Мій Ізмарагд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Мій Ізмара́гд»  (1898) – збірка морально-етичних приповідок («Паренетікон») та притч і легенд, написаних за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках. У цих віршах поет роздумує сенс життя та смерті, про те, що таке віра, любов, краса, приязнь, вдячність, покора, правдива вартість, нерозум, радість і смуток, піст. Збірка відкривається Франковими рефлексіями (цикл «Поклони») на теми ставлення поета до долі рідного краю, власної слави («Я син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох») та мрій-споминів про жіночий ідеал («Моїй не моїй», «Спомин»). Цикл містить знамениті Франкові відповіді Ю. Романчукові («Сідоглавому») та В. Щуратові («Декадент») на їхні звинувачення в пресі у відсутності в автора «Каменярів» патріотизму чи в наявності занепадницьких настроїв. Завершується збірка циклами-картинами з народного життя, в яких поет змальовує нужденний стан тодішніх галицьких сіл («По селах») та долю перших емігрантів («До Бразилії»).

Ідея збірки[ред.ред. код]

І.Франко у передмові до збірки «Мій Ізмарагд», яку видав 15 листопада 1897 р., сам коментує її назву: «"Ізмарагдом" звався на Русі збірник статей і притч, почасти оригінальних, а почасти повибираних з отців церкви, підібраних так, щоби цілісність становила неначе повний курс практичної християнської моралі» (т. 2, с. 179), при цьому акцентує на символічній природі дорогоцінного каменя, який скористалися староруські автори, воочевидь повіривши в те, що "кажеться про сей камінь у звіснім апокрифічнім сказанію: “Измарагдъ свѣтел єсть, яко и лице человѣче видѣти въ немъ яко въ зерцалѣ"» (т. 2, с.181).

Зміст збірки[ред.ред. код]

Передмова[ред.ред. код]

І. Поклони[ред.ред. код]

І. Поет мовить

II. Україна мовить

III. Важке ярмо твоє

IV. Ти, брате, любиш Русь

V. Як би само великеє стражданє

VI. Декадент

VІІ. Поклін тобі, моя зівяла квітко

VІІІ. У садочку, в холодочку

II. Паренетікон[ред.ред. код]

І. Коли обід хтось славний зготував

II. Нє слід усякого любити

III.Не такого посту хочо Бог від нас

IV. Як у хвилі сумніву і муки

V. Богач

VI. Серцем молився Мойсей

VII. Гнів, сe огонь

VIII. Не має друга понад мудрість

ЇХ. Себе самого наперед

X. Хоч хто і сто літ проживе

XI. Хоч від хліба здержусь

XII Як сережки золотії

XIII. Здоров, Стефане!

XIV. Не високо мудруй

XV. Годуй гадюку молоком

XVI. Як промінясто гарний цвіт

XVII. Як лямпа розбита

XVIII. Хто тому шкодить

XIX. Ворог батько, ворог мати

XX. Як пчола, що квітам фарби

XXI. Хто лиш квітки в житю збира

XXII. Богацтво злом не є.

XXIII. Як риба без води

XXIV. Хто в першій чвертині житя

XXV. Строфи 1–40

III. Притчі[ред.ред. код]

I. Притча про житє [Індийські легенди. Чоловік у балці]

II. Притча про віру

III. Притча про любов

IV. Притча про красу

V. Притча про приязнь

VI. Притча про вдячність

VII. Притча про покору

VIII. Притча про правдиву вартість

IХ. Притча про нерозум

Х. Притча про радість і смуток

XI. Притча про піст

XII. Притча про смерть

IV. Легенди[ред.ред. код]

I. Aрот і Марот

II. Указ проти голоду [Східна повість]

ПІ. Побіда [Ідилія (Східна повість)]

IV. Un соеur simple /у зб. "Давнє й нове" має назву "Свята Доместіка"/

V. Легенда про cвятого Селедія

VI. Легенда про вічне житє

V. По селах[ред.ред. код]

І. На Підгірю села невеселі

II. В шинку шумить

III. Вранці рано по селі

IV. Зразу сварилися

V. Того рана с криком, шумом

VI. Ворожка мовить

VII. Іде Пазюк від ворожки

VШ. Ой, ой, метушня

IX Три неділі вже кум у арешті сидів

X. На пастівнику

VI. До Бразилії[ред.ред. код]

І. Лист до Стефанії

II. Коли почуєш, як в тиші нічній

III Два панки йдуть попри них

IV. Гей розіллялось ти руськеє горе

V. Лист із Бразилії