Місі (абатство)
Абатство Місі (фр. Abbaye de Micy), повна назва Абатство Сен-Мемен-де-Місі (фр. Abbaye Saint-Mesmin de Micy) — колишній бенедиктинський монастир у Сен-Приве-Сен-Мемен (департамент Луаре) неподалік міста Орлеана. Абатство засноване близько 501 року, закрито в 1790 під час Французької революції і повністю знищене. У 1939 році на місці колишнього абатства було облаштовано обитель ордену кармелітів.
На початку VI століття король франків Хлодвіг I дарував селище Місі, неподалік Орлеана, на злитті річок Луара і Луаре святому Євспікію і його небожу святому Максиміну, щоб вони заснували там монастир. Євспікий та Максимін (також відомий як Месмін чи Мемен) стали першими настоятелями нового монастиря. За святого Максиміна були проведені великі роботи з осушення болотистого району на стрілці двох річок та зведення будівель абатства. Після святого Максиміна настоятелем обителі став Авіт, також зарахований до лику святих[1].
У VIII столітті єпископ Орлеана Теодульф запровадив в абатстві статут Святого Бенедикта[1]. На початку IX століття його наступник на кафедрі Орлеана Йона перебудував абатство Місі та надавав йому велику підтримку. За його розпорядженням в 825 році в Місі з Орлеана були повернуті мощі засновника монастиря святого Максиміна. Пізніше Йона отримав від імператора грамоту, що наділяла ченців Місі правом вільного вибору абата, а в 836 році він добився нових істотних привілеїв для абатства.
Абатство суттєво постраждало в період Столітньої війни та релігійних воєн у Франції, до кінця XVI століття воно перебувало у сильному занепаді.
У 1598 році настоятелем монастиря став майбутній кардинал Франсуа де Ларошфуко[fr] . Він енергійно взявся за відновлення абатства, до 1606 року відновивши більшість будівель. Невдоволений поведінкою та рівнем благочестя бенедиктинських ченців, він домігся від папи Павла V права замінити їх на фельянтинців. З 1608 року Місі стало обителью цього ордена[2].
1790 року під час Французької революції абатство, як і інші французькі монастирі, було закрито, а ченців вигнано. Будівлі були повністю зруйновані, до 1792 року на місці колишнього монастиря не залишилося навіть руїн[1] .
У XIX—XX столітті навколо місця колишнього абатства виросло місто Сен-Приве-Сен-Мемен, де-факто передмістя Орлеана. У 1856 році в місті було споруджено «Хрест Місі», висотою 10 метрів, який містить в собі останні камені від будівель колишнього абатства, які вдалося знайти[3] .
У 1939 році орлеанська громада ордена кармелітів, заснована ще в 1617 році, переїхала в Сен-Приве-Сен-Мемен і заснувала свою обитель на місці колишнього абатства Місі[4].
- ↑ а б в «Abbaye de Micy» //Encyclopedie-universelle
- ↑ Eugène Jarossay, Histoire de l’abbaye de Micy-Saint-Mesmin-lez-Orléans (502—1790) : son influence religieuse et sociale d’après les archives et les documents originaux., Orléans, M. Marron, 1902. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
- ↑ «La Croix de Micy». Архів оригіналу за 10 грудня 2009. Процитовано 2 серпня 2017.
- ↑ Carmel de Micy-Orléans. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
- Abbaye de Micy // Encyclopedie-universelle
- Eugène Jarossay, Histoire de l'abbaye de Micy-Saint-Mesmin-lez-Orléans (502—1790): son influence religieuse et sociale d'après les archives et les documents originaux. , Orleans, M. Marron, 1902
|
