Музичний аналіз
Музичний аналіз — одна з галузей музично-теоретичних наук, наукове дослідженням музичних творів або музичних явищ. Існує широке та вузьке розуміння музичного аналізу. У широкому сенсі під музичним аналізом передбачається розгляд будь-якої із музичних закономірностей як такої. У вужчому сенсі — розгляд тих чи інших елементів музичної мови в межах конкретного музичного твору[1].
Види й методи музичного аналізу[ред. | ред. код]
Найчастіше використовується аналіз музичних творів, що полягає в дослідженні та інтерпретації стилістики, форми, мовних особливостей, тексту та контексту, взаємозв'язків цих складників та їх ролі у втіленні автор, задуму і змісту. Важливе місце в аналізі музичних творів займає вивчення їх спільних властивостей та відношень між творами, групами творів, жанрами тощо. Поряд із цілісним аналізом практикується також частковий, що обмежується дослідженням деяких складників певного музичного явища, твору, їх окремих елементів, а часом — принципу чи закономірності музичного мислення, дискурсу виконавської інтерпретації, значеннєвого поля тощо.[2].
Найчастіше використовуються два основні методи аналізу: зовнішньо-описовий і причинно-порівняльний.
- Зовнішньоописовий аналіз обмежується описом і реєстрацією зовнішніх рис та проявів музичного явища. Найбільшого поширення він набув у деяких видах музичної критики. *Причинно-порівняльний АМ. досліджує явища в контексті мистецьких взаємозв'язків, з'ясовує їх генезу, тенденції та закономірності розвитку, місце в мистецтві епохи, естетичне навантаження і його узгодження з естетичними поглядами історичного періоду, функціональні й суспільні аспекти появи й існування явища тощо.
В залежності від мети аналізу, дослідженню підлягають різні аспекти музичної форми — гармонії, мелодики, ритму й метру, структури й формотворення, фактури, тембру тощо. Таке дослідження передбачає певний рівень абстрагування — відділення одного елемента від інших[1]. В останні десятиліття XX ст. помітне місце в музикознавстві почали посідати такі відносно нові різновиди музичного аналізу, такі як виконавський, інтерпрепретаційний, текстовий, електроакустичний, дискурс-аналіз тощо[2].
Неоднозначність аналізу[ред. | ред. код]
Нерідко той чи інший музичний твір аналізується різними дослідниками, і результати аналізу виявляються розбіжними. Наприклад, гармонічний аналіз перших тактів прелюдії до опери К. Дебюссі Пелеас і Мелізанда:
проаналізували музикознавці Р. Лейбовиць (Leibowitz), Л. Лалуа (Laloy), ван Аппледорн (van Appledorn) та В. Крайст (Christ). Лейбовиць вважає[3], що послідовність акордів слід записати так: [d-moll]: I –VII –V, незважаючи на рух мелодії на ля; Лалуа натомість записує послідовність так[4]: [d-moll] I–V6, вважаючи звук соль в мелодії орнамнтом; натомість Аппледорн[5] і Крайст[6] записують послідовність як [d-moll] I –VII.
По-різному проінтерпретовано і 5-й такт цієї прелюдії:
Ван Аппледорн записує перший акорд як «французьку сексту» по До мажору (збільшена секста між низьким VI і підвищеним IV ступенями, в українській термінології — подвійна домінанта з пониженою квінтою — [C-dur] DDb5); Лалуа натомість записує цей акорд як домінантовий септакорд з пониженою квінтою (); Крайст натомість розглядає всю послідовність в контексті альтерованого ундецимакорда від звука сі-бемоль (B#11)
Ж.Ж Натьє (Nattiez) доводить, що ця розбіжність виникає внаслідок різних аналітичних підходів.
Українське музикознавство[ред. | ред. код]
В українському музикознавстві практикування музичного аналізу почало утверджуватися в останній третині XIX століття. Вагомим внеском у теорію і практику музичного аналізу цього часу стали праці українських учених у царині музичної фольклористики (М. Лисенко, П. Сокольський, Ф. Колесса, К. Квітка). Згодом проблеми музичного аналізу розроблялися у працях С. Людкевича, Б. Яворського, М. Грінченка, А. Ольховського, М. Тіца, 3. Лиська, М. Гордійчука, М. Загайкевич, А. Мухи, Н. Горюхіної, С. Грици, Н. Герасимової-Персидської, І. Котляревського, В. Золочевського, І. Юдкіна, Я. Якуб'яка, В. Москаленка, Б. Деменка, С. Шипа та ін.
Аналіз музичних творів є однією з навчальних дисциплін, що викладаються у вищих музичних навчальних закладах. Авторами українських підручників з цією дисципліни є Л. К. Осадча[7], Н. О. Горюхіна (не опубліковано)[8]. Популярними залишаються радянські російськомовні підручники Л. А. Мазеля та В. А. Цукермана[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Бобровский
- ↑ а б Сюта
- ↑ Liebowitz, R. (1971). "Pelléas et Mélisande ou les fantômes de la réalité", Les Temps Modernes, no. 305:891-922. Cited in Nattiez (1990)
- ↑ Laloy, L. (1902). "Sur deux accords", Revue musicale. Reprinted in La musique retrouvée. Paris: Plon, 1928, pp. 115–18. Cited in Nattiez (1990)
- ↑ Van Appledorn, M.-J. (1966). "Stylistic Study of Claude Debussy's Opera Pelléas et Mélisande". Ph.D. Diss., Eastman School of Music. Cited in Nattiez (1990).
- ↑ Christ, William (1966), Materials and Structure of Music (1 ed.), Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall, ISBN 0-13-560342-0, OCLC 412237 LCC MT6 M347 1966. Cited in Nattiez (1990).
- ↑ Аналіз музичних творів: курс лекцій / Л. К. Осадча; Уман. гуманіт.-пед. коледж ім. Т. Г. Шевченка. — Умань: Софія, 2008. — 84 c. — Бібліогр.: с. 82. — укр.
- ↑ Горюхіна Н. О. Аналіз музичних форм: підручник для музичних вищих навчальних закладів / Н. О. Горюхіна. — рукопис. — Київ, 1990 / [відповідальний редактор Козлов В. М.; Переклад, редакція та підготовка до видання Козлова В. М., Тихого С. В., Горака Я. Р.]. — Львів, 2006–2008. — 376 с.
- ↑ Мазель Л.А., Цукерман В.А. Анализ музыкальних произведений. – М: Музыка, 1967
Література[ред. | ред. код]
- статті в енциклопедіях
- Б.Сюта Аналіз музичний // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 60-62
- Бобровский В. Анализ музыкальный [Архівовано 16 березня 2015 у Wayback Machine.] // Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
- монографії
- Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. — М., 1930;
- Його ж. Метро-тектоническое исследование музыкальной формы […]. — М., 1933;
- Тюлин Ю., Бершадская Т., Пустельник И., Пэн А., Тер-Мартиросян Т., Шнитке А. Музыкальная форма. — М., 1965;
- Мазель Л., Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений. — М., 1967;
- Назайкинский В. Проблемы комплексного изучения музыкального произведения. — М., 1970;
- Бобровский В. Функциональные основы музыкальной формы. — М., 1989;
- Москаленко В. Творческий аспект музыкальной интерпретации (К проблеме анализа). — К., 1994;
- Акопян Л. Анализ глубинной структуры музыкального текста. — М., 1995;
- Арановский М. Музыкальный текст. Структура и свойства. — М., 1998;
- Холопова В. Формы музыкальных произведений. — С.Пб., 2001;
- Шип С. Музыкальная речь и язык музыки. — О., 2001;
- Сюта Б. Проблеми організації художньої цілісності в українській музиці другої половини XX століття. — К., 2004;
- Горюхіна Н. Композиція музичного твору // Наук. вісник НМАУ. — К" 2000. — Вип. 7: Музикознавство: з XX у XXI століття;
- Москаленко В. Музичний твір як текст // Київ. муз-во: Текст музичного твору: практика і теорія. — К., 2001. — ВИП. 7;
- Ricbter Е. Fr. F. Die Grundzuge der musikalischen Formen und ihre Analyse. — Leipzig, 1852;
- Marx A. Die Musik des 19. Jahrhunderts und ihre Pflege. Methode der Musik. — Leipzig, 1855;
- Його ж. Das Ideal und die Gegenwart. — Jena, 1867;
- Bucken £. Geist und Form im musikalischen Kunstwerk. — Wildpark; Potsdam, 1920;
- Tovey D. Fr. Essays in musical analysis. — Lpz, London, 1935-39. — 1-6;
- Go/dschmidt H. Zur Methodologie der musikalischen Analyse // Beitrage zur Musikwissenschaft. — Berlin, 1961. — Bd. 3. — № 4;
- Motte D. de la. Musikalische Analyse, Text- und Notenteil. — Kassel; New York, 1968. — Bd. 1-2;
|
