Мікрокредитування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Мікрокредитува́ння (англ. microcredit) — один з основних видів мікрофінансування, що полягає у видачі невеликих кредитів людям, які не мають доступу до традиційного банкінгу з різних причин.

Вартість мікрокредитів зазвичай в рази перевищує ставки за звичайними банківськими позиками.

З початку 1990-х років цей вид діяльності поширився, а термін став популярним після висунення гіпотези про те, що мікрокредити дозволяють дуже бідним людям стати мікропідприємцями та домогтися фінансової незалежності і стабільності. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй навіть оголосила 2005 рік Міжнародним роком мікрокредитування[1], а творець Grameen Bank Мухаммад Юнус отримав Нобелівську премію миру в 2006 році. Однак не всі експерти переконані в справедливості подібної теорії, стверджуючи, що не можуть знайти її підтвердження в своїх дослідженнях[2].

Історія[ред. | ред. код]

Концепція мікрокредитування була розроблена професором економіки Мухаммедом Юнусом. Професор отримав освіту в США, але сам був родом з Бангладешу, однієї з найбідніших країн світу. У 1974 році Юнус включився в боротьбу з голодом в своїй рідній країні. В ході боротьби він виявив, що навіть самий незначний кредит може зіграти вирішальну роль у виживанні бідняків. Свій перший мікрокредит він видав з власної кишені 10 жінкам, які виготовляли меблі з бамбука, сума кредиту склала всього 27 доларів. У той же час Юнус виявив, що звичайні банки не зацікавлені у видачі кредитів небагатим підприємцям через високі ризики неповернення позичених коштів.

У 1983 році Юнус заснував банк «Грамін» (іноді згадується як Грамінскій банк), який займався видачею мікрокредитів бідним жителям Бангладешу. З 1983 року цей банк вже видав понад 4 мільйонів кредитів на загальну суму близько 5 мільярдів доларів. Для забезпечення повернення кредитів банком застосовувалася система кругової поруки: серед кредиторів утворювалися неформальні групи, члени яких поручилися один за одного і підтримували один одного. По мірі розвитку цієї системи банком Грамін були розроблені і інші схеми альтернативного кредитування. Крім мікрокредитів банк також видавав житлові кредити, господарські та сільськогосподарські кредити, займався венчурними капіталами, брав вклади.

Успішність цієї моделі, впровадженої Граміном, надихнула фінансистів в багатьох інших країнах, що розвиваються і навіть в таких розвинених країнах, як США. Багато (але не всі) проектів з мікрокредитування орієнтовані спеціально на жінок, оскільки останні, на думку розробників таких проектів, диспропорційно страждають від бідності і несуть на собі більшу частину витрат з утримання сім'ї, особливо коли мова йде про неповні сім'ї. Близько 96 % мікрокредитів Граміна були видані жінкам.

Агентство мікрофінансування Ага-хана (англ. The Aga Khan Agency for Microfinance, AKAM) — це ще одна інноваційна організація. Агентство надає широкий спектр фінансових послуг, включаючи мікрострахування, житлові мікрокредити, ощадні вклади, рахунки для освіти і медичного обслуговування. Агентство також пропонує різноманітну підтримку для мікропідприємців, чий бізнес пов'язаний з відновленням культурних цінностей. Агентство є частиною Мережі розвитку Ага-хана (англ. Aga Khan Development Network, AKDN).

Дослідження, недоліки і перспективи[ред. | ред. код]

За відомостями Міжнародного банку, в світі налічується понад 7 тисяч мікрофінансових організацій, які обслуговують близько 16 мільйонів чоловік в країнах, що розвиваються і країнах третього світу. У листопаді 2002 року понад 2 тисячі делегатів з 100 країн зібралися в Нью-Йорку на так званий «Саміт з мікрокредитування». «Саміт» поставив за мету до 2005 року охопити мікрокредитуванням 100 мільйонів найбідніших сімей світу. Підтримку в досягненні цієї мети надав і надає ряд відомих політиків і фінансових інститутів. З 2005 року ініціативу мікрокредитування почала активно підтримувати ООН.

Рух мікрокредитування має критиків, які стверджують, що в деякі програми мікрокредитування закладений надмірний відсоток по кредиту. Також існують побоювання, що гроші для мікрокредитування будуть виділятися за рахунок інших необхідних гуманітарних програм в галузі охорони здоров'я, освіти і очищення питної води. Кредитні програми можуть допомогти небагатим людям поліпшити своє матеріальне становище, але вони не здатні задовольнити потребу в інфраструктурі та інших базових соціальних службах.

Виділяють наступні проблеми мікрокредитування:

  • Високі відсоткові ставки;
  • Практика показує, що мікрокредитування так і не доходить до найбідніших;
  • Мікрокредити можуть викликати у позичальників залежність;

мікрокредит може дати поштовх до фінансового благополуччя, але без старання позичальника успіх може бути недовгим.

Мікрокредитування в Україні[ред. | ред. код]

В Україні поняття «мікропозика» з'явилося 2011 року. До 2015 року фінансові обороти галузі збільшилися на третину. З огляду на суворі вимоги банків і нестабільність курсу, ця послуга швидко стала набирати популярність. 2015 року мікрофінансові організації перевершили банки за обсягом позик, видавши позики на загальну суму 10 млрд гривень. Число клієнтів за поточний рік збільшилось на 40 %.

Онлайн-кредитування в Україні стало активно розвиватися зі збільшенням кількості власників пластикових карт. Згідно з оцінками експертів, в 2016 році ця цифра склала 41 млн людей. При цьому кількість безготівкових операцій за два роки збільшилася в чотири рази. Цей фактор став вирішальним для активного впровадження інтернет-напряму в сферу мікрокредитування.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. International Year of Microcredit 2005. www.yearofmicrocredit.org. Процитовано 2019-01-14. 
  2. Microfinance Charity | GiveWell. www.givewell.org. Процитовано 2019-01-14.