.

Музейна педагогіка — це наукова дисципліна на стику музеєзнавства, педагогіки та психології, що розглядає музей як освітню систему[2]

При цьому мається на увазі не просте використання будівлі музею для проведення уроків, а співпраця музею та школи на рівних умовах. Музей здатен формувати особистісне емоційне ставлення до експонатів, створити відповідні умови для формування світогляду, творчих здібностей.

Історія поняття[ред. | ред. код]

Термін вперше ввів у 1934 році в науковий обіг К. Фрізен, Німеччина.

Дитячі музеї[ред. | ред. код]

Діяльність дитячих музеїв спрямована не на запам'ятовування суми знань, а на розвиток бажання та вміння вчитися. Перший дитячий музей було відкрито в 1899 році в Брукліні (Нью-Йорк, США), на території України засновником такого інституту в Харкові в 1920 році став Ф. Шміт.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ласкій І. Курс «Музейна педагогіка»: особливості взаємодії школи й музею// Мистецтво та освіта. — 2009. — № 3. — с. 27
  2. Карсим І. А. Культурно-освітня діяльність музеїв: навч. посібник. — К., 2007. — с. 10

Джерела[ред. | ред. код]