Щурат Василь Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Григорович Щурат
Василь Григорович Щурат
Щурат Василь.jpg

Василь Щурат
Народився 12 (24) серпня 1871(1871-08-24)
Вислобоки (нині Львівська область)
Помер 27 квітня 1948(1948-04-27) (76 років)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Діяльність педагог, літературознавець, поет і перекладач
s: Роботи у Вікіджерелах
q: Висловлювання у Вікіцитатах

Васи́ль Григо́рович Щура́т (12 (24) серпня 1871(18710824), Вислобоки — 27 квітня 1948, Львів) — український педагог, літературознавець, поет і перекладач.

Здійснив перший повний переклад «Пісні про Роланда» українською мовою (1895). Автор найкращого (до 1914) віршованого перекладу «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907). Батько вченого-літературознавця Степана Щурата.

Життєпис[ред.ред. код]

Родом із села Вислобоки на Львівщині. Студії зі слов'янської філології завершив у 1895 році у Львівському і Віденському (докторат у Ватрослава Яґіча) університетах, педагогічний іспит склав у Чернівецькому університеті в 1898 році.

У літературу, науку, громадянське і публіцистичне життя Львова і Відня Щурата впровадив Іван Франко, під впливом якого він залишився до 1896. Щурат виступав в австрійській, польській, чеській і західно-українськії пресі зі статтями, поетичними перекладами та ориґінальними віршами, був співредактором газети «Буковина» в Чернівцях, редактором журналу «Молода Муза» (1906), «Сьвіт» і тижневика «Неділя» (1912). З політичних сторін виступав на стороні «Діла».

У 1898—1934 учителював в державних гімназіях Перемишля, Бродів, Львова (з 1907). 1921-го не присягнув на вірність польській державі й став директором приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові (1921—1934).

1914 В. Щурат був обраний дійсним членом НТШ, а з 1915 по 1923 був його головою; брав активну участь у боротьбі за Український університет, а після неуспіху став ініціатором і першим ректором Львівського таємного університету (1921—1923). У 1930, у зв'язку з процесом СВУ і дальшими репресіями в Україні, зрікся гідности дійсного члена ВУАН, якою його наділено у червні 1929 разом з М. С. Возняком та Ф. М. Колессою за спеціальністю «мова та література» (відновлений дійсний член УАН після большевицької окупації Галичини у 1939). Останні роки життя працював директором Львівської Бібліотеки АН УРСР і професором Львівського Університету.

Франко Іван склав поетичну відповідь — вірш «Декадент» — на закиди В. Щурата.[1]

Могила Василя Щурата

Помер 27 квітня 1948 у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Творчість[ред.ред. код]

Літературознавча праця Щурата тематично різноманітна: від староукраїнської літератури («Слово Данила Заточника», 1896), до літератури 19 ст., зокрема праці про Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Пантелеймона Куліша, Івана Котляревського, Юрія Федьковича, Івана Франка, Василя Самійленка, Григорія Квітку-Основ'яненка та ін. («Літературні начерки», 1913).

Збірки поезій:

  • Lux in tenebris (1895),
  • Мої листи (1898),
  • Раз до мене молодість прийшла, На трембіті (1904),
  • Історичні пісні (1907),
  • Вибір пісень (1909),
  • Поема «В суздальській тюрмі» (1916).

1898—1900 видав серію художніх творів «Артистично-літературні новини». 1900 і 1905 Щурат видав віршований молитовник «Із глибини воззвах» і 1902 поему «Зарваниця», що були зразком української релігійної поезії.

Крім того, багато перекладав: зі стародавніх поетів (Горацій), французьких («Пісня про Роланда»), німецьких (Гайне, Ґете), польських (Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Марія Конопніцька, Адам Асник, Ян Каспрович, Казімеж Пшерва-Тетмаер), російських, білоруських та інших.
Багато уваги Щурат присвятив питанням українсько-польських відносин, зокрема літературі (студія «Шевченко і поляки», 1917; «Основи Шевченкових зв'язків з поляками», 1917; «Коліївщина в польській літературі до 1841», 1910).

Праці В. Щурата друкувалися переважно у «Записках НТШ». Посмертні видання творів Щурата; «Поезії» (Л., 1957 і 1962), «Вибрані праці з історії літератури» (К., 1963). Йому належить найкращий до 1914 віршовий переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907).

Автор історично-краєзнавчого допису «Церкви греко-католицької парохії в Бродах» (Сьвіт, 1907. — № 5. — С. 78–80).[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Іван Франко. Гримить. — К.: Радянська школа, 1986. — 671 с., іл. — С. 133; 627
  2. Іван Созанський. З минувшини міста Бродів.— Львів, 1911. — С. 52.

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]